Постанова 4811 № 462/4811/18

Справа № 462/4811/18 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М. Провадження № 22-ц/811/2841/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 78 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Жукровської Х.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Юхименко Р.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львівський державний завод ?Лорта? про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,- встановила: У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДП "Львівський державний завод ?Лорта? про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу. Вимоги обгрунтовував тим, що з 09.10.2017 року перебував на посаді радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління у ДП Львівський державний завод ЛОРТА, працював за триденним робочим режимом у тиждень (з понеділка по середу). 01.06.2018 року подав виконувачу обов`язків директора ОСОБА_2 письмову заяву про надання відпустки за власний рахунок у зв`язку із сімейними обставинами та за станом здоров`я на періоди 06.06.2018, 11-13.06.2018, 18-20.06.2018, 25-27.06.2018 та 02.07.2018, яка була погоджена керівником підприємства шляхом проставлення відповідної резолюції. При цьому, у вказаній заяві зазначав, що відпустку планує провести за кордоном. Після цього, в.о. директора ОСОБА_2 викликав у кабінет начальника відділу кадрів ОСОБА_3 , якому передав примірник його заяви з резолюцією.05.06.2018 р. начальник відділу кадрів ОСОБА_3 в межах робочого дня зайшов до нього в кабінет і сказав, що подану ним раніше заяву від 01.06.2018 р. про надання відпустки краще буде викласти додатково п`ятьма окремими заявами на кожен із заявлених періодів відпустки, щоб проводити їх окремими наказами безпосередньо перед вказаними у заявах датах. Таким чином, 05.06.2018 р. подав ще п`ять заяв окремо на кожен із періодів відпустки і ці заяви передав начальнику відділу кадрів ОСОБА_4 . ОСОБА_5 . Свідками цього були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в той час перебували у нього в кабінеті. Крім цього, він пройшов у режимно-секретному відділі відповідний інструктаж як особа, якій надано допуск до державної таємниці, у зв`язку з виїздом за кордон, про що в журналі обліку виїздів за кордон містяться відповідні записи із зазначенням періодів перебування за кордоном і скріплення цих записів його особистим підписом. Після закінчення відпустки, 09.07.2018 йому стало відомо, що наказом від 05.07.2018 його звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із прогулом, який ніби то мав місце у робочі дні з 18.06.2018 по 02.07.2018 року. Як виявилось, 12.06.2018 року директором підприємства призначено Чауса В.М., який має до нього упереджене негативне ставлення, відтак, після зміни керівництва підприємства, з невідомих йому причин погоджена раніше відпустка до уваги взята не була. Вважає, що з його сторони вини у відсутності на роботі з 18.06.2018 р. по 02.07.2018 р. немає і відповідно немає підстав стверджувати про неповажність причин такої відсутності. Всупереч положенням ст. 47 КЗпП України йому не надано й примірника оскаржуваного наказу про звільнення від 05.07.2018 р., а лише видано трудову книжку з відповідним записом про звільнення, яку отримав 09.07.2018 р. Таким чином, вважає оскаржуваний наказ ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» № 331-к від 05.07.2018 р. незаконним, яким порушуються його трудові права, під час перебування у відпустці його було звільнено за прогул без поважних причин. Просив скасувати наказ ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» № 331-к від 05.07.2018 р., яким його звільнено з посади радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління (520), поновити на посаді радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління (520) ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» з 05 липня 2018 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням за період з 05 липня 2018 року. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року у позові ОСОБА_1 до Державного підприємства ?Львівський державний завод ?Лорта? про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає таким, що не відповідає нормам процесуального та матеріального права, фактичним обставинам справи, суд не взяв до уваги та не проаналізував відповідні документи, подані стороною позивача. В апеляційній скарзі покликається на те, що 05.06.2018 року подав п`ять заяв окремо на кожен із періодів відпустки, яка була погоджена і ці заяви передано начальнику відділу кадрів, пройшов у режимно-секретному відділі відповідний інструктаж як особа, якій надано допуск до державної таємниці, у зв`язку з виїздом за кордон, про що в журналі обліку виїздів за кордон містяться відповідні записи із зазначенням періодів перебування за кордоном і скріплення цих записів його особистим підписом, тому оскаржуваний наказ заводу ЛОРТА № 331 від 05.07.2018 року є незаконним, оскільки порушені його права. Стверджує, що суд проаналізував лише документи, надані представником відповідача, при цьому документи, які надавалися позивачем та його представником, зокрема, накази, журнал реєстрації наказів особового складу за 2016-2018 роки, суд не взяв до уваги. Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах мала місце відсутність позивача ОСОБА_1 на роботі протягом 18-20.06.2018 року, 25-27.06.2018 року та 02.07.2018 року, при цьому, на вказані періоди накази про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати не видавались, що підтверджується відповідними доказами і даними журналу реєстрації наказів з особового складу, а також показаннями свідка ОСОБА_8 , які відповідають письмовим доказам і показанням свідка ОСОБА_3 . Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що він погоджував в установленому законом порядку надання йому відпустки без збереження заробітної плати на періоди з 18 червня по 20 червня, з 25 червня по 27 червня та на 2 липня 2018 року, тому будучи відсутнім на робочому місці в зазначені дні, ОСОБА_1 вчинив прогул без поважних причин, що стало підставою для його звільненння з посади радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління (520) згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому, директором ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» виконано обов`язок щодо зажадання від ОСОБА_1 письмових пояснень, від дачі яких останній відмовився, про що було складено акт. Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ № 331-к від 05.07.2018 р., яким ОСОБА_1 звільнено з посади радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління (520), виданий компетентною посадовою особою, в межах чинного законодавства, з додержанням порядку та строків застосування дисциплінарних стягнень, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є необгрунтовані, безпідставні та до задоволення не підлягають. Враховуючи матеріали справи та досліджені судом першої інстанції докази, колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, тому оскаржуване рішення необхідно залишити в силі виходячи з такого. У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Як слідує зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно із ст. ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом № 546 від 06.10.2017 року прийнятий на роботу на посаду радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління ДП Львівський державний завод Лорта, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 7 зворот). З копії цієї ж трудової книжки вбачається, що позивач ОСОБА_1 був також і директором ДП «ЛОРТА» з 25.03.2016 року, звільнився за власним бажанням у травні 2017 року. Згідно Наказу директора заводу Чаус В. № 210 від 29.05.2015 «Про режим роботи», на підприємстві запроваджено триденний робочий тиждень - з понеділка по середу (а.с. 102). На підставі заяви ОСОБА_1 від 04.06.2018 року про надання відпустки без збереження зарплати на 06 червня 2018 року, наказом т.в.о. директора заводу Мойсина ОСОБА_9 № 257к від 05.06.2018 року ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати на 06.06.2018 (а.с. 30-31). Наказ зареєстрований у журналі реєстрації наказів з особового склалу 2016-2018 р.р. (а.с. 76). Крім того, на підставі заяви позивача від 04.06.2018 р. про надання відпустки без збереження зарплати з 11.06.2018 року по 13.06.2018 року, наказом т.в.о. директора заводу Мойсина ОСОБА_9 № 263к від 05.06.2018 року ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 11.06.2018 року по 13.06.2018 року, за сімейними обставинами (а.с. 32-33). Наказ також зареєстрований у журналі реєстрації наказів з особового склалу 2016-2018 р.р. (а.с. 78). Перед виїздом за межі України, 05.06.2018 року із позивачем проведено інструктаж особи, якій надано допуск до державної таємниці, у зв`язку з виїздом в іноземну країну, що підтверджується заповненим позивачем бланком відповідного документу та підписом відповідальної особи - начальника режимно-секретного відділу ОСОБА_10 Н.В. (а.с. 109 зворот). У даному документі позивач узяв на себе на період перебування за кордоном з 06.06.2018 року по 02.07.2018 року відповідні зобов`язання, передбачені законодавством, щодо збереження державної таємниці. На звороті цього документу міститься бланк довідки, заповненої 03.07.2018 року, яким стверджено, що за період перебування позивача в іноземних державах у приватних справах з 06.06.2018 року по 02.07.2018 року обставини, які могли створити передумови для розголошення державної таємниці, та факти необгрунтованої зацікавленості з боку іноземців секретною інформацією, місця не мали. Відомості у довідці стверджені підписом позивача та начальника режимно-секретного відділу ОСОБА_11 .