Постанова 4818 № 639/8406/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 28 лютого 2020 року м. Харків справа № 639/8406/19 провадження № 22-ц/818/1813/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Піддубного Р.М. (суддя - доповідач), суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська Залізниця» в особі виробничого підрозділу «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року, постановлену у складі судді Рубіжного С.О., - встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів» просила визнати дії виробничого підрозділу «Харківська дистанція колії» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо нарахування витрат за проживання у гуртожитку за чотири ліжко-місця неправомірними, стягнути з відповідача на її користь безпідставно нараховані та сплачені кошти у розмірі 14 943,16 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року цивільну справу за вищевказаним позовом направлено за підсудністю до Ленінського районного суду м. Харкова. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до Жовтневого районного суду м. Харкова. В обґрунтування скарги зазначила, що предметом заявленого нею позову є вимоги про захист прав споживача, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позов пред`явлений нею за зареєстрованим місцем проживання до Жовтневого районного суду м. Харкова, а тому суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для передачі справи для розгляду до іншого суду за місцем знаходження відповідача. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався положеннями п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України та виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Ленінського районного суду м. Харкова за місцезнаходженням відповідача. Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав. За загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Статтею 28 ЦПК України визначено підсудність справ за вибором позивача (альтернативна підсудність). Так, згідно з ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Також, відповідно до п.7 ст.28 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред`являтися також за місцем їх знаходження. Пунктом першим частини першої статті 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, права споживачів, а також механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів визначено Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII (Закон № 1023-XII). Відповідно до ст. 1-1 Закону № 1023-XII цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Згідно з п.п. 17, 22 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1023-XII послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач. Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 Закону України № 2189-VIII). Як убачається із матеріалів справи, жилу площу у вигляді двох ліжко-місць у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , з приводу плати за користування якими виник спір, ОСОБА_1 займає на підставі ордеру № 42, виданого відповідачем 21 червня 2019 року. Оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями Житлового кодексу України та на них не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підсудність справи Ленінському районному суду м. Харкова за місцем знаходження відповідача та відповідно наявність передбачених процесуальним законом підстав для передачі справи на розгляд вказаного суду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 28, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року. Головуючий Р.М. Піддубний Судді А.В. Котелевець О.Ю. Тичкова