Постанова 4819 № 661/445/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м. Херсон справа № 661/445/18 провадження № 22-ц/819/238/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г., суддів:Пузанової Л.В., Склярської І.В. секретарПавловська Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , нарішення Новокаховського міського суду Херсонської областіу складі судді Ведяшкіна Ю.В. від 09 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Управління Державної архітектурно-будівельної інстанції у Херсонській області, Реєстраційна служба Новокаховського міського управління юстиції, Управління містобудування та архітектури Новокаховської міської ради Херсонської області, про скасування права на початок виконання будівельних робіт, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, ВСТАНОВИВ: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, зазначаючи про те, що з 16.12.1979 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , якійрозірвано рішенням Новокаховського міського суду від 21.11.2005 року. З початку 2002 року вони припинили шлюбні відносини. У 2003 році вирішили побудувати будинок на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . В період з 2003 року по 2006 рік ним за власні грошові кошти був збудований будинок, в який вселився та проживав син ОСОБА_4 , який протягом часу проживання сплачував комунальні послуги. 05.01.2015 року ОСОБА_3 ,замість державного акту на право приватної власності на землю серії ХС від 11.10.1999 року, отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 32012438, на підставі якого було зареєстровано її право власності на земельну ділянку з кадастровим номером6510790800:001:0052 за зазначеною вище адресою. 07.05.2015 року відповідачка отримала в Управлінні містобудування та архітектури Новокаховської міської ради будівельний паспорт № 60/Р на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 22.05.2015 року вона повідомила Управління ДАБІ у Херсонській області про початок виконання будівельних робіт на підставі будівельного паспорта від 07.05.2015 № 60/Р. 01.10.2015 року ОСОБА_3 подала до Управління ДАБІ у Херсонській області декларацію про готовність до експлуатації будинка за адресою: АДРЕСА_1 . Цю декларацію було зареєстровано Управлінням ДАБІ у Херсонській області 01.10.2015 року за номером ХС 142152660538. На замовлення відповідачки ТОВ «Новобуд-Люкс» виготовило технічний паспорт на новозбудований житловий будинок. 07.10.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новокаховського міського управління юстиції Кобіцькою І.С. було винесене рішення від 07.10.2015 року № 25117997, за яким було проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна. Також ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07.10.2015 № 45266045 щодо цього будинку. Позивач вважає, що ОСОБА_3 , подавши недостовірні дані до Управління ДАБІ у Херсонській області, приховавши наявність на земельній ділянці вже побудованого в період 2003-2006 роки будинку, який фактично є самовільним будівництвом, набула право власності на будинок, до будівництва якого не мала жодного відношення, оскільки він будувався повністю за його грошові кошти, тим самим грубо порушивши його права як власника щодо цього будинку. При цьому через недостовірні дані, подані ОСОБА_3 , Управлінням ДАБІ у Херсонській області вищезгаданий будинок було прийнято в експлуатацію як новозбудований, а не як самочинно збудований. Крім того, будинок, право власності на який отримала відповідачка, не відповідає проектній та дозвільній документації, а саме: -у будівельному паспорті від 07.05.2015 відповідно до містобудівних та планувальних вимог та обмежень граничнодопустима висота будівлі - 4,3 м, однак у технічному паспорті, виготовленому на замовлення ТОВ «Новобуд- Люкс», на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 будинку, господарських будівель та споруд» висота дому -6,5 м; -у ескізному проекті та на схемі забудови земельної ділянки, які є складовою будівельного паспорту від 01.07.2015,розміри будинку вказані 10,40м на 11,40м - при цих розмірах виконуються містобудівні та планувальні вимоги та обмеження, а саме відстані від будинку до меж червоних ліній, ліній регулювання забудови та меж земельної ділянки, проте у технічному паспорті, виготовленому ТОВ «Новобуд-Люкс», на сторінці «Схематичний план земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку» розміри будинку вказані 11,80 м на 11,90 м і через більші розміри будинку вже не витримані вищевказані відстані від будинку до меж червоних ліній, ліній регулювання забудови та меж земельної ділянки, які мають бути по 5 м. Отже, будинок збудований з порушеннями проектної документації і він не відповідає містобудівним та планувальним вимогам та обмеженням, однак під час прийняття його до експлуатації Управлінням ДАБІ у Херсонській області та подальшій державній реєстрації права власності на нього цього не було встановлено і всі процедури були здійснені без жодних зауважень. Посилаючись на незаконність оформлення права власності ОСОБА_3 на вказаний будинок ОСОБА_1 просив суд: -скасувати право ОСОБА_3 на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 22 травня 2015 року № XC 062151390113; -рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2015 року № 25117997, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новокаховського міського управління юстиції Кобіцькою І.