Постанова 4804 № 236/1912/19

Єдиний унікальний номер 236/1912/19 Номер провадження 22-ц/804/669/20 Єдиний унікальний номер 236/1912/19 Головуючий у 1 інстанції Саржевська І.В. Номер провадження 22-ц/804/669/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Соломахи Л.І., Мірути О.А., за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу №236/1912/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний», ОСОБА_1 , третя особа - Будьонівський районний відділ державної виконавчої служби м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання права власності та зняття арешту з нерухомого майна, з апеляційною скаргою позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені і в інтересах яких діє адвокат Саленко Ярослав Юрійович, на додаткове рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року, ухваленого у м.Лиман, у складі судді Саржевської І.В., - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 позивачі звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «БАНК ФАМІЛЬНИЙ», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Будьонівський районний відділ державної виконавчої служби м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання права власності та зняття арешту з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Вимоги обґрунтовані тим, що вказана квартира належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру та свідоцтва про право на спадщину за законом у наступних частках: ОСОБА_1 1/3 частка, ОСОБА_2 2/3 частки. 26.10.2009 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби (далі ВДВС) Будьонівського районного управління юстиції у м.Донецьку в рамках виконавчого провадження №14197343 було винесено постанову про арешт майна та заборону на його відчуження, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі судового наказу від 13.07.2006 про стягнення з останнього на користь ПАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» заборгованості в розмірі 17838,17 грн. Арешт накладено на все майно боржника. Проте позивач по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , клієнтом ПАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» ніколи не був та за адресою: АДРЕСА_2 ніколи не мешкав. Про існування виконавчого провадження відносно них позивачам відомо не було. Отже, арешт квартири, що накладений відповідно до постанови державного виконавця позивачі вважають протиправним, таким, що порушує їх право власності на квартиру. Просили визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , зняти арешт з вказаного майна та зняти арешт з 2/3 часток зазначеної квартири, що належить на праві власності в порядку спадкування ОСОБА_2 ; стягнути з відповідачів понесені судові витрати. Ухвалою суду від 31.10.2019 за клопотанням представника відповідача - адвоката Лоби A.М. закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Будьонівський районний відділ державної виконавчої служби м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та зняття арешту з вказаного майна згідно з вимогами ч.2 ст.255 ЦПК України, оскільки відсутній предмет спору. Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Будьонівський районний ВДВС м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про зняття арешту з 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 відмовлено у повному обсязі. Додатковим рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Саленко Ярослава Юрійовича про ухвалення додаткового судового рішення у даній цивільній справі задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП відсутній, паспорт громадянина України для виїзду за кордон Тип НОМЕР_2 , виданий 14.11.2012 pоку, орган що видав 2RUS, проживає за адресою: 216567 Російська Федерація, Смоленська область, м. Рославль, сел. Старе Максимово) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 грн. (по 1000 грн. з кожного). На додаткове рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року представником позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокатом Саленко Я. Ю., подано апеляційну скаргу (а.с.79-85 т.3), в якій він просить скасувати додаткове рішення повністю, ухвалити нове, яким стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь позивача ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн. Вважає рішення суду таким, що прийняте з порушеннями норм матеріального та процесуального права внаслідок неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішення суду першої обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відмовляючи у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що внаслідок протиправних дій Банку, арешт був накладений на всю квартиру в т.ч. й на 2/3 частки квартири, яка належала позивачеві ОСОБА_2 , та відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Щодо документального підтвердження розміру витрат позивачів на професійну правничу допомогу зазначає, що його довірителі заявляли вимогу про стягнення з відповідачів судових витрат під час подання позовної заяви та надавали попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивачі планували понести у зв`язку із розглядом справи. Ним (представником позивачів) в судовому засіданні, яке відбулося 25.07 2019 року о 13.30 год. та 31.10.2019 о 08.00 год. додатково заявлялось клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат, які понесли позивачі, розмір яких (за виключенням судового збору) буде визначено після прийняття судом відповідного рішення по справі. Також вказує, що саме протиправна відповідь та дії відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» призвели до того, що позивачі були змушені звертатися до суду для захисту своїх прав власності на квартиру. Всі дії представника Банку протягом розгляду справи були направлені виключно на затягування розгляду та уникнення стягнення з Банку судових витрат, тобто фактично розгляд справи по суті та винесення законного та об`єктивного рішення не було метою Банку під час розгляду справи. Позивачі надавали до суду повний та вичерпний пакет документів, який підтверджує розмір їх витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: копії договорів про надання професійної правничої (правової) допомоги від 11.03.2019р. та додаткових угод до нього від 11.03.2019р., укладених між АО «Гесторс Інтер» та ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 ; копії квитанцій про сплату ОСОБА_2 та ОСОБА_1 гонорару адвоката АО «Гесторс Інтор» Саленко Я. Ю.; розрахунки розміру гонорару адвоката АО «Гесторс Імтер» ОСОБА_3 за надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно. Зазначає, що складність даної справи полягала саме у формуванні та отриманні відповідної доказової бази, за умови обмеженості шляхів отримання доказів, що надало можливість обґрунтувати правову позицію позивачів. Вважає, що висновки суду першої інстанції, які були викладені у додатковому рішенні від 18.11.2019 не відповідають фактичним обставинам справи. Представником відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ», адвокатом Лоба А.М. надано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить додаткове рішення залишити без змін, а судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на відповідачів. Зазначає, що частиною 2 ст.28 Правил адвокатської етики встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Додатковою угодою №1 від 11 березня 2019 року до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 11 березня 2019 року (п.5, 6) визначено механізм остаточного розрахунку за надані послуги АО (адвокату) та ОСОБА_1 . Згідно п.4 додаткової угоди від 11 березня 2019 року оплата послуг здійснюється в порядку і строки, визначених додатковою угодую. Згідно п.5, 6 обов`язок сплатити вартість послуг (робіт) у ОСОБА_1 виникає «не пізніше ніж на третій день після прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, а саме 1/3 частки об`єкту нерухомого майна - трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ». Вказане рішення не винесено судом, його не існує взагалі. На переконання Банку суд першої інстанції при постановленні додаткового рішення враховував ч.3 ст.141 ЦПК України, а також оцінив поведінку сторін під час розгляду справи та враховував здійснені дії для врегулювання спору мирним шляхом, а саме: 14.06.2019 року відкрито провадження у справі № 236/1912/19; 24.06.2019 року на поштову адресу Банку надійшла ухвала суду про відкриття провадження у справі, а також копія позовної заяви з додатками; 26.06.2019 року представник Банку звернувся до Будьонівського районного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області з клопотанням про зняття арешту з нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.171-175). Жодної відповіді на клопотання третьою особою надано не було; у відзивах на позовну заяву (від 18.07.2019 року, від 30.08.2019 року) представник Банку неодноразово звертав увагу суду, а також сторін по справі, на помилку з невнесенням РНОКПП боржника до Державних реєстрів саме з вини третьої особи, і що саме в третьої особи, а не у Банку наявні законні повноваження для внесення відповідних змін (доповнень) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Ухвалою суду від 09.09.2019 року зобов`язано третю особу надати суду пояснення щодо позову та відзиву, а також надати суду належним чином засвідчені матеріали виконавчого провадження №14197343. Як наслідок, 15.10.2019 року до суду надійшов лист головного державного виконавця Краматорського міського відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області Миронової М.В. № 14.13.-4/66821 про доповнення запису РНОКПП боржника, та фактичного припинення обтяження з 30.09.2019 року. Вказані обставини підтверджуються відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, твердження представника апелянтів про те, що справа 236/1912/19 є складною, судом першої інстанції не враховано кількості направлених адвокатських запитів для обґрунтування правової позиції, а також неможливості отримання інформації з БТІ м.Донецька, відсутності РНКОПП у апелянта, відсутність матеріалів виконавчого провадження не можуть бути визнанні безумовною підставою для стягнення з Банку судових витрат в сумі 10000 грн., оскільки під час відкриття провадження у справі № 236/1912/19 вона була віднесена до малозначних, тобто дана справа є незначної складності. Особиста присутність представника апелянтів в судових засіданнях, та інших сторін по справі, судом обов`язковою не визнавалась. Зазначає, що з метою врегулювання спору, за ініціативою сторони відповідача (ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ») були проведені перемовини з представником апелянтів як для якнайшвидшого врегулювання спору. Наслідком таких перемовин стало те, що Банком позов визнавався частково (в частині зняття арештів з майна та визнання права власності), а щодо стягнення витрат на правову допомогу сторона позивачів мала б подати уточнення до позовної заяви та відмовитися від стягнення вказаних витрат. Однак в судовому засіданні, яке відбулося 25 липня 2019 року стороною позивачів заявлено клопотання про витребування додаткових доказів. В частині відмови від позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу позиція сторони апелянтів не змінилася, від стягнення витрат на правову допомогу вони не відмовилися, це в свою чергу призвело до зміни позиції Банку у справі, яка звелася до повного не визнання позовних вимог. Відтак, саме сторона апелянтів здійснювала дії, які були направлені на затягування розгляду справи та збільшення кількості судових засідань по малозначній справі. Також звертають увагу суду, що копію довідки з БТІ було надано саме відповідачем по справі на стадії надання відзиву на позовну заяву; у задоволені вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності було відмовлено повністю, оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження факти його порушення; заявлена вартість 1 години роботи по досудовій/судовій підготовці у сумі 250 грн., більше а ніж в 20 раз перевищує мінімальну годинну ставку затверджену Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік»; заявлені клопотання представника апелянтів в суді першої інстанції жодним чином не сприяли вирішенню справи, а тільки затягували її розгляд. Решта перелічених підстав, наведених як обґрунтування складності справи також не можуть бути взяті до уваги, так як вони (докази) жодним чином не впливали на правильність вирішення позову по суті заявлених вимог. Проблема була не в повному співпадінні ПІБ боржника ОСОБА_1 (надалі відповідача 2 по справі) з ПІБ позивача, а в тому, що в 2008 році під час відкриття виконавчого провадження уповноваженим державним виконавцем не було внесено РНОКПП боржника до Державних реєстрів, що в подальшому призвело до обтяження майна апелянта (позивача ОСОБА_1 ) Під час розгляду справи Банком заявлялось клопотання про зміну процесуального статусу Будьонівського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька ГТУЮ у Донецькій області з третьої особи на відповідача, однак представник апелянтів категорично не погодився з вказаним клопотанням, хоча всі законні підстави для заміні були, оскільки вказаним відділом ДВС було обтяжено не тільки частка майна ОСОБА_1 , а й частина квартири ОСОБА_2 . Тому суд першої інстанції обґрунтовано вирішив, що послуги адвоката за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих навантажень та професійних затрат. Як було зазначено вище, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» було відмовлено в повному обсязі, провадження щодо вимог ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Рішення суду про зняття арешту, як умова, для оплати послуг адвоката не винесено, тому визначена судом першої інстанції сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 2000 грн. за вищевказаних обставин є більше чим обґрунтованою та справедливою. Посилання представника апелянтів на лист Банку від 20.11.2018 року, як на підставу пред`явлення позову, та оспорювання відповідачем права власності на квартиру також є надуманими. У вказаній відповіді на запит зазначено про можливу спробу позивача ОСОБА_1 ініціювати через ВДВС зняття арешту з належного боржнику майна, користуючись схожістю анкетних даних та проханням звернутися до правоохоронних органів з цього приводу. З дати надання відповіді та по дату ухвалення рішення уповноважений державний виконавець не звертався до правоохоронних органів, оскільки достовірно володів інформацією про особу боржника (паспорт, ІНН, дата народження) та про особу позивача ОСОБА_1 .. Зазначена обставина спростовує твердження позивачів про оспорювання права власності зі сторони Банку. З огляду на наведене, постає закономірне питання, яку мету перед собою ставили позивачі при пред`явленні позову, дійсне зняття арештів з майна і реєстрацію права власності, чи стягнення витрат за надання правової допомоги в розмірі, який навіть перевищує суму боргу відповідача ОСОБА_1 перед Банком за судовим рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором. Додатково звертає увагу апеляційного суду на вимогу представника апелянта про стягнення витрат на професійну правничу допомогу лише з ПрАТ «Банк Фамільний», оскільки позовні вимоги в суді першої інстанції також були заявлені до відповідача ОСОБА_1 . Від інших учасників справи письмовий відзив на апеляційну скаргу позивачів не надійшов. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. До апеляційного суду від представника позивачів, адвоката Саленко Я.Ю. надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі апелянтів та їх представника (а.с. 139-140). На електронну адресу апеляційного суду від представника відповідача ПрАТ «Банк Фамільний» надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі відповідача (154-155). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України). Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на квартиру №6227 від 01.11.2001, яке видане представництвом Фонду державного майна України у м.Донецьку, приватизована згідно з законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартира що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 70,6 кв.м., належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 по 1/3 частці кожному (т.1 а.с.27). Право власності зареєстровано в БТІ м. Донецька 05.11.2001 (т.1 а.с.32). Відповідно до свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.155). Згідно копії адресного листку вибуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , вибув 14.03.2003 до м.Ростов Російської Федерації, знятий з реєстраційного обліку (т.1 а.с.62). Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Петровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 21.05.1998 позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 23.11.1988 за адресою: АДРЕСА_6 (том 1 а.с. 64-69). ОСОБА_2 після смерті чоловіка ОСОБА_4 отримала у спадщину 1/3 частку квартири, АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28.05.2016 (т.1 а.с.28); Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с.37); матеріалами спадкової справи №42/2016 (т.1 а.с.200-247). В спадковій справі міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 25.03.2016р., в якій він відмовляється від належної йому після смерті батька ОСОБА_4 спадщини на користь ОСОБА_2 (т.1 а.с. 205). 13.07.2006 Калінінським районним судом м.Донецька був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_8 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ТОВ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» заборгованості за кредитним договором №ДО 341 від 02.09.2005 в сумі 17734 грн., судового збору в сумі 88,67 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 15 грн. (т.1 а.с.177). Згідно листа №1-2800/08/965 від 17.06.2008 КП «Бюро технічної інвентаризації м.Донецька», скерованого на адресу відділу державної виконавчої служби Калінінського району м.Донецька, квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_5 від 01.12.2001, яке видане представництвом Фонду державного майна України у м.Донецьку належить: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , по 1/3 частці кожному. При цьому зазначено, що паспортними даними власника КП БТІ не володіє (т.1 а.с.179). В ході розгляду справи ухвалою суду від 31.10.2019р., за клопотанням представника відповідача адвоката Лоби А.М., закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ», ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: Будьонівський районний відділ державної виконавчої служби м.Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про визнання права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та зняття арешту з вказаного майна на підставі ч. 2 ст.255 ЦПК України, оскільки відсутній предмет спору. Продовжено провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2 . Рішенням суду від 31.10.2019р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зняття арешту з належної їй 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 відмовлено. Підставою для даного висновку стало те, що позивачкою ОСОБА_2 не надано суду доказів, які б підтверджували, що на належну їй частку спірної квартири накладений арешт, і напроти ці обставини спростовуються довідкою №175150983 від 25.07.2019р., згідно якої відомості у Єдиному державному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна на фізичну особу ОСОБА_2 - відсутні (т.1, а.с.156-157). При цьому суд першої інстанції, виходячи з вимог ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, відмовив позивачці у стягненні на її користь судових витрат. 11.11.2019 до суду першої інстанції надійшло клопотання представника позивачів адвоката Саленко Я.Ю. про ухвалення додаткового судового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якому представник просить стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 понесені витрати в розмірі по 10000 грн. кожному (т.3 а.с.2-7). 11.11.2019 до суду також надійшло клопотання представника відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» адвоката Лоби А.М. про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому представник просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у повному обсязі (т.3 а.с. 21-25). Задовольняючи частково клопотання представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягуючи з відповідачів ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 грн. (по 1000 грн. з кожного відповідача) суд першої інстанції виходив з доведеності даних вимог. При цьому суд, пославшись на ч.9 ст.141 та ч.3 ст.142 ЦПК України, зазначив, що: «оскільки під час прийняття 31.10.2019 року ухвали (про закриття провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 ) не було вирішено питання про понесені ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги, то клопотання представника позивача адвоката Саленко Я.Ю. про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу під час касаційного провадження є обґрунтованим та є підстави для прийняття додаткової постанови. Але суд не може погодитись з розміром витрат на правничу допомогу». Мотивуючи зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2000 грн. суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Надавши оцінку послугам адвоката, визначив їх стандартними і такими, що не потребують великих навантажень та професійних затрат, розмір витрат (більш 10000 грн.) є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою. Колегія суддів не може погодитись даним висновком суду першої інстанції, оскільки його ухвалено в порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Статтею 142 ЦПК України регулюються питання розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Зокрема ч.3 даної норми закону встановлено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Частинами 5, 6 ст.142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. За частиною 9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Як вбачається з клопотання представника позивачів про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, останній посилався, як на основну підставу для стягнення таких витрат саме на ч.9 ст.141 ЦПК України і зазначив, що саме через протиправну відповідь та дії відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» позивачі були вимушені звертатись до суду за захистом свого права власності на нерухоме майно. Дії представника Банку в ході розгляду справи були направлені на затягування розгляду справи та уникнення стягнення з нього судових витрат (т.3 а.с.3-7). Таким чином представником позивачів ставилось питання щодо стягнення з відповідачів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу не з загальних норм, що регулюють розподіл судових витрат за результатами розгляду справи, а саме з підстав зловживання іншою стороною чи її представником процесуальними правами, та виникнення спору внаслідок неправильних дій протилежної сторони, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Задовольняючи заяву на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України, суд першої інстанції не звернув також уваги, що право на компенсацію витрат за цією нормою права має лише відповідач, а не позивач. Відповідно до ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Таким чином стороні позивачів в даному випадку слід довести ті обставини, на які вони посилаються в обґрунтування свого клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з відповідачів саме з наведених в клопотанні підстав. Як зазначено вище і вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Будьонівського районного управління юстиції у м.Донецьку 26.10.2009 винесено постанову АА 836763 про арешт майна боржника ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , згідно якої 30.11.2009 за №9294347 державним реєстратором - Донецькою філією державного підприємства «Інформаційний центр» МЮ України зареєстровано обтяження на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав (т.1 а.с.224). Будьонівським районним відділом ДВС ГТУЮ у Донецькій області листом від 14.07.2016 № 14.47-1261 ОСОБА_1 проінформовано, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень на виконанні у Будьонівському районному відділі державної виконавчої служби м.Донецьк перебувало виконавче провадження від 04.08.2006 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ». З метою забезпечення виконання виконавчого документу державним виконавцем накладено арешт на 1/3 частку квартири квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 (т.1 а.с.38-39). Згідно відповіді Будьонівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області від 14.08.2018 № 14.47-1381, яку адресовано ОСОБА_1 , відповідно до даних автоматизованої системи виконавчого провадження на примусовому виконанні у Будьонівському районному відділі державної виконавчої служби м.Донецьк перебувало виконавче провадження №14197343 з примусового виконання наказу від 13.07.2006 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь ТОВ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» в сумі 17838,17 грн. Також зазначено, що згідно довідки, наданої банком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , клієнтом банку не є, заборгованості не має. Таким чином, відносно даної особи виконавчі провадження не відкривались, арешти щодо його майна до реєстрів обтяжень не вносились (т.1 а.с.35). Згідно відповіді Будьонівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області від 16.04.2019 №14.47-2084/1040, адресованої на запит адвоката позивачів Саленко ОСОБА_5 ., підтверджено вказану вище інформацію, крім того зазначено, що оскільки приміщення, матеріально-технічна база та документація відділу були захоплені в результаті проведення активної фази АТО в м. Донецьк, вищевказане виконавче провадження є таким, що втрачене. Тобто, надати копію матеріалів виконавчого провадження не має можливості. Також зазначено, що згідно інформації, наданої банком боржником по зазначеному виконавчому провадженню був ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем отримана відповідь БТІ м.Донецьк згідно якої, за боржником зареєстрована 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 . Також рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна (т.1 а.с.33-34). Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 клієнтом банку не є, кредитних договорів не підписував, заборгованість відсутня, що підтверджується листом ПАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» від 22.11.2017 №1/140-3284 (т.1 а.с.36). Згідно з Інформаційною довідкою від 22.05.2019 № 167518934 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.05.2016 державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29869777 від 02.06.2016 внесено запис 14782290 щодо права спільної часткової приватної власності ОСОБА_2 на 1/3 частку об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.37). З розділу «Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень» вищезазначеної довідки вбачається наявна в реєстрі інформація про обтяження щодо нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , а саме: запис про обтяження №14782563 від 30.11.2009, підстава виникнення обтяження: постанова 14197343 Будьонівського РВ ДВС м. Донецьк ГТУЮ у Донецькій області про арешт всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (причина відсутності РНОКПП: інша причина відсутності коду) (т.1 а.с.37 зв.бік). Аналогічні дані містить довідка № 175150479 від 25.07.2019 сформована на запит суду, втім, дана довідка містить реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та адресу: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.159-160). Проте при формуванні довідки №175150983 від 25.07.2019 (на запит суду) з урахуванням параметрів запиту на фізичну особу - ОСОБА_2 , відомості у Єдиному державному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні (а.с.156-157). 20.11.2018р., тобто до звернення позивача з даним позовом до суду, ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» надіслало до Будьонівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області завірені копії документів, що маються в розпорядженні банка: завірені копії паспорту та ІПН боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судового наказу, відповіді БТІ, відповіді Калінінського районного управління юстиції у м.Донецьку (т.1 а.с.40-41). В той же час повідомлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 клієнтом банку не є, заборгованість відсутня. Проте, звернуто увагу на можливу спробу останнього ініціювати через ВДВС зняття арешту з належного боржнику майна, користуючись схожістю анкетних даних та прохання звернутися до правоохоронних органів з цього приводу (т.1 а.с.40, 41). Позивачі 29.05.2019 року звернулись до суду з даним позовом, на який представником відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» 23.07.2019 подано відзив, з тексту якого вбачається, що Банк вважає позовні вимоги про визнання права власності та зняття арешту з 1/3 частини квартири . АДРЕСА_9 , що належить позивачу ОСОБА_1 та про та зняття арешту з 2/3 частин вказаної квартири, що належить позивачці ОСОБА_2 , такими що підлягають задоволенню (т.1, а.с..180-183). 26.06.2019 представник ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» звернувся до Будьонівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Донецькій області з клопотанням про зняття арешту з об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 в порядку ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» (т.1 а.с.171-175). Розглянувши клопотання представника ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» державним виконавцем в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр іпотеки, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта були внесені зміни до обтяження, а саме зазначений РНОКПП боржника ОСОБА_1 . Станом на 07.10.2019 згідно довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 відсутні (т.2 а.с.129-131). Вказані обстави підтверджуються відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у яких відсутні обтяження на квартиру АДРЕСА_1 (т. АДРЕСА_10 , а.с.146-149). Як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, і це вбачається з матеріалів справи, виникла помилка на стадії виконання судового наказу про стягнення суми боргу за кредитом, оскільки у відповідача ОСОБА_1 (боржника за виконавчим провадженням, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП відсутній), повністю співпадають прізвище, ім`я, по батькові, через що БТІ м.Донецька, на запит державного виконавця, надало інформацію щодо наявності нерухомого майна у позивача по справі ОСОБА_1 (а не відповідача ОСОБА_1 ), на яке в подальшому саме державним виконавцем і було накладено арешт за виконавчим провадженням №14197343 з примусового виконання судового наказу від 13.07.2006р. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» в сумі 17838,17 грн.., а в подальшому цим же ВДВС було внесено уточнення щодо особи, на майно якої накладено арешт. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, враховуючи наведе, колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не доведено, з наданням належних та допустимих доказів, неправомірності дій та зловживання з боку відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та її представником процесуальними правами, як це зазначено в п.9 ст.141 ЦПК України, на яку посилається представник позивачів в клопотанні про стягнення судових витрат. Доводи апеляційної скарги представника позивачів спростовуються вищенаведеними доказами, що містяться в матеріалах справи. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Разом з тим, колегія зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог матеріального та процесуального закону, не звернув уваги на підстави, з яких виходила сторона позивачів при зверненні з клопотанням про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу і частково задовольнив клопотання про стягнення з відповідачів даних витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивачів про стягнення з відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» витрат на професійну правову допомогу в розмірі 20000 грн. (по 10 000 кожному з позивачів). Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Стаття 1 Закону України «Про судовий збір» визначає поняття судового збору, як збору, що справляється по всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом. Стаття 3 Закону визначає як загальний перелік об`єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 3 цього Закону, судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення. Разом з тим, у наведеному переліку прямо не визначено, що судовий збір не сплачується і за подання апеляційної чи касаційної скарги на додаткове судове рішення. Аналізуючи вказані норми, суд дійшов висновку, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов`язаний перевірити повноту сплати судового збору у відповідності до вимог закону в залежності від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову. Вирішення питання щодо розподілу судових витрат та ухвалення в подальшому додаткового рішення з цього приводу не потребує окремої оплати судовим збором, як і оскарження такого додаткового рішення. Питання розподілу судових витрат не є самостійними позовними вимогами в розумінні ЦПК України та не входять до ціни позову при зверненні до суду, тобто не є об`єктом справляння судового збору в тому числі на стадії апеляційного оскарження. Тому сплачені позивачами при поданні апеляційної грошові кошти в розмірі по 1152,60 грн. кожним (т.3 а.с.89. 90) поверненню в порядку передбаченому ст.141 ЦПК України не підлягає. Останні не позбавлені права поставити питання про повернення сплаченого судового збору в порядку ст7. Закону України «Про судовий збір» Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені і в інтересах яких діє адвокат Саленко Ярослав Юрійович, на додаткове рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року задовольнити частково. Додаткове рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове. Відмовити у задоволенні заяви представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Саленко Ярослава Юрійовича про стягнення з Приватного акціонерного товариства «БАНК ФАМІЛЬНИЙ», ОСОБА_1 витрат на правову допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 25 лютого 2020 року. Судді: