Постанова Дніпровський апеляційний суд № 2-184/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/63/20 Справа № 2-184/11 Суддя у 1-й інстанції - Овчаренко Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. при секретарі - Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на гараж, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,- ВСТАНОВИЛА: В липні 2008 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровськанадійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на гараж, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на гараж, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - задоволено. Визнано незаконним з дня видачі та скасувати свідоцтво про право власності на гараж літ.Д площею 18,4 кв.м. від 29.06.2000 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради № 293 від 28.04.2000 року, розташованого по АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 на гараж літ. Д площею 18,4 кв.м., яке зареєстроване КП ДМБТІ в реєстрову книгу № Г-42 за реєстром № 1468-46 29.06.2000 року, розташованого по АДРЕСА_1 у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 47,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року по справі №2-184/11, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на гараж, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року просить заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. У відзиві ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року просить заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що у 1986 році позивач заселився в квартиру АДРЕСА_2 . Житло було надано виконкомом Кіровської районної ради разом з допоміжними господарськими спорудами, розташованими на прибудинковій території. Ця територія огороджена забором, має в`їздні ворота, на ній знаходилися сараї та вуличний туалет, які жителі будинку використовували для особистих потреб. Ці будівлі стали руйнуватись. Позивачу начальник ЖЕУ № 3 дозволив побудувати на місці зруйнованого туалету нежитлове приміщення, про що йому було видано відповідний документ. На підставі цього дозволу, позивач збудував капітальне нежитлове приміщення пл. 55.2 кв.м. за свої кошти і своєю особистою працею. Позивач відкрито володіє цим приміщенням і використовує для своїх особистих потреб. Але рішенням виконкому Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради № 293 від 28.04.2000 року «Про прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на капітальний гараж гр. ОСОБА_1 » капітальний гараж площею 18,2 кв.м. був прийнятий в експлуатацію. ОСОБА_1 було надано право на оформлення права власності на гараж. Виконкомом йому було видано свідоцтво про право власності на гараж літ.Д від 29.06.2000 року, яке було зареєстровано в КП «ДМБТІ». Гараж літ.Д пл. 18,4 кв.м. розташований всередині нежитлового приміщення, є невід`ємною його часткою, має спільні внутрішні і вхідні двері з іншими частками приміщення, яке побудоване позивачем в 1997 році. В технічному паспорті нежитлове приміщення визначено літерами Ж, Д, Г. Про існування рішення виконкому № 293 від 28.04.2000 року позивач дізнався у жовтні 2002 року. На підставі протесту прокурора Кіровського району, рішенням виконкому Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради №627 від 15.11.2002 року було скасовано рішення цього ж виконкому № 293 від 28.04.2000 року, але цим рішенням не було скасовано свідоцтво про право власності на гараж, виданого на ім`я ОСОБА_1 . Про існування свідоцтва про право власності на гараж позивачу стало відомо у вересні 2007 року. Отже, позивач будував спірне нежитлове приміщення, про це свідчать документи перевірки звернення жителів будинку прокуратурою Кіровського району м.Дніпропетровська у 2002 році, про що свідчить лист прокурора за № 265ск-02 від 29.10.2002. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що свідоцтво про право власності від 29.06.2000 року на гараж літ.Д, площею 18.4 кв.м. видане на ім`я ОСОБА_1 є незаконним, так як на теперішній час рішення Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради № 293 від 28.04.2000 року«Про прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на капітальний гараж гр. ОСОБА_1 » є скасованим, а іншого рішення місцевою радою не приймалось. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що ОСОБА_2 ніколи не отримував у ЖЕУ №3 або будь-якого іншого органу дозвіл на побудову будь-яких приміщень на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечать наявним в матеріалах справи доказам. Доводи апелянта, що ОСОБА_2 не будував гараж у дворі будинку АДРЕСА_1 , так як відсутні будь-які докази здійснення позивачем будівельних робіт, придбання будівельних матеріалів, використання будівельної техніки або понесення будь-яких інших витрат при будівництві спірного гаражу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зведення гаража підтверджується документами на будівельні матеріали (накладна №364, 168) та свідченнями усіх мешканців будинку АДРЕСА_1 . Твердження апелянта про те, що він в силу ст. ст. 328, 331 ЦК України набув право власності на гараж літера "Д" площею 18,4 кв.м. розташованого за адресою по АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає необгрунтованими , оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 набув право власності на гараж по АДРЕСА_1 , відповідачем не надано. Доводи апелянта, що судом першої інстанції було проігноровано те, що ОСОБА_2 були пропущені строки позовної давності для звернення з позовом до ОСОБА_1 та виконавчого комітету Кіровської районної у м. Дніпропетровськ ради, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки строк позовної давності ОСОБА_2 не пропущений та підстави для застосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності відсутні, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою Кіровського району м.Дніпропетровська, за колективним зверненням мешканців будинку АДРЕСА_1 було виявлено, що у виконкомі Кіровської районної ради не зареєстровано письмової заяви та доданих до неї документів від ОСОБА_1 про прийняття та оформлення права власності на зазначений гараж. За наслідками проведеної перевірки прокурора Кіровського району м.Дніпропетровська, рішенням виконкому Кіровської районної у м.Дніпропетровську ради №627 від 15.11.2002 року було скасовано рішення цього ж виконкому № 293 від 28.04.2000 року «Про прийняття в експлуатацію та оформлення права власності на капітальний гараж гр. ОСОБА_1 » , але цим рішенням не було скасовано свідоцтво про право власності на гараж, виданого на ім`я ОСОБА_1 . Між тим, про існування свідоцтва про право власності на гараж позивачу стало відомо лише у вересні 2007 року, а з позовом ОСОБА_2 звернувся до суду в липні 2008 року, що свідчить про відсутність пропуску строку для звернення до суду. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2013 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича