Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/1026/19

Справа № 149/1026/19 Провадження № 22-ц/801/127/2020 Категорія: 3 Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю.Б., суддів Міхасішина І.В., Матківської М.В., з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Робак М.В. в місті Хмільнику Вінницької області, зі складенням повного тексту судового рішення 30 жовтня 2019 року, у справі №149/1026/19 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, до Кривошиївської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинне будівництво та відшкодування витрат на будівництво, встановив: ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до Кривошиївської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинне будівництво та відшкодування витрат на будівництво. Позовну заяву мотивовано тим, що рідному брату позивача ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та спадщину прийняла його донька ОСОБА_2 . За життя брата, позивач здійснювала догляд за братом, останні 6 місяців до смерті разом з ним проживала, після смерті провела його поховання. Позивач за життя брата здійснювала догляд за подвір`ям, на земельній ділянці за власні кошти самочинно збудувала сіновал, літню цегляну кухню з шиферним дахом, встановила паркан, обладнала будинок газопостачанням, поставила в будинку нові вікна, викопала криницю. Для поліпшення житлових умов брата нею було позичено у чоловіка кошти в сумі 100 000 грн, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року, яким стягнуто з неї борг в сумі 72 000 грн. На день звернення до суду з позовом, позивач позбавлена можливості доглядати за батьківським подвір`ям у зв`язку із скрутним матеріальним становищем та незадовільним станом здоров`я. За наведених обставин позивач просить визнати за нею право власності на самочинно збудоване майно: сіновал, сарай, літню цегляну кухню; визначити її дольову участь у будівництві господарських будівель та споруд у розмірі 1/2 всього майна разом з відповідачем ОСОБА_2 , а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 понесені нею витрати на поліпшення умов проживання в розмірі 35 000 грн. та сплачений нею судовий збір, витрати на правничу допомогу. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8000 грн витрат на понесену правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов А.М., просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки не погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач дійсно здійснювала догляд за власним покійним братом протягом останніх десяти років, крім того, будинок у якому проживав її брат, належав їхнім батькам. Брат проживав одиноко, з дочкою не спілкувався за бажанням останньої. Здійснюючи будівництво та поліпшення житлових умов ОСОБА_1 вважала, що будинок перейде їй у власність та вона буде проживати у ньому влітку, приїжджаючи з міста Києва. Відповідач будь-якої участі у будівництві не приймала, батькові не допомагала. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили вказані нею обставини. Також даний факт підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Кривошиївської сільської ради від 11.08.2017, де зазначено, що позивач останні десять років здійснювала догляд за братом. ОСОБА_1 дійсно отримала в позику грошові кошти від ОСОБА_8 у розмірі 100 000 грн, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року, яким стягнуто з неї борг в сумі 72 000 грн. А тому не погоджується з твердженням суду, що нею за життя спадкодавця неодноразово надавались кошти для поліпшення умов проживання брата (внутрішній та зовнішній ремонт будинку, газифікація будинку, тощо), проте належних доказів про наявність у спадкодавця перед нею боргових зобов`язань не надала, як і доказів, які підтверджують передачу коштів чи їх витрату за цільовим призначенням. Разом з тим, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт забезпечення позивачем свого покійного брата, його лікування, поліпшення за її власний кошт умов його проживання, побудови споруд, проведення газопостачання до будинку та поховання ОСОБА_4 . В судовому рішенні зокрема зазначено, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв`язку із цим положення статті 376 ЦК України не є підставою для визнання за особою самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди». З даним твердженням позивач не погоджується, оскільки сіновал, сарай та літня цегляна кухня, на які вона має намір визнати право власності як на самочинно побудовані надвірні споруди, не є приналежними до головної речі будинку. Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. Представник відповідача Кривошиївської сільської ради в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вказав, що сільська рада із заявленими вимогами ОСОБА_1 погоджується. Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Згідно з положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення відповідає вказаним вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 являються рідним братом та сестрою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 1,9110 га, що розташована на території Кривошиївської сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 05 січня 1991 року позивач розірвала шлюб із ОСОБА_9 та 13 серпня 2005 року уклала шлюб із ОСОБА_8 . Відповідно до довідки виданої виконавчим комітетом Кривошиївської сільської ради від 11.08.2017, ОСОБА_1 останні десять років здійснювала догляд за братом ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач займалась похоронами брата, на підтвердження чого надала відповідні накладні та акт закупки. Згідно з договором позики від 05.09.2005 ОСОБА_1 отримала від чоловіка кошти в сумі 100 000 грн., рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року стягнуто з неї заборгованість за договором позики в сумі 72 000 грн. Замовником проекту з газопостачання будинку АДРЕСА_1 , а в подальшому і стороною договору виступає ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 жовтня 2018 року відповідач ОСОБА_2 являється спадкоємцем майна померлого батька ОСОБА_4 . Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Кривошиївської сільської ради від 20.06.2019, протягом 2007-2016 років ОСОБА_4 утримав господарство. Суд, встановивши вказані обставини з урахуванням пояснень свідків та досліджених доказів, мотивував своє рішення про відмову в задоволенні позову тим, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. Отже з аналізу вказаних вимог законодавства випливає, що вимоги статті 376 ЦК України застосовуються лише щодо самочинно збудованого нерухомого майна. Натомість позивач просить визнати за нею право власності на сіновал, сарай, літню цегляну кухню. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно побудовані надвірні споруди, оскільки розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо, відповідно до положень статей 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку). У зв`язку із цим положення статті 376 ЦК не є підставою для визнання за особою самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції. У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Особи, які вважають, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво порушують їхні права, мають право заперечувати проти таких вимог, якщо вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу). Із контексту норм частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норми частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки такій особі власником та користувачем, якщо такий є і не являється забудовником. Це єдина умова для визнання права власності на об`єкт нерухомості за такою особою. Частина третя статті 376 ЦК України, на відміну від частини сьомої цієї статті, набуття права власності особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не ставить у залежність від того, чи відповідають виконані роботи державним будівельним нормам і правилам і чи не порушують права третіх осіб та не суперечать суспільним інтересам. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. В судовому засіданні з пояснень сторін та допитаних свідків, встановлено, що позивач ОСОБА_1 добровільно приймала участь у самовільному будівництві господарських споруд біля будинку брата як працею так і коштами. Разом з тим суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що участь окремих осіб своєю працею і коштами у такому будівництві не може бути підставою для визнання за ними права співзабудовника. При цьому договірних зобов`язань з братом у позивача не виникало. Судом встановлено, що будинок, де проживав спадкодавець, було збудовано батьками останнього, а тому така вимога позивача щодо визнання її дольової участі у будівництві господарських будівель та споруд у розмірі 1/2 всього майна разом з відповідачем ОСОБА_2 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та не підлягає до задоволення. Крім того, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що участі у самовільному будівництві не приймала. Відповідно до вимог статей 1281, 1282 ЦК України підставою для пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців є наявність невиконаних зобов`язань (боргів), які спадкоємець зобов`язаний задовольнити шляхом одноразового платежу. Положеннями статей 12, 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач свої вимоги до ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що нею за життя спадкодавця неодноразово надавались кошти для поліпшення умов проживання брата (внутрішній та зовнішній ремонт будинку, газифікація будинку, тощо). Проте належних доказів про наявність у спадкодавця перед нею боргових зобов`язань не надала, як і доказів, які підтверджують передачу коштів чи їх витрату за цільовим призначенням. Укладення з власним чоловіком договору позики, відповідно до якого позивачем отримано від ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 100 000 грн. для здійснення ремонтних робіт будинку не підтверджують використання позики саме для цих цілей. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що підстав для стягнення з ОСОБА_2 частини витрат, понесених позивачем на поліпшення умов проживання спадкодавця в сумі 35 000 грн, не доведено належними доказами. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 375, 379, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, залишити без задоволення. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин М. В. Матківська