В. Доповідною запискою від 27.06.2018 року, складеною начальником відділу кадрів ОСОБА_3 , стверджено відсутність позивача на робочому місці з 18.06.2018 року по 20.06.2018 року та з 25.06.2018 року по 27.06.2018 року (а.с. 40). Згідно Акту від 05.07.2018, складеного та підписаного начальником відділу кадрів Макаром Р.Б., начальником юридичного відділу Гуменною Г.А. та радником директора Яремко І.І., позивачу ОСОБА_1 запропоновано надати письмове пояснення щодо його відсутності на роботі з 18 червня по 02 липня 2018 року (а.с. 41). Цей акт містить відомості, що ОСОБА_1 від надання письмового пояснення та від ознайомлення з актом відмовився. Наказом № 271 к від 12.06.2018 року, відповідно до наказу ДК «Укроборонпром» від 11.06.2018 року № 76к, В. Чаус приступив до виконання обов`язків директора Львівського державного заводу «ЛОРТА» (а.с. 35). При цьому, згідно Наказу № 245к від 01.06.2018 року виконання обов`язків директора ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» тимчасово було покладено на начальника юридичного відділу ОСОБА_12 на 04 червня 2018 року, без увільнення від виконання основних обов`язків (а.с. 98). Наказом № 248к від 01.06.2018 року покладено тимчасове виконання обов`язків директора ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на заступника директора з виробництва, п. ОСОБА_8 , без увільнення від виконання основних обов`язків (а.с. 34, 99). При цьому, наказом № 286к від 14.06.2018 року тимчасове виконання обов`язків директора ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» покладено на заступника директора з виробництва ОСОБА_8 , з 15 червня 2018 року без увільнення від виконання основних обов`язків (а.с. 36). Згідно наказу № 325к від 03.07.2018 року тимчасове виконання обов`язків директора ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» покладено на заступника директора з комерційних питань ОСОБА_13 з 04.07.2018 року без увільнення від виконання основних обов`язків (а.с. 37). 05 липня 2018 року т.в.о. директора заводу М. Василів видав наказ № 331 к від 05.07.2018 р. «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління, 05.07.2018 року, за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою для видачі наказу були такі документи: доповідна начальника відділу кадрів, акт від 05 липня 2018 року про відмову від надання письмового пояснення ОСОБА_1 , табель обліку робочого часу за червень та липень 2018 року (а.с. 42). Як вбачається з листа за підписом начальника відділу кадрів ОСОБА_14 , 05 липня 2018 року ОСОБА_15 надіслано повідомлення про його звільнення за прогул без поважних прчиин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та копію наказу від 05.07.2018 року № 331 к про його звільнення, запропоновано прибути у відділ кадрів для отримання трудової книжки (а.с. 44). Повідомлення надіслано позивачу 05.07.2018 року, як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отримане позивачем 07.08.2018 року (а.с. 43). Звертаючись із позовними вимогами позивач ОСОБА_1 свої доводи зводив до того, що оскаржуваний наказ ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» № 331-к від 05.07.2018 року про його звільнення є незаконним, порушує його трудові права, оскільки під час перебування у відпустці його звільнено за прогул без поважних причин. На підтвердження позовних вимог, долучив копію заяви на ім`я виконуючого обов`язки директора ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», яка датована 01 червня 2018 року про надання відпустки за власний рахунок у зв`язку з сімейними обставинами за станом здоров`я на наступні дати: 6 червня, з 11 червня по 13 червня, з 18 червня по 20 червня, з 25 червня по 27 червня та на 2 липня 2018 року, за якою відпустку планує провести в Іспанії. Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами, показаннями свідків (ч. 2 ст. 76 ЦПК України). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача щодо подання 01 червня 2018 року на ім`я в.о. директора Жука Д.Б. заяви про надання йому відпустки за власний рахунок у періоди: на 6 червня, з 11 червня по 13 червня, з 18 червня по 20 червня, з 25 червня по 27 червня та на 2 липня 2018 року та погодження ОСОБА_2 цієї заяви на вказані дати для надання відпустки, накладення резолюції «до наказу», надання відділу кадрів доручення підготувати відповідний наказ про надання відпустки та передачу примірника заяви з резолюцією ОСОБА_3 , не відповідають дійсності та спростовуються тим, що позивач ОСОБА_1 лише 01.06.2018 року ввечері прибув в Україну, що підтверджується витягом з наявної бази даних Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, наданого на виконання ухвали суду, згідно якого ОСОБА_1 29.05.2018 року о 9:57 перетнув кордон (виїхав зі Львова), а 01.06.2018 р. 20:42 перетнув кордон (в`їхав у Львів) (а.