Постанова 4851 № 520/12270/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2020 р.Справа № 520/12270/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бенедик А.П., Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. , за участю секретаря судового засідання Соколової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Спірідонов М.О.) від 11.12.2019 року (повний текст рішення складено 11.12.2019 року) по справі №520/12270/19 за позовом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області, третя особа Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегян Арутюн Овсепович про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Харківській області в особі ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегян Арутюн Овсепович, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегяна А.О. щодо не закінчення виконавчого провадження № 58670472 розпочатого на підставі виконавчого листа №820/1415/17 виданого Харківським окружним адміністративним судом; - зобов`язати управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області закінчити виконавче провадження № 58670472 розпочате на підставі виконавчого листа № 820/1415/17 виданого Харківським окружним адміністративним судом. В обґрунтування позову зазначив, що враховуючи факт виконання позивачем рішення суду, бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження є протиправною. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Вказує, що оскільки судовим рішення не було зобов`язано позивача прийняти конкретне рішення та факт належного його виконання встановлений за наслідками розгляду судових справ щодо оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності протиправної бездіяльності в частині не закінчення виконавчого провадження. Відповідач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у спосіб та строки, з урахуванням особливостей розгляду даної категорії, визначених ст.268 КАС України. Враховуючи факт належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, скорочений термін розгляду справ вказаної категорії, положення ч. 3 ст. 268 КАС України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 року по справі № 820/1415/17 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції України в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії, третя особа ГУПФУ в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії. Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії вирішити питання про оплату праці підполковника міліції ОСОБА_1 у порядку Указу Президента України від 04.10.1996 року №926/96, Указу Президента України №650 від 10.06.1999 р., статті 233 Кодексу законів про працю України за поданням заступника начальника УМВСУ в Харківській області - начальника слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 29.11.2005 року, поданням заступника начальника УМВСУ в Харківській області - начальника слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 18.09.2006 року. У решті вимог позов залишено без задоволення. На виконання вищевказаного рішення судом видано виконавчий лист. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Барсегяна А.О. від 20.03.2019 року ВП 58670472 відкрито виконавче провадження. Вважаючи, що рішення суду виконано в повному обсязі, позивач 24.10.2019 року направив до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області заяву про закінчення виконавчого провадження. Листом від 01.11.2019 № 58670472/ДВ-2 державний виконавець надав відповідь за заяву, в якій, серед іншого, повідомив, що стягувач неодноразово зверталася до державного виконавця із заявами щодо невиконання боржником рішення суду. Також стягувач не згоден із скасуванням постанов про накладення на боржника штрафу, та заперечує щодо закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки рішення суду боржником не виконано. Вважаючи, що в діях державного виконавця наявна протиправна бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судовим рішенням по справі №820/1415/17 встановлено неповне виконання позивачем судового рішення, відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження, а тому у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність державного виконавця. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Положеннями ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу на те, що вже неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Як було встановлено під час розгляду справи, 08.02.2019 року відбулося засідання ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області в ході якого розглянуто подання заступника начальника УМВС України в Харківській області - начальника слідчого управління УМВС України в Харківській області від 29.11.2005 року, подання заступника начальника УМВС України в Харківській області - начальника слідчого управління УМВС України в Харківській області від 18.06.2006 року; оглянуто копії документів з особової справи ОСОБА_1 , документи бухгалтерського обліку та звітності, довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням порядку Указу Президента України № 650 від 10.06.1999 і статті 233 Кодексу законів про працю України. Повторно проведено перевірку повноти нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 . За наслідками вищевикладеного ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області було прийнято рішення, що:

1. УМВСУ в Харківській області при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 діяло у відповідності до чинного законодавства.

2. Підстави для видання наказу про встановлення ОСОБА_1 доплати від суми пенсії у період проходження служби з вересня 1997 року по 04.01.2000 року відсутні.

3. Підстави для перерахунку грошового забезпечення з 20.12.1999 по 04.01.2000 з урахуванням підвищення посадового окладу та надбавки "за кваліфікацією" відсутні. Також, за наслідками засідання ліквідаційною комісією ГУ МВСУ в Харківській області складено протокол, а Болотніковій Н.М. 12.02.2019 за вих. № 754/199/05/29-2019 надіслано листа за підписом голови ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області. На думку позивача, вказані дії свідчать про повне виконання судового рішення, а відтак виконавче провадження підлягає закінченню. Колегія суддів не погоджується з даними висновками позивача, виходячи з наступного. Як встановлено під час розгляду справи, позивач звертався до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню на підставі частини 2 статті 374 КАС України. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 по справі №820/1415/17 заяву залишено без задоволення. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області задоволено частково; ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 по справі №820/1415/17 змінено в частині мотивів прийняття ухвали; в іншій частині ухвалу залишено без змін. Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на дату вирішення справи ГУ МВСУ в Харківській обл. як юридична особа публічного права не припинена, функціонує в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській обл. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2018р. обов`язок по вирішенню питань з приводу оплати праці, порушених поданнями від 29.11.2005 та від 18.09.2006 покладено на ГУ МВСУ в Харківській обл. в особі Ліквідаційної комісії (особи, котра виконує повноваження керівника Ліквідаційної комісії). Протокол засідання Ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області від 08.02.2019 за підписано головою Ліквідаційної комісії та заступником голови комісії. Проте, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області, до суду не надано повноважень комісії на вирішення питань щодо оплати праці на своєму засіданні та відповідного порядку прийняття даних рішень. Будь яких доказів наявності повноважень того, що дані питання можуть бути вирішені Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області, колегіально до суду не надано. Проте рішення керівника Головного управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Харківській області, щодо виплат до суду не надано. Лист направлений на адресу стягувача не є таким рішенням, оскільки лише констатує факт наявності протокольного рішення комісії. Відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів звертає увагу на пункі 7 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи, відповідно до якого судове рішення є актом правосуддя, який повинен свідчити про реалізацію конституційних принципів та утвердження верховенства права. Метою судового рішення є не тільки вирішення певного спору через надання сторонам юридичної визначеності, а часто також установлення судової практики, яка може попередити виникнення інших спорів та забезпечити суспільну гармонію. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy). Суд також повторює, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до вимог Конвенції (рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), №29508/04, від 7 грудня 2006 року). За таких обставин, враховуючи недоведення позивачем, як органом державної влади, факту виконання судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності у державного виконавця правових підстав для закінчення виконавчого провадження. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог. Згідно ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року по справі №520/12270/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 02.03.2020 року.