С.; -свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2015 року №45266045 щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 . Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 09 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення яким задовольнити заявлені вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно визнав встановленим факт одноособового будівництва будинку ОСОБА_3 за відсутності жодного належного та допустимого доказу, чим порушив принципи рівності сторін та об?єктивності судового розгляду, а також вимоги до доказування, встановлені ст.81 ЦПК України. Факт проживання ОСОБА_4 у будинку вказувався позивачем для підтверджування існування збудованого будинку ще з 2006 року, що спростовує інформацію відповідачки про його будівництво у 2015 році, а тому судом першої інстанції були зроблені хибні висновки щодо вказаних доказів та безпідставно їх не було взято до уваги. Також зазначає, що відповідачем не заперечується участь позивача у будівництві будинку у період 2003-2006 року, що відображено у рішенні суду. ОСОБА_3 сама підтвердила, що будинок майже повністю було збудовано у 2003-2006 роках, що повністю спростовує інформацію, надану нею до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області про початок будівництва будинку; ОСОБА_3 .В не спростовувала наявність та зміст документів щодо існування будинку задовго до весни 2015 року, доданих до позовної заяви, що підтвердили статус будинку як самочинно збудованого; судом у рішенні не надано оцінку документам, доданим позивачем до позовної заяви на підтвердження існування будинку до весни 2015 року, а тому їх незалежність судом взагалі не обґрунтована і інформація, зазначена в них, не спростована; відношення позивача до будівництва будинку у 2003- 2006 року було визнано і самою ОСОБА_3 , а тому суд не мав підстав вважати, що він не має до цього будинку жодного відношення і його права жодним чином не порушені; судом проігноровано посилання позивача на порушення ОСОБА_3 вимог частини першої статті 21 ЦК України та не надано цьому належної оцінки. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_5 , доводи апелянта не визнала, рішення суду просить залишити без змін, як постановлене з дотриманням вимог процесуального законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що з 16.12.1979 року по 02.12.2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Новокаховського міського суду від 21.11.2005 року. ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,175 га з кадастровим номером 6510790800:001:0052, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 . З реєстраційної справи № 744716265107 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що ОСОБА_3 звернулася із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірний житловий будинок, до якої додано: - декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання, затверджену 01 жовтня 2015 року Управлінням Державної архітектурно будівельної інспекції у Херсонській області; - витяг з рішення виконавчого комітету Райської сільської ради № 16 від 20.03.2015 року «Про дозвіл на проектування та будівництво та про привласнення поштової адреси об`єктам нерухомого майна, з п. 3 якого вбачається, що в зв`язку з оформленням права власності та приведення документів у відповідність на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку та рішення виконкому Райської сільської ради від 27.03.2013 року № 13 привласнити поштову адресу приватній земельній ділянці та житловому будинку в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ; - свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 05.01.2015 року; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку; - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 02 жовтня 2015 року; - картку прийому заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2015 року; інформація про державну реєстрацію такої заяви та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25117997 від 07 жовтня 2015 року , відповідно до яких державний реєстратор прав на нерухоме майно вирішив: провести державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , на підставі яких 07.10.2015 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , на ім`я ОСОБА_3 та проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 07 жовтня 2015 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно №45266045 щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 07 жовтня 2015 року № 25117997, була проведена державна реєстрація права власності на спірний будинок. Будь-яких доказів на підтвердження того факту, що спірний будинок, згідно усної домовленості з відповідачкою, побудований для їх сина ОСОБА_4 за власні грошові