Постанова 4824 № 361/34/19

Справа № 361/34/2019 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4091/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Василишин В.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Кибукевич О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Нечая Руслана Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Василишина В.О., у цивільній справі №361/34/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення за договором позики на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення за договором позики на предмет іпотеки. Зазначав, що 23 вересня 2010 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної позики грошей, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 289 934,32 грн. Того ж дня в забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за вказаним договором між ним та відповідачкою було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . 04 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 2 до договору безпроцентної позики грошей, за умовами якого було збільшено суму позики до 787 500,00 грн. Того ж дня між ними було укладено додатковий договір № 2 до іпотечного договору, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язалася повернути позику у строк до 04 березня 2016 року. В результаті неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором безпроцентної позики утворилась заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків становить 1 780 197,67 грн., що складається із суми основної заборгованості у розмірі - 787 500,00 грн., пені за період з 20 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року, у розмірі - 787 500,00 грн., відсотків за користування позикою, що виникли внаслідок курсової різниці у розмірі - 205 197,67 грн. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив в рахунок погашення заборгованості за договором позики в сумі 787 500,00 грн. звернути стягнення за договором безпроцентної позики грошей на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною не нижче суми боргу, встановленої за рішенням суду та виселити ОСОБА_1 із вказаної квартири. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року задоволено частково позов ОСОБА_2 В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором безпроцентної позики грошей від 23 вересня 2010 року та додаткового договору № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що становить 1 780 197,67 грн. та складається із основної суми боргу у розмірі - 787 500,00 грн., нарахованої пені у розмірі - 787 500,00 грн., відсотків за користування позикою, що виникли внаслідок курсової різниці у розмірі - 205 197,67 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 лютого 2005 року Управлінням комунальної власності Броварської міської ради Київської області шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну продажу предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 на рівні не нижчому від ринкової ціни, визначеної суб`єктом оціночної діяльності. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 810,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду,11 січня 2020 року адвокат Нечай Р.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_2 в повному обсязі. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 787 500,00 грн., разом з тим суд звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 780 197,67 грн. Також, суд не врахував, що ОСОБА_1 частково погашала позику. Реальна сума боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить близько 40 000,00 грн. На виконання договору позики ОСОБА_1 було сплачено 747 500,00 грн., з яких сплата 48 356,00 грн. підтверджено платіжними дорученнями, а 699 154,00 грн. було передано позивачу готівкою без написання розписок, а лише з веденням відповідного обліку в журналі позивача. З урахуванням того, що судом першої інстанції неправильно обраховано суму фактичного боргу, відповідно невірним є нарахування відсотків та пені. Зазначає, що ОСОБА_1 не отримувала коштів за додатковим договором № 2 від 04 вересня 2015 року, яким було збільшено суму позики, а відтак він є неукладеним. В дійсності ОСОБА_1 отримала в позику лише 289 934,32 грн. Збільшення позики до 787 500,00 грн. фактично є процентами та штрафними санкціями. Розписка від 25 січня 2018 року була написана ОСОБА_1 під тиском погроз звернення стягнення на її єдине житло та виселення всіх мешканців. В судовому засіданні представники ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити з наведених у ній підстав. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір безпроцентної позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі № 2887, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_4 прийняла 289 934,32 грн. з зобов`язанням повернути таку ж саму суму до 22 вересня 2011 року, включно (а. с. 12-13). Відповідно до п. 2 вказаного договору сторони визначили, що основне зобов`язання дорівнює еквіваленту 27 404,00 євро за курсом НБУ, що є чинним на дату укладення цього договору (1/10,58). Сторони домовилися, що якщо на дату виплату чергової суми позики офіційно встановлений курс НБУ, порівняно з тим, що був встановлений на дату укладення цього договору, буде збільшений більш ніж на 5 % - сума курсової різниці буде вважатися платою (відсотками) за користування позикою і сплачуватиметься одночасно із поверненням чергової суми. Відповідно до п. 8 договору сторони домовились, що позичальник може повертати позикодавцеві позичену ним суму достроково та/або частинами, а позикодавець зобов`язаний приймати від позичальника гроші. Одержання грошей має фіксуватись розписками позикодавця. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позичальника або готівкою під розписку позикодавця (п. 9 договору). Відповідно до п. 11 договору за прострочення виконання зобов`язань за цим договором позичальник виплачує пеню в розмірі: 2,0 % за кожен день прострочення чергових сум платежів (починаючи з двадцять третього числа відповідного місяця) і 0,5 % від простроченої суми основного боргу за кожен день прострочення (починаючи з наступного дня після закінчення дати повернення позики). Згідно з п. 12 договору у випадках невиконання або неналежного виконання цього договору позикодавець має право звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є забезпеченням виконання цього договору, а також на будь-яке інше майно позичальника, на яке згідно із законодавством України може бути звернуто стягнення. 23 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований у реєстрі за № 2889, за яким на забезпечення виконання основного зобов`язання за договором безпроцентної позики від 23 вересня 2010 року, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 6-9). Згідно з п. 12 вказаного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі достроково, в разі якщо на день визначений основним зобов`язанням позичальник порушить його виконання і прострочить повернення іпотекодержателю сум позики. Пунктом 15 іпотечного договору визначено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів встановлюється за рішенням суду або згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки. 04 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 2 до договору безпроцентної позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований у реєстрі № 1158, за яким п. п. 1, 2, 7, 10, 11, 17 договору безпроцентної позики грошей від 23 вересня 2010 року викладено у новій редакції (а. с. 14-15). Так, п. 1 вказаного договору передбачено, що позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі - 787 500,00 грн. із зобов`язанням повернути таку ж суму до 04 березня 2016 року, включно. Повернення позики у тому числі дострокове має відбуватися у погодженому сторонами місці, а у разі недосягнення згоди - у приміщенні офісу нотаріуса, де посвідчений цей договір. Пунктом 2 вказаного додаткового договору № 2 передбачено, що сторони визначили, що основне зобов`язання дорівнює еквіваленту 35 760,00 євро за курсом НБУ, що є чинним на дату укладення цього договору (1/22,01). Сторони домовилися, що якщо на дату виплату чергової суми позики офіційно встановлений курс НБУ, порівняно з тим, що був встановлений на дату укладення цього договору, буде збільшений більш ніж на 5 % - сума курсової різниці буде вважатися платою (відсотками) за користування позикою і сплачуватиметься одночасно із поверненням чергової суми. Також, 04 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено додатковий договір № 2 до іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований у реєстрі № 1159, за умовами якого було визначену суму позики за основним зобов`язанням в розмірі 787 500,00 грн. та визначено що основне зобов`язання дорівнює еквіваленту 35 760,00 євро за курсом НБУ, що є чинним на дату укладення цього договору (1/22,01) (а. с. 10-11). 25 січня 2018 року ОСОБА_4 було написано розписку про те, що її заборгованість перед ОСОБА_2 станом на 25 січня 2018 року становить 783 000,00 грн. Вказану заборгованість вона зобов`язалася повернути до 25 лютого 2019 року (а. с. 99). 21 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., ОСОБА_4 передано вимогу ОСОБА_2 про усунення порушень щодо виконання основного зобов`язання в розмірі 1 780 197,67 грн. Вказана вимога направлена на адресу проживання відповідачки, про що свідчить відповідна квитанція та опис листа з оголошеною цінністю (а. с. 16-19). Відповідно до паспорту громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 02 серпня 2019 року, відповідачка значиться як ОСОБА_1 (а. с. 129). Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором безпроцентної позики грошей від 23 вересня 2010 року та додаткового договору № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що становить 1 780 197,67 грн. та складається із основної суми боргу у розмірі - 787 500,00 грн., нарахованої пені у розмірі - 787 500,00 грн., відсотків за користування позикою, що виникли внаслідок курсової різниці у розмірі - 205 197,67 грн., звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановивши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні не нижчому від ринкової ціни, визначеної суб`єктом оціночної діяльності. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 із вказаної квартири судом було відмовлено з тих підстав, що житло не було придбане за рахунок позики, забезпеченої його іпотекою, а тому підстави для виселення відповідачки без надання їй іншого жилого приміщення відсутні. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання ? звернути стягнення на предмет іпотеки. Частиною першою ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 надав суду копії договору безпроцентної позики від 23 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 2887, додаткового договору №2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 1158, іпотечного договору від 23 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 2890 та додаткового договору №2 до іпотечного договору від 04 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 1159, оригінал розписки ОСОБА_4 від 25 січня 2018 року. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов`язань за договором позики в повному обсязі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором безпроцентної позики грошей. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не отримувала коштів за додатковим договором № 2 від 04 вересня 2015 року, яким було збільшено суму позики, а відтак він є неукладеним, в дійсності вона отримала в позику лише 289 934,32 грн., збільшення позики до 787 500,00 грн. фактично є процентами та штрафними санкціями, розписка від 25 січня 2018 року була написана ОСОБА_1 під тиском погроз звернення стягнення на її єдине житло та виселення всіх мешканців. Посилаючись на безгрошовість позики, відповідачкою не надано письмових доказів на підтвердження того, що вона не отримувала в позику коштів в сумі 787 500,00 грн. Підписавши додатковий договір № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 підтвердила суму заборгованості. Крім того, зі змісту вказаного договору вбачається, що кошти були передані ОСОБА_1 до підписання договору. Також ОСОБА_1 не довела, що розписка від 25 січня 2018 року була написана нею під тиском. А тому, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, суд допустив помилку при визначенні розміру заборгованості ОСОБА_1 , в рахунок якої підлягає звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2 просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором безпроцентної позики грошей від 23 вересня 2010 року та додатковим договором № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року в розмірі 787 500,00 грн., що дорівнює основній сумі заборгованості за договором позики (а. с. 5). При цьому, позивач не подавав заяв про збільшення позовних вимог або зміну предмету позову протягом розгляду справи до суду першої інстанції. Колегія суддів дослідила звукозапис судових засідань в суді першої інстанції та встановила, що представник позивача не уточнював позовних вимог та не посилався на допущення помилки в прохальній частині позовної заяви. Проте, суд першої інстанції ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 780 197,67 грн., що складається з основної суми боргу у розмірі - 787 500,00 грн., нарахованої пені у розмірі - 787 500,00 грн. та відсотків за користування позикою, що виникли внаслідок курсової різниці у розмірі - 205 197,67 грн., чим фактично вийшов за межі, заявлених позовних вимог. Визначаючи розмір суми заборгованості, який підлягав погашенню за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, суд мав виходити із того, що предметом позову є погашення за рахунок предмета іпотеки заборгованості в сумі 787 500,00 грн. При цьому, як було встановлено, 25 січня 2018 року ОСОБА_4 було написано розписку, зі змісту якої вбачається, що станом на вказану дату заборгованість за договором безпроцентної позики грошей від 23 вересня 2010 року та додатковим договором № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року становить 783 000,00 грн., а не 787 500,00 грн. (а. с. 99). Таким чином, сторони закріпили розмір заборгованості за договором позики станом на 25 січня 2018 року. Оскільки розписка від 25 січня 2018 року не оспорена сторонами, колегія суддів вважає за можливе виходити з неї, а не з суми боргу, вказаної позивачем. Також, як вбачається з матеріалів справи, після 25 січня 2018 року ОСОБА_1 частково сплачувала кошти в рахунок погашення заборгованості за договором позики. Згідно платіжного доручення від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 було сплачено на рахунок ОСОБА_3 5 650,00 грн., згідно платіжного доручення від 23 березня 2018 року сплачено 5 292,00 грн., згідно платіжного доручення від 26 липня 2018 року сплачено 5 362,00 грн. та згідно платіжного доручення від 07 вересня 2018 року сплачено 5 682,00 грн., а всього 21 986,00 грн. (а. с. 46-49). На підтвердження права ОСОБА_3 на отримання коштів за договором позики суду було надано довіреність, яка видана ОСОБА_2 від 10 серпня 2016 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., за реєстровим № 2025 (а. с. 96-97). Позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 не спростували отримання вказаних коштів, а відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави не брати до уваги наведені вище платіжні доручення. Відтак, на момент звернення до суду ОСОБА_2 з позовом заборгованість ОСОБА_1 за договором позики становила 761 014,00 грн. (783 000,00 - 21 986,00 = 761 014,00). Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 про те, що вона сплатила за договором позики 699 154,00 грн., оскільки суду не було надано відповідних доказів. Таким чином, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням іншої суми заборгованості за договором позики - 761 014,00 грн. Відповідно, з урахуванням ч. 13 ст. 141 ЦПК України, рішення суду підлягає також скасуванню в частині вирішення питання про розподіл судових витрат. Пропорційно до задоволених вимог, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 7 610,14 грн. судового збору. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , сторонами оскаржено не було, а тому у суду апеляційної інстанції згідно положень ст. 367 ЦПК України відсутні підстави для перегляду ухвали в цій частині. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Нечая Руслана Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором безпроцентної позики грошей від 23 вересня 2010 року та додаткового договору № 2 до договору безпроцентної позики грошей від 04 вересня 2015 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що становить суму основного боргу 761 014,00 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,5 кв.м., житловою площею 29,80 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 лютого 2005 року Управлінням комунальної власності Броварської міської ради Київської області шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з встановленням початкової ціну продажу предмету іпотеки на рівні не нижчому від ринкової ціни, визначеної суб`єктом оціночної діяльності. В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2019 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 610,14 грн. Дані про учасників справи: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 02 березня 2020 року Суддя-доповідач Судді