Постанова 4801 № 127/22582/18

Справа № 127/22582/18 Провадження № 22-ц/801/407/2020 Категорія: 30 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 рокуСправа № 127/22582/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/22582/18 за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року, повний текст якого складено 13 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О.С., встановив: У вересні 2018 року ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 , який є молодшим братом позивачки, тривалий час страждає на психічні розлади, у зв`язку з чим, починаючи з 2011 року періодично проходить курси стаціонарного лікування у КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка». До жовтня 2016 року ОСОБА_2 перебував на лікуванні з діагнозом «дисоціальний розлад особистості», а після цього йому поставлений діагноз «дисоціальний розлад особистості з стійкими дезадаптованими соціально-поведінковими паттернами». Під час перебування на стаціонарному лікуванні покращення здоров`я брата не відбувалося, що позивачка пов`язувала з неправильною діагностикою захворювання, в зв`язку з чим неодноразово зверталася до спеціалістів закладу про надання інформації про дійсний стан психічного здоров`я брата для проведення відповідної діагностики, лікування та подальшого звернення до МСЕК з метою присвоєння групи інвалідності. Ще у 2011 році позивачка звертала увагу лікарів на наявність у брата діагнозу «шизофренія». Проте на всі звернення отримувала відмову з обґрунтуванням, що інформація щодо стану здоров`я може бути надана лише самому хворому. В свою чергу брат не міг звернутися за такою інформацію, оскільки не розумів значення своїх дій не міг керувати ними. Лише після звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 недієздатним, на підставі висновку судово-психіатричної експертизи № 147 від 21 грудня 2017 року було встановлено, що він страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, внаслідок чого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже таке захворювання у брата виникло не раптово, а існувало тривалий час, що свідчить про несвоєчасне діагностування психічного захворювання та непроведення відповідного лікування. ОСОБА_2 визнано недієздатним та відповідно до висновку МСЕК 13 лютого 2018 року присвоєно другу групу інвалідності. На підставі цього позивачка оформила на ім`я брата соціальну допомогу та опікунство. Таке несвоєчасне визначення правильного діагнозу призвело до заподіяння збитків у вигляді неотриманої соціальної допомоги особам з інвалідністю, на яку б ОСОБА_2 мав би право у разі своєчасного встановлення факту інвалідності з дня постановлення на облік з вересня 2011 року. Згідно з розрахунком на підставі мінімального щомісячного розміру соціальної допомоги за період з вересня 2011 року до лютого 2018 року сума неотриманої державної соціальної допомоги становить 62 113 грн. Внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 не отримував належного лікування від хвороби, на яку насправді страждав, стан його здоров`я не покращувався, що заподіювало останньому значних моральних страждань, чим заподіяно моральну шкоду, яку позивачка оцінює в розмірі 300000 грн. На підставі п.2 ч.2 ст.22, 23 ЦК України ОСОБА_1 просила стягнути з КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» на користь ОСОБА_2 62113 грн у рахунок відшкодування збитків та 300000 грн моральної шкоди, спричинених внаслідок порушення його прав бездіяльністю відповідача, а всього 362113 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено вчинення працівниками КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» винних, протиправних дій відносно ОСОБА_2 , внаслідок чого були порушені його права. Доводи позивача про психічне захворювання ОСОБА_2 «шизофренія» ще у 2011 році ґрунтуються на припущеннях, доказів про необґрунтованість встановленого раніше діагнозу та невідповідність медичних заходів лікування не надано. Тобто позивачкою не доведено наявність складу правопорушення: шкоди, протиправної поведінки відповідача і причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції, посилаючись на норми статей 1166,1167 ЦК України, які встановлюють презумцію вини заподіювача шкоди, дійшов протилежного висновку та відмовив у задоволенні позову через недоведення позивачем підстав позовних вимог. Відповідач не довів відсутність своєї вини у неправильному і несвоєчасному постановленні діагнозу. Суд першої інстанції надав неправильну оцінку наявним у справі доказам, які підтверджують незмінність симптомів психічного захворювання ОСОБА_2 з 2011 року, при яких були поставлені різні діагнози, спростовують виникнення даного захворювання вперше у 2017 році. Надані докази підтверджують, що дебют хвороби відбувся ще у 2002 році, коли брату під час його лікування у Вінницькій обласній психіатричній лікарні № 2 був постановлений діагноз «щизофренія». Такі дії відповідача призвели до несвоєчасного визначення хвороби, її лікування та присвоєння групи інвалідності ОСОБА_2 та спричинили матеріальну шкоду у вигляді неотриманої соціальної допомоги та моральну шкоду. Відсутність висновку експерта щодо часу виникнення захворювання у ОСОБА_2 не свідчить про безпідставність позову, оскільки висновок експерта є лише одним із доказів, який повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами, а встановлення часу виникнення хвороби не потребує спеціальних знань. Від Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» надійшов відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, у яких відповідач проти апеляційної скарги заперечив, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Ткаченко Т.В. вимоги апеляційної скарги підтримали в межах доводів, заявлених в ній, просили скаргу задовольнити. Представник відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» - Римар Ю.В. проти апеляційної скарги заперечив, підтримав доводи, викладені у відзиві (запереченнях) на апеляційну скаргу. Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. По справі встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на лікуванні у Вінницькій обласній психіатричній лікарні № 2 з 25 червня 2002 року по 27 червня 2002 року та з 17 січня 2003 року по 28 червня 2003 року (скоїв втечу). Діагноз: «гострий шизофреноподібний психотичний розлад. F23.3 (105)». У 2004 році медична документація хворого була вилучена органами МВС та не повернута станом на 10 травня 2019 року (а.с. 105). Згідно з актом № 34 стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 20 лютого 2003 року відносно ОСОБА_2 , який обвинувачувався за ч.1 ст. 296 КК України, через розбіжності між експертами-психіатрами судово-психіатричної експертної комісії та лікарем-доповідачем з Вінницької психіатричної лікарні № 2 при встановленні діагнозу ОСОБА_2 та складністю клінічного випадку остаточне рішення експертною комісією не винесено. Рекомендовано провести активне лікування туберкульозу легень до повного одужання з наступним поміщенням ОСОБА_2 у вартове судово-психіатричне відділення Вінницької психоневрологічної лікарні ім О.І. Ющенка на стаціонарну судово-психіатричну експертизу (а.с. 147). Згідно з актом № 71 стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 05 квітня 2004 року відносно ОСОБА_2 , який обвинувачувався за ч.1 ст. 296 КК України, в результаті неодноразового обстеження експертна комісія не може підтвердити раніше встановлений йому діагноз: шизофренія у зв`язку з відсутністю характерних для цього психічного захворювання психопатологічних симптомів, порушень в мисленні та в емоційній та вольовій сфері і відповідної динаміки клінічної картини. В період вчинення злочину ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждав. В теперішній час ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждає, є особою з емоційно нестабільним розладом особистості по імпульсивному типу. Може усвідомлювати свої дії та керувати ними. В період вчинення злочину ОСОБА_2 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 не потребує (а.с. 148-151). Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року ОСОБА_2 визнано винним та призначено покарання за ст.ст. 296 ч. 1, 296 ч. 4, 70 КК України 6 років 6 місяців позбавлення волі. Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено без змін утримання під вартою. Строк відбуття покарання рахувати з 28 січня 2004 року (а.с. 152-158). За змістом вироку ОСОБА_2 був засуджений за вчинення хуліганських дій в період з 25 червня 2002 року до кінця серпня 2002 року, в жовтні 2002 року, в січні 2004 року. З 22 липня 2004 року до 28 липня 2010 року ОСОБА_2 відбував покарання у ДУ «Стрижавська виправна колонія № 81» (а.с. 135). За повідомленням ДУ «Стрижавська виправна колонія № 81» від 30 травня 2019 року № 1990 в період з 14 жовтня 2006 року до 17 січня 2007 року ОСОБА_2 перебував на обстеженні та лікуванні у Вільнянській виправній колонії № 20 УДДПВП України у Запорізькій області (лікарняний заклад, до якого направляються засуджені до позбавлення волі, хворі на психічні розлади) (а.с. 135-136). Cудом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив лікування у ВК № 20 з діагнозом «легка розумова відсталість з емоційно вольовим порушенням і розладом поведінки», що підтверджується медичною картою останнього. За повідомленнями КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка»: з 16 вересня 2011 року по 17 листопада 2011 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості»; з 03 лютого 2015 року по 24 квітня 2015 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості»; з 21 жовтня 2016року по 31 січня 2017 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами»; з 17 травня 2017 року по 29 серпня 2017 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами». Перебуває під консультативним спостереженням (а.с. 3). Згідно з медичною документацією, Лікувально-консультативна комісія (далі- ЛКК) не вбачала підстав для направлення ОСОБА_2 на обласну психіатричну МСЕК, проте у квітні 2015 року за наполяганням ОСОБА_1 ОСОБА_2 направлений на обласну психіатричну МСЕК. 23 квітня 2015 року представлений на ЛКК, рекомендовано донести пакет документів на МСЕК. ОСОБА_1 не виконала вимог щодо надання нотаріально завіреної копії паспорту, ідентифікаційного коду, трудової книжки ОСОБА_2 . Перелік цих документів для направлення на МСЕК передбачений постановою КМУ від 03.12.2009 року № 13-17. Після цього, ОСОБА_2 був представлений на ЛКК 26 січня 2017 року і комісією також був встановлений діагноз: «дисоціальний розлад особистості з стійкими дезадаптивними соціально зумовленими поведінковими патернами Агроваційно-рентний тип ВКХ. Іпохондричний ПП. Низький рівень АРО . F60.» Рекомендовано направити на обласну психіатричну МСЕК для визначення ступеня обмеження життєдіяльності. При цьому була підготовлена виписка з медичної карти, але не забрана з відділення. Документи на МСЕК були подані. Дані обставини підтверджуються також поясненнями представника відповідача (а.