кошти та власними силами ОСОБА_1 не надано. Не підтверджено позивачем належними та допустимими доказами, що саме ним були придбані використані при будівництві будівельні матеріали та саме ним було сплачено вартість проведених будівельних робіт. Посилання на те, що у спірному будинку з 2006 року почав проживати ОСОБА_4 із сім`єю, та сплачував за весь час проживання комунальні послуги, а відповідачка не заявляла щодо цього будь яких претензій та не з`являлася в будинку, суд правильно не прийняв до уваги, оскільки факт користування спірним житловим будинком сином сторін, не породжує у ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, та вказана особа не є стороною у зазначеній справі та відповідно не заявляє про порушення будь якого свого права відповідачкою у справі, та факт не проживання відповідачки у спірному будинку не позбавляє її права власності на нього. Показання свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не містять інформації щодо найменування придбаного будівельного матеріалу, його кількості, вартості, періоду часу в який він був придбаний, а також місця придбання будівельних матеріалів, та не підтверджені вказані показання свідків належними доказами у виді фінансових документів від конкретного продавця чи надавача послуг. Доводи позивача про те, що подання відповідачкою недостовірних даних при оформленні свого права власності на спірний будинок призвело до грубого порушення його права як власника щодо цього будинку є безпідставними, оскільки позивач не заявляв позовних вимог про визнання за ним права власності на спірний будинок. Натомість зазначає, що оспорювані ним документи порушують його права, як власника будівельних матеріалів, з яких ним було побудовано спірний будинок, тому вимагав відновити те становище, яке існувало до цього процесу; такі твердження позивача є взаємовиключними, оскільки в своєму позові ОСОБА_1 не заявляє також позовну вимогу про визнання за ним права власності на будівельні матеріали (чи відшкодування їх вартості), що свідчить, про те, що позивач не визначився щодо того, яке саме його право порушено право власності на будинок чи право власності на будівельні матеріали, враховуючи також, що сам по собі факт скасування оспорюваних ним документів не відновить його право власності на спірний будинок чи на будівельні матеріали, оскільки таке його право власності на спірний будинок до оспорюваних рішень не існувало, та як вже було зазначено раніше не заявлено таке право позивачем при розгляді зазначеного спору. Щодо посилання на не відповідність проектної документації на спірний будинок та на не відповідність зазначених в ній дат будівництва, суд до уваги не приймає, оскільки наявність таких порушень не доведена належними доказами та не доведено позивачем належними доказами факт порушення наведеними обставинами будь якого його права, оскільки згідно вимог чинного законодавства, на яке також посилається ОСОБА_1 , а саме ст. 393 ЦК України визначає, що оспорювати такі рішення можуть тільки власники майна, яким в даному випадку позивач не являється. Відповідно до ч.1,4 статті 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Ч.1,2,3 статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частинам першою, другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1)визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов`язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з нормою ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Враховуючи принцип непорушності права приватної власності, предмет та підстави заявленого позову, відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження існування у позивача права власності на спірний житловий будинок або права власності на будівельні матеріали, з яких побудований спірний будинок та підтвердження факту порушення оспорюваними рішеннями та правовстановлюючими документами будь - яких його прав, визначених чинним законодавством, в той час, як ОСОБА_3 у спосіб визначений чинним законодавством набула право власності на спірний будинок, колегія суддів погоджується з висновком суду про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог і вважає, що суд правильно відмовив у задоволенні позову. Крім того слід зазначити, що пред`явивши вимоги про скасування права на початок виконання будівельних робіт, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 жовтня 2015 року № 25117997, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2015 року №45266045 щодо будинку за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 , позивач неправильно визначився з суб`єктним складом, зазначивши належним відповідачем - ОСОБА_3 , яка відповідні рішення не приймала, реєстрацію не здійснювала та свідоцтво не видавала. З огляду на викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, не спростовують та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 09 серпня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.Г.Чорна Судді: Л.В.Пузанова І.В.Склярська Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року Суддя Т.Г. Чорна