Постанова 4823 № 751/4020/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 28 лютого 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/4020/19 Головуючий у першій інстанції - Ченцова С. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/317/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго», розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2019 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного тексту - 13.11.2019) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинення дій, В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року адвокат ОСОБА_1 - Костюк О. П . звернувся з позовом до АТ «Облтеплокомуненерго» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинення дій. В обгрунтування позову посилався на те, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг, які надає АТ «Облтеплокомуненерго», а саме послуги з централізованого опалення та водонагрівання. Будинок обладнано будинковим засобом обліку теплової енергії, а квартира позивача - окремими засобами обліку теплової енергії. В позові позивач посилається на те, що при здійсненні нарахувань за опалення МЗК позивачеві АТ «Облтеплокомуненерго» застосовано аналогію закону в частині використання положень п. 12 Правил при визначенні кількості теплоти витраченої на опалення одного кв.м. опалювальної площі всіх квартир будинку. Зазначає, що відповідачем для аналогічних квартир у одному і тому ж будинку застосовуються різні методи нарахування за опалення МЗК. Крім того, зі змісту квитанцій за березень, квітень 2018 року вбачається, що відповідачем в односторонньому порядку змінено алгоритм нарахування за опалення в тому числі за МЗК по вищевказаній квартирі. Розподіл розрахованої за визначеним відповідачем алгоритмом теплової енергії на опалення МЗК (Qмзк) проведено виключно між квартирами, які обладнанні засобами обліку теплової енергії, що в тому числі вказує на незаконність проведених розрахунків, оскільки вони проведені у не передбачений Методикою спосіб. Окреме нарахування оплати за опалення місць загального користування також суперечить умовам укладеного Договору (п.п. 1, 7, 9 п. 22,п.23), що відповідно до положень п.п. 4,8 ч.І ст. 26 та з урахуванням положень ст. 19, 29 Закону є істотними і порушують права Позивача як споживача вказаних послуг, які з урахуванням положень ст. 4, 5, 10, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. 1, 16 ЦК України підлягають захисту і з цих підстав. В позові позивач просив визнати неправомірними дії АТ «Облтеплокомуненерго» щодо нарахування ОСОБА_1 оплати на опалення місць загального користування, забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення, донарахування до мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії у будинку по квартирі АДРЕСА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за опалювальні періоди з 12.10.2016 по 03.04.2017 та з 12.10.2017 по 09.04.2018, з 12.10.2018 по 31.12.2018 включно за визначеним ПАТ «Облтеплокомуненерго» алгоритмом в сумі 12 641, 73 грн. Зобов`язати АТ «Облтеплокомуненерго» скасувати незаконно нараховану ОСОБА_1 заборгованість по оплаті витрат на оплату за опалення місць загального користування теплової енергії по вказаній квартирі в сумі 12 241,71 грн станом на 01.01.2019 шляхом проведення відповідного коригування по особовому рахунку № НОМЕР_2 в сторону зменшення заборгованості на 12 241, 71 грн. Стягнути з АТ «Облтеплокомуненерго» на користь позивача витрати в сумі 3 000,00 грн пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08.11.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Облтеплокомуненерго» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинення дій - задоволено. Визнано неправомірними дії АТ «ОБЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» щодо нарахування ОСОБА_1 витрат на оплату теплової енергії за опалення місць загального користування по квартирі АДРЕСА_1 за опалювальні періоди 12.10.2016 по 03.04.2017, з 12.10.2017 по 09.04.2018, з 12.10.2018 по 31.12.2018 включно в сумі 12641, 73 грн. Зобов`язано АТ «Облтеплокомуненерго» скасувати безпідставно нараховану ОСОБА_1 заборгованість по оплаті теплової енергії за опалення місць загального користування по зазначеній вище квартирі за опалювальні періоди 12.10.2016 по 03.04.2017, з 12.10.2017 по 09.04.2018, з 12.10.2018 по 31.12.2018 включно в сумі 12641, 73 грн шляхом проведення відповідного коригування по особовому рахунку № НОМЕР_2 . Стягнуто із АТ «Облтеплокомуненерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, надані адвокатом Костюк О.П. на підставі договору про надання правової допомоги від 21.02.2019, у розмірі 2000 грн. Стягнуто із АТ «Облтеплокомуненерго» на користь держави судовий збір в розмірі 768, 40 грн. Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідачем при розрахунку витрат теплової енергії на опалення МЗК будинку не було застосовано пункти 2.1. і 2.1.4. Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 31.10.2006 № 359, а отже подальше застосування відповідачем п.2.2.1. і 2.2.2. Методики при розподілу визначених величин теплової енергії між окремими помешканнями будинку (без дотримання п.2.1. і 2.1.4 Методики) не є правомірним, оскільки одна із вихідних даних розрахована не у відповідності із зазначеною у Методиці формулою, на підставі чого дії відповідача щодо нарахування позивачу витрат та оплати теплової енергії на опалення місць загального користування за спірні періоди є неправомірними, а порушене право позивача підлягає захисту. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник АТ «Облтеплокомуненерго» Іванов В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду від 08.11.2019, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з`ясовано обставини справи, не надано оцінку доказам у справі. В обгрунтування незаконності рішення місцевого суду заявник посилається на те, що АТ «Облтеплокомуненерго» у спірних правовідносинах, нараховує оплату за опалення місць загального користування по квартирі позивача у відповідності до нормативних актів, які регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг. В апеляційній скарзі зазначає, що витрати на опалення місць загального користування мають нести всі мешканці будинку, а не лише ті, у кого відсутні індивідуальні прилади обліку теплової енергії. Судом не прийнято до уваги наявні у справі докази та пояснення надані стороною відповідача. Твердження суду не відповідають дійсності, оскільки АТ «Облтеплокомуненерго» при проведенні розрахунків кількості теплової енергії витраченої на опалення МЗК застосовує саме пункт 2.1.4 Методики. Суперечливим є висновок суду, а саме в мотивувальній частині рішення суд визнає, що у разі часткового оснащення споживачів приладами обліку теплової енергії витрати на опалення МЗК слід визначати за формулами наведеними в п. 2.1 Методики, тобто визнає правомірність таких нарахувань споживачу, а в резолютивній частині вирішує визнати неправомірними дії АТ «Облтеплокомуненерго» щодо нарахування позивачу витрат на оплату теплової енергії за опалення МЗК в сумі 12 641, 73 грн. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9, 10), та споживачем послуг з централізованого опалення та водонагрівання (а.с.12-13). Вказана квартира обладнана окремим засобом обліку теплової енергії, а саме тепло обчислювач Sparky 773, зав. № 38073323, термоперетворювач РТ-500 № 023990, що вбачаться з Акту прийняття в експлуатацію (а.с. 14). Свідоцтвом про повірку робочого засобу вимірювальної техніки від 16.09.2015 підтверджується придатність до застосування тепло лічильника, яке чинне до 16.09.2019 (зв. стор. а.с. 14). Вбачається, що будинок АДРЕСА_2 обладнано будинковим засобом обліку теплової енергії. З розрахунку боргу за послуги з теплопостачання, що надавались АТ «Облтеплокомуненерго» позивачу, вбачається, що за період з жовтня 2016 року по грудень 2018 року включно по квартирі позивача нараховано борг за опалення місць загального користування в сумі 12 241, 71 грн (а.с. 63). З відповідей ПАТ «Облтеплокомуненерго» № 2881-Т від 25.11.2016 року, № 69 від 17.01.2019 року, № 128 від 30.01.2019 року, № 541-Т від 02.03.2018 року вбачається, що розрахунок загальних витрат теплової енергії на центральне опалення в будинку АДРЕСА_2 здійснюється з урахуванням положень п. 12, 28 Правил, п. 2.1.4, п. 2.2.1 Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої за опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31.10.2006 № 359 та п. 2.4. Рекомендацій щодо застосування Методики, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 28 лютого 2008 року № 47 (а.с. 15, 16-17, 18, 19). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при розрахунку витрат теплової енергії на опалення МЗК будинку відповідачем не було застосовано пункти 2.1. і 2.1.4. Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 31.10.2006 № 359, а отже подальше застосування відповідачем п.2.2.1. і 2.2.2. Методики при розподілу визначених величин теплової енергії між окремими помешканнями будинку (без дотримання п.2.1. і 2.1.4 Методики) не є правомірним, оскільки одна із вихідних даних розрахована не у відповідності із зазначеною у Методиці формулою, на підставі чого дії відповідача щодо нарахування позивачу витрат та оплати теплової енергії на опалення місць загального користування за спірні періоди є неправомірними, а порушене право позивача підлягає захисту. З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне. Правовідносини між виконавцем послуг та споживачем в сфері надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Договором про надання послуг з централізованого опалення та водонагрівання, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630), Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення», затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 (далі - Методика) та іншими нормативно-правовими актами України, які були чинні в період спірних правовідносин. Відповідно до пункту 12 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. При нарахуванні плати за опалення місць загального користування у житловому будинку виконавець послуг з централізованого опалення зобов`язаний дотримуватися положень Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 Судом встановлено, що квартира позивача обладнана окремим засобом обліку теплової енергії (а.с. 14), проте частина споживачів мають індивідуальні засоби обліку (квартирні лічильники), а окремі - індивідуальні (автономні) системи опалення (а.с. 15) . АТ «ОТКЕ», визначаючи позивачу кількість теплової енергії на опалення місць загального користування, та, розраховуючи розмір оплати, керувалось пунктами 1.4, 2.2.1, 2.2.2 Методики, розділом 3 Методики, п.12 Правил та умовами договору, на що вказували представники відповідача і зазначено у у листі № 69 від 17.01.2019 АТ «Облтеплокомуненерго» на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 16-17). Крім того, як посилається відповідач, у пункті 3 зазначеного листа, відповідно до підпункту 3 п. 1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» абзацу 7 ст. 13 ЗУ «Про теплопостачання», підпункту 2 пункту «а» ст. 28 та підп. 1 п. «а» ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись Правилами та Методикою на підставі розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування в 46 житлових будинках м. Чернігова, обладнаних засобами обліку теплової енергії, розробленого ТОВ «ЕРІДЕН КОМЕРЦ ГРУКП» (м. Київ), в березні 2018 року виконавчий комітет міської ради затвердив коефіцієнти нормативної втрати теплової енергії на опалення місць загального користування в багатоквартирних будинках м. Чернігова, які одночасно обладнані комерційним вузлом обліку теплової енергії та частково розподільними (квартирними) лічильниками. На підставі Рішення виконавчого комітету міської ради з березня 2018 року АТ «ОТКЕ» нарахування за теплопостачання здійснює відповідно до п. 2 ст. 10 Закону, у якому визначено, що загальний обсяг спожитого будинком тепла включає в себе обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, місць загального користування та забезпечення функціонування внутрішньо-будинкових систем та розподіляються між всіма споживачами. В будинку АДРЕСА_2 коефіцієнт нормативної витрати теплової енергії на опалення місць загального користування становить 15,4. В тому числі витрати на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи опалення визначено на рівні 3%. Розподіл цієї частки теплової енергії здійснюється пропорційно опалювальної площі кожної квартири/приміщення. Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показниками, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії у будівлі, а саме: питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1кубічний метр об`єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії у будівлі, яка розраховується щомісяця, як співвідношення показань комерційного вузлу обліку (будинкового лічильника) зменшеного на обсяг теплової енергії, витрачений на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення, та опалення місць загального користування, допоміжних приміщень будівлі до суми площ усіх квартир і приміщень, які сплачують за опалення МЗК. Коефіцієнт допустимого відхилення враховується на рівні 0,5. Разом з тим, відповідно до пункту 1.4. Методики кількість теплової енергії на опалення місць загального користування окремо не визначається, а входить до загальної кількості теплової енергії, виставленої до плати за опалення у таких випадках: якщо в багатоквартирному будинку незалежно від наявності або відсутності загальнобудинкового обліку теплової енергії відсутні суб`єкти господарювання, помешкання з індивідуальним опаленням, усі житлові квартири не обладнані приладами обліку витрат теплової енергії на опалення. Пункти 2.2.1. і 2.2.2. Методики визначають формули розподілу визначених величин теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування, між окремими помешканнями будинку. Суд першої інстанції, визнаючи