с. 50-52) та поясненнями спеціаліста ОСОБА_3 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року № 127/23353/17 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недієздатним (а.с. 4). Судом було встановлено, що відповідно до висновку № 147 судово-психіатричного експерта від 21 грудня 2017 року ОСОБА_2 страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, внаслідок свого захворювання ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 924488, що видана 13 лютого 2018 року видно, що при первинному огляді інваліда, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено другу групу інвалідності (загальне захворювання) Протипоказане помірне (значне) фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці. Інвалідність встановлена на строк до 01 березня 2019 року (а.с. 5, 6). На підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року № 127/23353/17 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено ОСОБА_1 (а.с. 7). ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю на особу з інвалідністю 2 групи загального захворювання ОСОБА_2 . Розмір нарахованої допомоги за період з лютого по липень 2018 року включно з урахуванням доплати складає 8712 грн., 1452 грн. на місяць (а.с. 8, 32). В судових засіданнях в суді першої інстанції судом неодноразово позивачу було роз`яснено право на призначення у справі судово-медичної експертизи з метою встановлення обставин, які потребують спеціальних знань, а також обґрунтованості встановленого раніше психічного діагнозу ОСОБА_2 та прийнятих щодо нього медичних заходів. 04 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із клопотанням про призначення експертизи і визначила питання, які підлягають вирішенню експертами (а.с. 140). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2019 року у даній справі було призначено судово-психіатричну експертизу. На вирішення експертів за наполяганням позивача питання були сформульовані саме так, як було запропоновано позивачкою: 1) з якого часу ОСОБА_2 хворіє на шизофренію параноїдної форми? 2) чи є шизофренія параноїдна, безперервного типу перебігу, виліковною хворобою? 3) повторне діагностування у ОСОБА_2 шизофренії параноїчної форми у 2017 році після первинного її діагностування у 2003 році є рецидивом після тривалої ремісії або латентного протікання хвороби чи самостійним виникненням цієї хвороби після її повного вилікування? Проведення експертизи доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України (а.с. 168-169). 10 жовтня 2019 року до суду надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи, за питаннями суду, поставленими в ухвалі 18 липня 2019 року (а.с. 171-174). За змістом повідомлення відповідно до п. 10 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом МОЗ України від 08.09.2018 № 865, психіатричний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, що залучив експерта або доручив проведення експертизи. З цього також випливає, що визначення психічного стану особи не може бути ізольованою задачею в рамках судово-психіатричної експертизи. Разом з тим в ухвалі суду від 18 липня 2019 року питання, що стосуються психічного стану ОСОБА_2 фактично є ізольованими і наведені поза контекстом будь-яких специфічних експертних питань. Крім того, у поставлених в ухвалі суду питаннях наперед констатується наявність у позивача певного психіатричного розладу шизофренії параноїдної форми, безперервного типу перебігу; від експерта вимагається лише визначення часу початку цього захворювання та певних особливостей його перебігу у період 2003-2017 р.р. Виконання такого завдання передбачало б необґрунтоване обмеження діагностики з розглядом однієї діагностичної версії, що суперечить науковим підходам та положенням ч. 3 ст. 27 Закону України «Про психіатричну допомогу», згідно з якою лікар-психіатр є незалежним у своїх рішеннях і керується лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом. Питання суду про те, чи є певний психічний розлад виліковним, має консультативно-довідковий, а не експертний характер. В подальшому позивачка ОСОБА_1 клопотань про призначення експертизи у справі не подавала, обґрунтовуючи це тим, що, на її думку, в матеріалах справи достатньо доказів, що свідчать про неправомірні дії відповідача, неправильний діагноз ОСОБА_2 і невідповідність лікування його стану здоров`я. Згідно з ч. ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтями 77, 78 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування За змістом ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій справі позивачка звернулася з позовом в інтересах недієздатного ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправними діями відповідача. Підставою для звернення з цим позовом було постановлення, на думку позивача, неправильного та несвоєчасного діагнозу її брату лікарями КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені акад. Ющенка». Матеріальна шкода полягає в упущеній вигоді неотримання ОСОБА_2 державної соціальної допомоги особам з інвалідністю на особу з інвалідністю 2 групи загального захворювання, на яку ОСОБА_2 мав право ще з 2011року, однак яка не була отримана внаслідок порушення його прав та неправомірних дій відповідача. Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ст. 1172 ЦК України). Відповідно до статті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Крім того, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди. Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши усі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність поведінки відповідача, необґрунтованість постановлених раніше діагнозів «дисоціальний розлад особистості»; «дисоціальний розлад особистості зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами»; несвоєчасність постановлення діагнозу «шизофренія», що відноситься до хронічних душевних захворювань, шкоди у вигляді неотриманої соціальної допомоги, починаючи з 2011 року та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Доводи позивачки про те, що саме на відповідача покладається обов`язок довести відсутність вини у спричиненні шкоди цих обставин не спростовує і не звільняє від обов`язку позивача довести зазначені вище обставини. Та обставина, що ще у 2002 році ОСОБА_2 проходив лікування з діагнозом: «гострий шизофреноподібний психотичний розлад. F23.3 (105)», не є беззаперечним доказом, що пізніше встановлені діагнози є необґрунтованими та помилковими. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Зібраними у справі доказами підтверджено відсутність єдиного висновку експертів-психіатрів щодо постановлення діагнозу «шизофренія», яке пов`язано зі складністю клінічного випадку (Акт№34 стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 20 лютого 2003 року), також спростування діагнозу «шизофренія» через його не підтвердження (Акт №71 додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 05 квітня 2004 року), проведення лікування ОСОБА_2 під час відбування ним покарання за діагнозом «легка розумова відсталість з емоційно вольовим порушенням і розладом поведінки» та обґрунтування ЛКК відсутності підстав для направлення ОСОБА_2 на обласну психіатричну МСЕК протягом 2011- січня 2017 року. Згідно з поясненнями допитаної у судовому засіданні судом першої інстанції як спеціаліста лікаря-психіатра, завідувача психіатричним відділенням № 7 КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка» Клочко О.С., з 2011 по 2017 рік ОСОБА_2 під час проходження лікування виявляв ознаки дисоціального розладу особистості, а не шизофренії. При цьому шизофренія може мати різні прояви, в 5 типах, розвивається по різному і може «маскуватись», тому встановити такий діагноз складно. На момент лікування у КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. Ющенка» діагноз шизофренії не підтверджувався. Зазначала, що протягом всього часу методи лікування відповідали діагнозу ОСОБА_2 , особистих мотивів у неї чи в інших лікарів для встановлення чи не встановлення діагнозу «шизофренія» не було. Обґрунтований висновок, надання якого потребує спеціальних знань, на підтвердження помилковості постановлених ОСОБА_2 діагнозів «дисоціальний розлад особистості зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами» та невідповідності проведеного лікування в матеріалах справи відсутній. Відповідних клопотань про призначення експертизи для встановлення обґрунтованості обставин невідповідності поставлених діагнозів, позивачка, скориставшись своїми правами розпорядження процесуальними правами на власний розсуд, не заявляла. Постановлені ОСОБА_1 питання в клопотанні про призначення експертизи, які містилися в ухвалі від 18 липня 2019 року, не могли бути вирішені через їх невідповідність вимогам Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом МОЗ України від 08.09.2018 № 865, в яких крім іншого наперед констатується наявність у позивача певного психіатричного розладу шизофренії параноїдної форми, безперервного типу перебігу, що необґрунтовано обмежує права експерта щодо діагностики з розглядом однієї діагностичної версії, про що було зазначено у повідомленні про неможливість проведення експертизи, призначеною ухвалою суду від 18 липня 2019 року. При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати обставини обґрунтованості діагностики та призначеного лікування. Отже, доводи ОСОБА_1 про протиправність поведінки відповідача при постановленні діагнозів і призначенні лікування ґрунтуються на припущеннях. Те, що ОСОБА_2 страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії було визначено лише 21 грудня 2017 року при проведенні судово-психіатричної експертизи №

147. Виходячи з чого, висновки суду про недоведеність ОСОБА_1 протиправності дій відповідача, шкоди, та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, які є обов`язковою умовою настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди є правильними, ґрунтуються на повному, об`єктивною та всебічному з`ясуванні усіх обставин справи. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» З підстав недоведеності протиправності дій відповідача і причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і моральною шкодою, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги у цілому фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 315, 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник