Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 820/3313/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В. 20 лютого 2020 р.Справа № 820/3313/17 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді - Мельнікової Л.В., суддів - Рєзнікової С.С. , Калитки О. М. , за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційними скаргами Коваленка Віталія Миколайовича, Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, - В с т а н о в и л а: 07.08.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - ГУНП в Харківській області) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні. Позов обґрунтовано тим, що з 31.12.2016 року він звільнений зі служби в поліції через хворобу, однак одноразову грошову допомогу при звільненні відповідач виплатив йому лише 28.02.2017 року, та 30.11.2017 року на виконання рішення суду. На переконання позивача, ГУНП в Харківській області має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). У відповіді на відзив, який надійшов до Харківського окружного адміністративного суду 04.09.2019 року (т. 1, а.с. 219-222), позивач зазначив, що просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2016 року по 30.11.2017 року. Означене позивач обґрунтував тим, що лише 30.11.2017 року відповідач на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року по справі № 820/3551/17 виплатив йому частку суми одноразової грошової допомоги при звільненні. Заперечуючи проти вимог адміністративного позову, відповідач зазначив, що ст. 102 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби, і чинне законодавство не містить приписів щодо обов`язкової виплати вказаної допомоги у день звільнення зі служби. При цьому, обов`язок щодо сплати такої допомоги покладений на Національну поліцію України, у зв`язку з чим, ГУНП в Харківській області не несе відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ГУНП в Харківській області про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду, у зв`язку з пропущенням останнім строку звернення до суду (т. 1, а.с. 225-226). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково. З ГУНП в Харківській області на користь позивача стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7.198,34 грн. У задоволенні іншої частини вимог позивачу відмовлено. Судове рішення вмотивовано тим, що відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд визнав за необхідне вказати таке. Аналіз наведених вище норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15. У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки. Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки відповідача про доходи позивача, за 2 останні місця перед звільненням нараховане середньомісячне грошове утримання становить 11.339,00 грн., середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці , як зазначено в довідці, становить 444,67 грн. Загальний розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, що була виплачена позивачу, складає 243.705,42 (185.307,23 + 58.398,19) грн. Суд зауважив, що позивачеві грошова допомога при звільненні нараховується за 25 років вислуги, а тому частина такої допомоги, що припадає на кожний місяць з цих 25 років, за які виплачується така допомога, в порівнянні із середньомісячним грошовим утриманням позивача, визначеним у відповідності до Порядку № 100, становить 7.2% ((243.705,42 грн./25/12 = 812/,35 грн.) / 11.330,00 грн. = 0,07164). Враховуючи позицію Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16, вважає за справедливе застосувати принцип співмірності у визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку. Суд зазначив, що оскільки позивач звільнений з 30.12.2015 року, а одноразова грошова допомога остаточно йому виплачена 31.11.2017 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень листа Мінсоцполітики від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» становить 225 дні. Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 444,67 грн., суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки у 225 дні становить 99.976,94 грн. (444,67 грн. х 225), а відтак, враховуючи принцип співмірності, підлягають стягненню кошти в сумі 7.198,34 грн. (7.2 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку). Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неврахування фактичних обставин справи, просить його скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99.976,94 грн. Скаржник зазначає, що судом встановлено, що остаточний розрахунок з ним проведено у листопаді 2017 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року у справі № 820/3551/17, коли йому сплачено не нараховану частину грошової допомоги при звільненні у розмірі 58.398,19 грн, що безумовно тягне за собою необхідність виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Скаржник вважає, що застосування судом принципу співмірності у визначені розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку, як зазначено в судовому рішенні, є безпідставним та неаргументованим. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводить підстав для скасування судового рішення в тій частині, якою судом задоволені вимоги його адміністративного позову. Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ГУНП в Харківській області фактично викладає доводи, що наведені ним у заявах по суті в суді першої інстанції. Судом установлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 року по справі № 820/4050/16, що набрала законної сили 16.01.2017 року, позивач ОСОБА_1 , зокрема, з 14.06.2016 року поновлений на службі в поліції на посаді начальника Печенізького ВП Чугуївського відділу поліції ГУНП в Харківській області та його користь з відповідача стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу (т. 2, а.с. 76-94). Наказом ГУ НП в Харківській області від 30.12.2016 року № 598 о/с позивач - майор поліції ОСОБА_1 , начальник Печенізького відділення поліції Чугуївського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (м. Харків), з 31.12.2017 року звільнений зі служби в Національній поліції (т. 1, а.с. 8). Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року по справі № 820/3551/17, яка набрала законної сили 30.10.2017 року задоволені вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 та з ГУНП в Харківській області на його користь стягнуто 58.398,19 грн частину не нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні (31.12.2016 року) (т. 2, а.с. 95-98). Матеріали справи посвідчують, що 29.11.2016 року та 27.02.2017 року ГУНП в Харківській області на рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», перерахувало кошти на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 року по справі № 820/4050/16 (середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу) та 27.02.2017 року платіжним дорученням № 509 від 27.02.2017 року суму одноразової грошової допомоги при звільненні 133.750,68 грн (за відрахуванням військового збору) (т. 1, а.с. 10, 11, т. 2, а.с. 50-53). Пунктом 23 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260, зареєстрованого Мінюстом України 29.04.2016 року за № 669/28799, визначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Таким чином, 31.12.2016 року відповідач повинен був виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні. Судам першої та апеляційної інстанції відповідач не надав доказів здійснення означеної виплати та/або зарахування коштів на рахунок позивача, відкритий в установі банку, у день його звільнення. Вказаний обов`язок (щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 133.750,68 грн (за відрахування військового збору) відповідач виконав 27.02.2017 року. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2019 року по справі № 825/2150/16, - хоч позивач і проходив службу в органах поліції на нього поширюються загальні норми законодавства про працю в разі відсутності їх у спеціальному законодавстві, що регулювали проходження ним служби. .., оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію», постанов Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 та 20.01.2016 року № 18 не врегульовано порядок проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції та питання щодо пропуску строку здійснення виплат у день звільнення з поліції, то суди попередніх інстанцій, згідно з положеннями статті 9 КАС України (в редакції на день виникнення спірних правовідносин), обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення КЗпП України. Так, абзацом 1 частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. За змістом ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, за період з 31.12.2016 року по 27.02.2017 року на виконання приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, тобто за порушення строку проведення остаточного розрахунку при звільненні, а саме, - невиплату у день звільнення позивача суми одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 133.750,68 грн, відповідач повинен сплатити позивачу його середній заробіток/грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Згідно із ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1 ст. 122). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122). Матеріали справи, зокрема довідка ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 03.08.2017 року (т. 1, а.с. 11), посвідчують ту обставину, що на рахунок позивача, відкритий у цій банківській установі, 28.02.2017 року від ГУНП в Харківській області надійшла «зарплата», у тому числі у сумі 133.750,68 грн. В цей же день (28.02.2017 року) позивач розраховувався банківською карткою означеної установи у супермаркеті, а 01.03.2017 року двічі здійснював оплату послуг користуючись Інтернет ресурсом «Приват24». Колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 про порушення своїх прав, свобод чи інтересів мав реальну можливість дізнатися з 28.02.2017 року, оскільки за період з 03.01.2017 року по 21.02.2017 року надходжень на банківський рахунок позивача не було, залишок коштів станом на 21.02.2017 року складав 3,94 грн. Здійснюючи 28.02.2017 року оплату товарів у супермаркеті позивач не міг не з`ясувати, чи є на його банківській карті гроші, для того щоб не опинитися у незручній ситуації. Крім того, сервіс «Приват24» дозволяє цілодобово у віддаленому доступі здійснювати величезну кількість операцій з переказу коштів та оплаті товарів і послуг. Здійснивши вхід в особистий кабінет, отримавши код підтвердження на телефон і ввівши його в спеціальне вікно, у лівій частині екрана (телефонна, комп`ютера, тощо) будуть представлені всі рахунки, вказана оновлена інформація про залишки коштів. Колегія суддів зауважує, що здійснивши 01.03.2017 року оплату послуг через сервіс «Приват24» на загальну суму більш ніж 700,00 грн позивач не міг не з`ясувати баланс свого банківського рахунку, дату і суми надходжень від колишнього працедавця. Колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача (т. 2, а.с. 221) про те, що його зверненню до суду з вимогою про стягнення невиплаченої суми одноразової грошової допомоги передувало звернення до відповідача, яким 14.08.2017 року була надана інформація за вих. № 4зі/1 19-29/02-2017 про види грошового забезпечення та здійснені на той час виплати. З адміністративним позовом, предметом спору по якому є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 31.12.2016 року по 28.02.2017 року, позивач звернувся 07.08.2017 року, тобто за 7 днів до дати надання відповідачем відповіді на його звернення. Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2017 року відкрито провадження по адміністративній справі № 820/3551/17. З мотивувальної частини судового рішення по справі (10.10.2017 року) убачається, що підставою для звернення позивача ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення з ГУНП в Харківській області частини одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 58.398,19 грн послугувала інформація, що мається в листі ГУНП в Харківській області від 14.08.2017 року № 4зі/1 19-29/02-2017 щодо розміру, встановленої у грудні 2016 року премії, - 104% замість 42%. При цьому, у розрахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні, яка була нарахована та виплачена позивачу 27.02.2017 року, - 135.787,50 грн (сума без врахування військового збору) використовувалася сума премії в розмірі 42%. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач, вважаючи розрахунок неправильним, звертався до суду з позовами, які стосувались розміру належних звільненому працівникові сум. Частиною другою ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За такого правового врегулювання, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За правовими висновками, викладеними Верховним Судом, зокрема, у справі № 810/1543/17/17 (постанова від 27.06.2018 року, у справі № 0940/1532/18 (постанова від 18.11.2019 року), - за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставним. Підсумовуючи наведене, в його сукупності, колегія суддів зазначає, що з 28.02.2017 року та/або з 01.03.2017 року позивач ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї дати позивач мав право на судовий захист стосовно вимог про стягнення з відповідача свого середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільнені. Оскільки для звернення позивача до суду з заявою щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з 01.03.2017 року та закінчується 01.06.2017 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 , що надійшов до суду 07.08.2017 року слід залишити без розгляду, з наступних підстав. За приписами ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 3 ст. 123). Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123). Постановою Верховного Суду від 19.06.2019 року по справі, що розглядається, задоволена касаційна скарга ОСОБА_1 на попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій. В означеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволені клопотання ГУНП в Харківській області про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку із пропуском останнім строку звернення до суду, в ухвалі від 12.09.2019 року суд першої інстанції дійшов висновку по те, що позивачем по справі не пропущено строки на звернення до суду, так як остаточний розрахунок з позивачем проведений лише у листопаді 2017 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року по справі № 820/3551/17. З наведених у постанові вище підстав колегія суддів не погоджується з означеним висновком суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів зауважує, що учасниками справи не спростовується та обставина, що сума частки одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 58.398,19 грн, на виконання судового рішення по справі № 820/3551/17, виплачена позивачу у листопаді 2017 року, а вимогу про стягнення з ГУНП в Харківській області на свою корись середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2016 року по 30.11.2017 року позивач заявив 04.09.2019 року, тобто після спливу 21 місяців з дати, коли він дізнався та мав можливість дізнатися про порушення своїх прав. Станом на час вирішення справи судом позивач ОСОБА_1 не заявив про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України). Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається ту відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу (ч. 1 ст. 319 КАС України). Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України). Оскільки означені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, частково задовольняючи вимоги апеляційних скарг позивача та відповідача, скасовує рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 року та приймає нове про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду. Інші доводи апеляційної скарги та заперечення учасників справи на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За правилами п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (п. 1, п. 4 ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України). На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 286, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року скасувати, з прийняттям нового судового рішення про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова О.М. Калитка Постанова у повному обсязі складена і підписана 28 лютого 2020 року.