неправомірними дії АТ «Облтеплокомуненерго» при нарахуванні позивачу витрат теплової енергії на опалення місць загального користування, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами правильно застосував пункт 2.1.4 Методики. Пунктом 2.1.4 Методики визначено, що у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії та відсутності приладів обліку теплової енергії на місцях загального користування витрати теплової енергії на опалення місць загального користування визначаються розрахунком за формулами, наведеними в пункті 2.1 Методики. Однак, при визначенні суми оплати за вказаними пунктами, відповідач, з врахуванням того, що СНиП 2.04.05-91 втратили чинність, а діючі ДБН В.2.5-67:2013, що затверджені наказами Мінрегіонбуду від 25.01.2013 №24 та від 28.08.2013 №410 не містять методики розрахунку втрат теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку, проводив розрахунок шляхом віднімання від показань будинкового лічильника визначених кількості теплової енергії на опалення квартир без лічильників та сумарних показань квартирних лічильників і сумарної кількості теплової енергії на опалення окремих приміщень місць загального користування. Проте, вказаний спосіб нарахування не відповідає складовим формули, визначеній в п. 2.1.4 Методики. З огляду на це, відповідач проводив розрахунки опалення місць загального користування не у спосіб, що визначений законом за період до березня 2018 року. Крім того, згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.97 року N 280/97-ВР (далі - Закон N 280/97-ВР). Згідно частини 1 статті 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2 ст. 2 Закону N 280/97-ВР). Відповідно до частини 1 статті 25 Закону N 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Приписами підпункту 2 пункту "а" частини 1 статті 28 Закону N 280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги. Водночас, основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року N 2633-IV (далі - Закон N 2633-IV). Відповідно до статті 5 Закону N 2633-IV регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом. Ці особливості викликані такими об`єктивними умовами функціонування систем теплопостачання: наявністю поділу господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; існуванням різних технологій виробництва теплової енергії, у тому числі технологій комбінованого виробництва електричної і теплової енергії та з використанням нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії; централізованим теплопостачанням споживачів від теплоелектроцентралей і котелень, які входять до об`єднаної енергетичної системи України; існуванням об`єктів теплопостачання різних форм власності; суттєвою сезонною відмінністю режимів виробництва і споживання теплової енергії протягом року; особливим статусом суб`єктів природних монополій, який мають деякі суб`єкти господарювання у сфері теплопостачання. Статтею 9 Закону N 2633-IV передбачено, що завданнями державного управління у сфері теплопостачання є: забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини; створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії; зменшення шкідливого впливу на довкілля; створення умов для залучення інвестицій у розвиток та технічне оновлення систем теплопостачання. Державне управління у сфері теплопостачання здійснюють: на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень; на місцевому рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Згідно частини 3 статті 20 Закону N 2633-IV тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. В той же час, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року N 1875-IV (далі - Закон N 1875-IV, в редакції чинній на час виникнення правовідносин). Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону N 1875-IV встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону. В свою чергу, статтею 1 Закону N 1875-IV передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, а комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Аналіз наведених приписів чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, дає суду підстави дійти до наступних висновків. По-перше, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. По-друге, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, якими є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. По-третє, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги. У взаємозв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті рішення в березні 2018 року (а.с. 82-83) виконавчим комітетом міської ради, яким затверджено коефіцієнти нормативної втрати теплової енергії на опалення місць загального користування в багатоквартирних будинках м. Чернігова, які одночасно обладнані комерційним вузлом обліку теплової енергії та частково розподільними (квартирними) лічильниками порушено статтю 28 Закону N 280/97-ВР, оскільки останнім змінено порядок нарахування за опалення місць загального користування, який визначений Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення», затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року №

359. Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, вказавши на не відповідність наданого відповідачем розрахунку вимогам п.2.1.4 Методики. З врахуванням наведеного не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідач при обґрунтуванні нарахувань за опалення місць загального користування нараховує оплату по квартирі позивача у відповідності до п. 2.1.4 Методики, що підтверджується наведеними розрахунками наявними у справі, а саме пояснення № 1517-т від 04.11.2019. Безпідставними є і посилання в апеляційній скарзі на не зазначення судом, яка саме із вихідних даних розрахована не у відповідності із Методикою, не зазначення яким чином необхідно проводити нарахування за опалення МЗК, а лише зазначено судом першої інстанції, що нарахування позивачу витрат проведено на оплату теплової енергії за місця загального користування неправомірно, оскільки з пояснень (а.с. 71-81) вбачається, що відповідач визнає, що Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затверджено лише 25.01.2019. Разом з тим, термін приведення КМУ нормативно-правових актів у відповідність до Закону закінчився 02.02.2018. Не спростовують правильних висновків суду і посилання в апеляційній скарзі щодо правомірності нарахування споживачу за опалення МЗК, що суперечить резолютивній частині рішення суду першої інстанції, оскільки судом встановлено неправомірність дій відповідача в частині нарахування саме за зазначеними принципами обрахування, які суперечать правилам нарахування, визначеними Методикою. Слід зазначити, що нормативні акти, які регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, на які посилається відповідач, а саме: ст. 8, 10 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, рішення Чернігівської міської ради № 106 від 02.03.2018 «Про затвердження коефіцієнтів нормативної втрати теплової енергії на опалення місць загального користування в багатоквартирних житлових будинках м. Чернігова», разом з тим лише п. 1.4, 2.1, 2.2.1 та 2.2.2 Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, від 31.10.2006 № 359 визначено порядок оплати послуг з опалення місць загального користування споживачами, квартири яких обладнані засобами обліку теплової енергії, а інші нормативні акти не визначають порядку розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування у разі обладнання багатоквартирного будинку загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії та часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку за спірний період. Отже, підміняючи методику розрахунку, визначену нормативним актом, який є чинним, іншими нормативно-правовими актами, відповідач діяв не у передбачений законом спосіб. З огляду на це, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок витрат теплової енергії на опалення місць загального користування за опалювальні періоди 12.10.2016 року по 03.04.2017 року, з 12.10.2017 року по 09.04.2018 року, з 12.10.2018 року по 31.12.2018 року включно в сумі 12641, 73 грн шляхом здійснення розрахунку кількості теплової енергії на опалення місць МЗК з урахуванням формул визначених п. 2.1.4, 2.2.1. вищезазначеної Методики, як це зазначено у мотивувальній частині рішення є обґрунтованими, і доводи апеляційної скарги правильних висновків у цій частині не спростовують. З врахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку щодо визнання неправомірними дій ПАТ «Облтеплокомуненерго» щодо нарахування у завищеному розмірі витрат теплової енергії за місця загального користування, за адресою АДРЕСА_3 за спірний період, оскільки само по собі нарахування відповідачем позивачеві плати за опалення місць загального користування передбачено зазначеною вище Методикою, проте розрахунки відповідача не відповідають Методиці розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних житлових, та визначення плати за їх опалення, затвердженої постановою КМУ від 21.07.2005 №630 з наступними змінами. Доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими обставинами справи та не свідчать про порушення судом норм матеріального або процесуального закону і не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права. За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення складено 28.02.2020. Головуючий Судді :