с. 151). Таким чином, 01.06.2018 року позивач не міг бути на роботі та подати заяву на ім`я ОСОБА_2 про надання йому відпустки у вищевказані періоди, а 30.05.2018 року не могло бути розмови між ним та ОСОБА_2 про відпустку, що спростовує показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про розмову 30.05.2018 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 про відпустку на червень 2018 року та перебування в Іспанії. При цьому, показання свідка ОСОБА_2 , як в.о. директора про те, що наказу про погодження відпустки ОСОБА_1 він не видавав, підтверджують позицію відповідача про те, що відпустка на періоди з 18 червня по 20 червня, з 25 червня по 27 червня та на 2 липня 2018 року не була погоджена адміністрацією підприємства. Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в період з 29.05.2018 року по 01.06.2018 року, крім показань свідка ОСОБА_3 , підтверджується долученим до матеріалів справи наказом № 272 від 24.05.2018 року «Про відрядження у м. Дакка (Бангладеш)», згідно якого ОСОБА_1 оформлялись документи про відрядження на 4 дні - з 29 травня по 01 червня 2018 року за маршрутом: м.Київ-Доха-Дакка-Доха-Київ (а.с. 157). Більше того, за даними журналу обліку виїздів за кордон працівників, яким надано допуск до державної таємниці в п. 11 міститься запис про те, що ОСОБА_16 перебував за кордоном (Бенгладеш-Туреччина) з 29.05.2018 року по 01.06.2018 року у зв`язку із службовим відрядженням (а.с. 121 зворот) та наявний підпис ОСОБА_17 працівника, який провів інструктаж. Наведене свідчить про те, що судом беззаперечно встановлено, що 30.05.2018 року та 01.06.2018 року позивач на роботі не був, заяву про надання відпустки на погодження подавати не міг, тому додана до позовної заяви копія заяви від 01.06.2018 року відсутня серед документів документообігу підприємства і жодних розмов 30.05.2018 року про погодження відпустки в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 бути не могло, що спростовує протилежні покази свідків та відповідні доводи позову та апеляційної скарги. Згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема, у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Стаття 147-1 КЗпП України визначає, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника; на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті. Порядок застосування дисциплінарних стягнення врегульовано ст. 149 КЗпП України. Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Адміністрацією підприємства запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу виявленого дисциплінарного проступку, від дачі яких останній відмовився, про що було складено акт від 05.07.2018 року, який підписаний начальником відділу кадрів Макаром Р.Б., начальником юридичного відділу Гуменною Г.А., радником директора Яремко І.І. Погребняк О.Л. відмовився від ознайомлення з актом (а.с. 41). В свою чергу, суд першої інстанції дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_8 , який з 05.06 по 08.06.2018 року виконував обов`язки директора на заводі, які зводяться до того, що 05.06.2018 року ОСОБА_3 приніс йому заяву від позивача про надання відпустки на 06.06.2018 р., яка ним підписана і, відповідно видано наказ. 08.06.2018 року йому надано ще одну заяву про відпустку на 11, 12, 13 червня 2018 року, він знову підписав заяву і наказ. З 11.06.2018 р. до виконання обов`язків директора приступив ОСОБА_2 . Допитаний свідок ОСОБА_3 повідомив, що04.06.2018 р. його викликав ОСОБА_2 до себе в кабінет і в присутності ОСОБА_1 надав йому дві заяви: про надання відпустки на 06.06.2018 р. та на 11, 12 та 13 червня 2018 року, на підставі яких видано два накази. Вказані заяви завізував ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_2 в цей день не був в.о. директора. Разом з цим, доказів, які б могли свідчити про надання роботодавцем позивачу відпустки у період з 18-20.06.2018 року, 25-27.06.2018 року та 02.07.2018 року сторонами не надано, а судом не встановлено. Враховуючи наведене, позивач не довів належними та допустимими доказами факту погодження в установленому законом порядку надання йому відпустки без збереження заробітної плати на періоди з 18 червня по 20 червня, з 25 червня по 27 червня та на 2 липня 2018 року, тому будучи відсутнім на робочому місці в зазначені дні позивач ОСОБА_1 вчинив прогул, що стало підставою для його звільненння з посади радника директора з питань спеціальної тематики апарату управління згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Таким чином, факт відсутності (прогулу) позивача ОСОБА_1 на робочому місці підтверджений належними у справі доказами, протилежні доводи позивача висновків суду не спростовують та підстав для переконання про те, що відсутність останнього у відповідні періоди на підприємстві була поважною, не дають. Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, апелянтом не представлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 липня 2019 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 26 лютого 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк