Постанова КЦС ВС № 676/3868/16-ц

Постанова Іменем України 19 лютого 2020 року м. Київ справа № 676/3868/16-ц провадження № 61-40352св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Швець О. Д., від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області, у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 14 червня 2018 року. Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») про визнання пунктів кредитного договору недійсними, стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 червня 2016 року між ним та ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір № 377/8603СLFК1АІТ2 з додатками, відповідно до умов якого йому було надано кредит у розмірі 17 135 грн зі сплатою 0,0001% річних строком до 09 вересня 2017 року. Позивач вважав, що при укладенні спірного кредитного договору були порушені його права як споживача. У порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» працівники банку з умовами кредитування його належним чином не ознайомили, не надали повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредитування перед укладенням та під час укладення кредитного договору про надання споживчого кредиту, а через неналежну поінформованість з боку відповідача й необізнаність він не міг у повному обсязі оцінити умови договору кредиту на предмет його вигідності. Крім того, зазначав, що банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо). На думку позивача, встановлення у кредитному договорі оплати комісії за обслуговування кредиту, а саме за послуги, які супроводжують кредит, є порушенням вимог закону. Також вважав такою, що підлягає визнанню недійсною, умову договору, що містить третейське застереження. Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними підпункт «е» пункту 1.2, пункти 1.3 (перша графа), 2.12, 7.3 кредитного договору від 29 червня 2016 року № 377/8603СLFК1АІТ2, укладеного між ним та ПАТ «Платинум Банк»; стягнути з відповідача на його користь суму у розмірі 70 грн, сплачену ним за відкриття рахунку відповідача та усі судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним підпункт «е» пункту 1.2 розділу 2, пункт 2.12 розділу 2 кредитного договору № 377/8603CLFK1AIT2, укладеного 29 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк». У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення у кредитному договорі щомісячної плати - комісії за обслуговування кредитної заборгованості за послуги, які супроводжують кредит, як компенсація супутніх послуг банку за рахунок позивача, є незаконним, оскільки банки не мають права встановлювати платежі за дії, які банк здійснює на власну користь. Суд першої інстанції зазначив про несправедливість умов кредитного договору, якими встановлено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, а також те, що такі умови суперечать принципу добросовісності, свідчать про наявність істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків, які завдають шкоди становищу споживача. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 рокуапеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» залишено без задоволення. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що в цілому кредитний договір відповідає положенням закону, проте визнані недійсними пункти договору суперечать Закону України «Про захист прав споживачів». Суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-які видатки, пов`язані зі здійсненням тієї чи іншої банківської операції, банк може включити до вартості договору та саме у відношенні зазначеної умови договору діє принцип свободи договору, який реалізується сторонами при його укладенні. Також суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи не містять доказів про ознайомлення позивача з видатками, пов`язаними зі здійсненням тієї чи іншої банківської операції, які банк включив до вартості договору. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі ПАТ «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» просить скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що спірний кредитний договір був підписаний позичальником, що підтверджує його обізнаність та згоду з його умовами. Заявник вказував, що пунктом 3.1 постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 встановлена можливість включення комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Позичальнику було у письмовому вигляді надано детальну інформацію про те, за надання яких послуг він сплачує щомісячно комісію. Судові рішення оскаржуються лише у частині задоволення позовних вимог, в іншій частині - не оскаржуються, тому касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України. Відзиву на касаційну скаргу не надходило Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами 29 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір № 377/8603СLFК1АІТ2, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 17 135,25 грн (з яких: 14 595,61 грн на поточні потреби, 2 539,64 грн - на оплату страхового платежу), зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,0001% річних, комісії за обслуговування кредиту - 427 грн, строком на 14 місяців і кінцевим терміном повернення кредиту 09 вересня 2017 року (а.с. 5-7). Відповідно до підпункту «е» пункту 1.2 розділу 1 кредитного договору № 377/8603СLFК1АІТ2 від 29 червня 2016 року за цим договором банк надає позичальнику грошові кошти на умовах сплати комісії за обслуговування кредиту у розмірі 427 грн. За змістом пункту 2.12 розділу 2 кредитного договору від 29 червня 2016 року у позичальника виникають додаткові витрати, пов`язані з цим договором, а саме: витрати на розрахунково-касове обслуговування при погашенні заборгованості за кредитом в будь-яких банках на території України, розмір яких залежить від встановлених тарифів відповідних банків; витрати при отриманні інших послуг банку відповідно до діючих тарифів для клієнтів-фізичних осіб. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. За змістом частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорів про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За змістом статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договору матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до статті 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником. Оскільки обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Позичальник сплачує відсотки за користування кредитними коштами. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. З огляду на зазначене, положення підпункт «е» пункту 1.2 розділу 2, пункт 2.12 розділу 2 спірного кредитного договору № 377/8603CLFK1AIT2 про сплату позичальником на користь банку додаткових витрат і комісії за обслуговування кредиту є нікчемними на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призводить до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам. Належним способом захисту у подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) або застосування наслідків недійсності правочину. Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Суди попередніх інстанцій на зазначені положення законів достатньої уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про визнання оспорюваних пунктів кредитного договору недійсними, не врахували, що такий спосіб захисту не є ефективним та не відповідає змісту порушеного права або інтересу. Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимоги з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» задовольнити. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької від 14 червня 2018 року у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними підпункту «е» пункту 1.2 розділу 2, пункт 2.12 розділу 2 кредитного договору від 29 червня 2016 року № 377/8603CLFK1AIT2 скасувати. У позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про визнання недійсними підпункту «е» пункту 1.2 розділу 2, пункт 2.12 розділу 2 кредитного договору від 29 червня 2016 року № 377/8603CLFK1AIT2 відмовити. Компенсувати публічному акціонерному товариству «Платинум Банк» (код ЄДРПОУ 33308489) судовий збір у сумі 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн 60 коп., сплачений за подання касаційної скарги, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович