Постанова 4811 № 464/5544/18

Справа № 464/5544/18 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р. Провадження № 22-ц/811/3581/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Струс Л.Б., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Приступи Лева Любомировича на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Мички Б.Р., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а: позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь завдані йому збитки у розмірі 43 426 грн. 22 коп., а також плачений при подачі позову до суду судовий збір. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Гарантія» (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія») як Страховиком та ОСОБА_2 як Страхувальником 22 червня 2015 року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5-176-010-1301-15, об`єктом якого є майнові інтереси страхування, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «МitsubishiLancer», н.з. НОМЕР_1 . Строк дії Договору страхування з 22 червня 2015 року до 21 червня 2016 року. В період дії договору, а саме 21 лютого 2016 року о 04 год. 00 хв. на перехресті пр. В.Чорновола - вул. Хімічна у м. Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «BMW», н.з. НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля «Chery», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , автомобіля «МitsubishiLancer», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля «Geely», н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , автомобіля «Deo», н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_5 В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. Відповідно до постанови Сихівського районного суду м. Львова від 13.05.2016 року ОСОБА_1 (водій автомобіля «BMW», н.з. НОМЕР_5 ) визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, та підтверджено факт знаходження останнього в стані алкогольного сп`яніння. Крім того, факт неправомірних дій з боку водія ОСОБА_1 , які були підставами скоєння даної ДТП відображені в постанові слідчого ГУНП у Львівській області від 11.03.2016 року. 22.02.2016 року до ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою про страховий випадок звернувся ОСОБА_2 - власник автомобіля «МitsubishiLancer», н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до Акту оцінки автотоварознавчого дослідження транспортного засобу №1684 вартість відновлювального ремонту автомобіля «МitsubishiLancer», н.з. НОМЕР_1 становить 43 426 грн. 22 коп. Виконуючи свої договірні зобов`язання, на підставі заяви про страхову виплату громадянином ОСОБА_2 від 02.06.2016 року та згідно страхового акту № 336-16 від 8 червня 2016 року, ПрАТ «СТ Гарантія» сплатило 43 426 грн. 22 коп. страхового відшкодування за проведення відновлювального ремонту автомобіля «МitsubishiLancer», н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 1131 від 08 червня 2016 року. З огляду на викладене, після виплати страхового відшкодування ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «Гарантія» перейшло право вимоги на відшкодування збитків, спричинених ОСОБА_1 , відтак просить позов задовольнити. Заочним рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» 43 426 грн. 22 коп. виплаченого страхового відшкодування та 1 762 грн. 00 коп. сплаченого судового збору. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 01.10.2019 року заяву представника заявника Приступи Л.Л. , подану в інтересах відповідача ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22.01.2019 року залишено без задоволення. Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року в загальному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Приступа Лев Любомирович. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним, прийнятим в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи. В обґрунтування вимог покликається на те, що відповідно до положень, що містяться у п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» у разі пред`явлення позовних вимог про відшкодування такої шкодив результаті ДТП безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред`явлення вимоги до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме із страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі. Зазначає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (п.73 Постанови). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоду. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового відшкодування, згідно зі ст. ст. 3, 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (п.74 Постанови). Тому вважає, що позивач ПАТ «СТ «Гарантія» пред`явило позов до ОСОБА_1 , який не є належним відповідачем. Позивач ПАТ «СТ «Гарантія» для задоволення своїх вимог мав право звернутись до МТСБУ у порядку, що визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» або безпосередньо до іноземного страховика - польської страхової компанії TUZTowarzystwoUbezpieczenWzajemnych, в якої була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 . У зв`язку з наведеним просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22.01.2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «СК «Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «СТ «Гарантія» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування такого немає, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 43 426 грн. 22 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. Судом встановлено, що 21 лютого 2016 року о 04 год. 00 хв. на перехресті просп. В. Чорновола - вул. Хімічна у м. Львові відбулася ДТП, за участю транспортних засобів: автомобіля марки «БМВ», д.н.з. НОМЕР_8 , під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля марки «Черрі», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , автомобіля марки «Мітсубіші», д.н.з. НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_2 , автомобіля марки «Джиллі», д.н.з. НОМЕР_7 , під керуванням ОСОБА_4 , автомобіля марки «Део», д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_5 .. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби зазнали технічних пошкоджень. Згідно постанови Сихівського районного суду м. Львова від 13 травня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 124 та ч. 4 ст. 130 КУпАП, а провадження у справі закрито, у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. 22 червня між ОСОБА_2 (страхувальник) та ПрАТ «Страхове товариство «Гарантія» (страховик) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, за яким предметом страхування були майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - марки «Мітсубіші», р.н. НОМЕР_1 . Строк дії договору з 22 червня 2015 року до 21 червня 2016 року. Дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 21 лютого 2016 року за участю застрахованого транспортного засобу, під час дії договору страхування, визнана страховиком страховим випадком, та страхувальнику 8 червня 2016 року сплачено страхове відшкодування у розмірі 43 426 грн. 22 коп., на підставі страхового акту № 336-16 від 8 червня 2016 року. Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічне за змістом положення міститься у статті 993 ЦК України. Встановивши, що відповідач є особою, яка відповідає за спричинений страхувальнику збиток, і який відшкодовано страховиком, у зв`язку із чим до останнього перейшло право вимоги до відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність та обґрунтованість пред`явленого позову, вірно задовольнивши такий. При цьому судом враховано, що розрахунок виплаченого позивачем потерпілому (страхувальнику) страхового відшкодування відповідачем не оспорюється. Не оспорюється він також у поданій відповідачем апеляційній скарзі. Невірне посилання в оскаржуваному рішенні на норму статті 1191 ЦК України, якою передбачено право зворотної вимоги (регресу), не змінює дійсних відносин сторін у справі, які слід кваліфікувати, як суброгація. При цьому судом першої інстанції при вирішенні спору, вірно застосовано інші норми права, які врегульовують даний інститут. Доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем за пред`явленим позовом має бути не ОСОБА_1 , а його страховик, на підтвердження чого ним до апеляційної скарги додано міжнародну карту страхування автомобілів, колегія суддів відхиляє, виходячи з такого. Частинами другою та третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За правилами частини першої цієї статті Кодексу, апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Частиною четвертою цієї статті 131 ЦПК України покладено на учасників судового процесу обов`язок повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Висновки щодо застосування цих норм права містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Як убачається зі змісту заяви про перегляд заочного рішення у даній справі, а також поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що не з`явився до суду першої інстанції з підстав непроживання за адресою свого місця реєстрації. Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. Частиною четвертою цієї статті Кодексу покладено на учасників судового процесу обов`язок повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Матеріали справи не містять доказів, що відповідач має зареєстроване місце свого проживання відмінне від того, яке наданого на запит суду органом реєстрації місця перебування та місця проживання особи (а.с. 32). У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх процесуальних обов`язків, передбачених статтею 131 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не може бути прийнятий, як доказ, долучена до апеляційної скарги міжнародна карта страхування автомобілів, адже таке бути суперечити положенням статті 367 ЦПК України. При цьому колегія суддів враховує, що у разі відшкодування відповідачем позивачу, виплаченого останнім страхового відшкодування своєму страхувальнику, він не позбавлений у порядку, передбаченому чинним законодавством права пред`явити вимогу про відшкодування цієї суми своєму страховику, зазначеному в міжнародній карті страхування його автомобіля. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції,не вирішується. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 27 лютого 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Приступи Лева Любомировича - залишити без задоволення. Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 27 лютого 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Струс Л.Б. Ніткевич А.В.