Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/762/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.02.2020 м.Дніпро Справа №908/762/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач), суддів Дарміна М.О., Подобєда І.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 (повний текст складений 18.11.2019, суддя Зінченко Н.Г.) у справі №908/762/19 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", м.Запоріжжя до відповідача-1: Держави Україна, м. Київ до відповідача-2: Запорізького окружного адміністративного суду, м.Запоріжжя про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 9 244,34 грн. та немайнової шкоди в розмірі 92 443,40 грн., В С Т А Н О В И В: Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" подана до Господарського суду Запорізької області позовна заява до Держави Україна та до Запорізького окружного адміністративного суду про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 9 244,34 грн., завданої обмеженням доступу до суду в Україні, та немайнової шкоди в розмірі 92 443, 40 грн., завданої відсутністю в національному законодавстві необхідної чіткості і точності. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/762/19 у задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності в діях Запорізького окружного адміністративного суду елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 9 244,34 грн., завданої обмеженням доступу до суду в Україні, та немайнової шкоди в розмірі 92 443,40 грн., завданої відсутністю в національному законодавстві необхідної чіткості і точності. Як зазначено місцевим господарським судом, Конституція України та норми процесуального законодавства (в тому числі Кодексу адміністративного судочинства України) надають особі, яка вважає рішення суду протиправним, право на апеляційний перегляд та касаційне оскарження такого рішення суду. Саме в рамках апеляційного або касаційного провадження встановлюється або спростовується протиправність оскаржуваного рішення суду. Ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2015 у справі №808/4431/15 за своєю правовою природою не є кінцевим процесуальним документом по суті спору суду першої інстанції, оскільки зазначеною ухвалою позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" залишено без розгляду. Оскільки позовні вимоги у справі мотивовані незгодою позивача з висновками Запорізького окружного адміністративного суду, викладеними в ухвалі від 14.09.2015 у справі № 808/4431/15 про залишення без розгляду позовної заяви, така незгода з рішенням (діями) адміністративного суду не може бути реалізована інакше ніж в межах порядку, передбаченого процесуальним законом та не можє бути предметом розгляду і вирішення в судах жодної юрисдикції (крім встановленого порядку шляхом апеляційного та касаційного перегляду). Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 1166 Цивільного кодексу, яка передбачає відшкодування шкоди особою, яка її завдала. Апелянт зазначає, що ця стаття суперечить стаття 56 Конституції України, яка гарантує відшкодування за рахунок держави, а не заподіювачем шкоди. Апелянт не погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно того, що неоскарження ухвали адміністративного суду є перешкодою для звернення із позовом про відшкодування шкоди. Набрання ухвалою законної сили, на думку апелянта, не може свідчити про її законність, оскільки ухвала адміністративного суду прийнята з порушенням норм Податкового кодексу України. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2019 (колегія суддів: головуючий Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Дармін М.О., Подобєд І.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/762/19, розгляд скарги призначений у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження. 13.01.2020 від Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Не погоджується із доводами апелянта щодо неправильності застосування місцевим господарським судом статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки вказана стаття, на його думку, визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, водночас у рішенні суду надано оцінку і спеціальним нормам, які регулюють відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади. Відповідач-2 зазначає, що єдиною достатньою підставою для відшкодування шкоди відповідно до статті 56 Конституції України є саме незаконність рішення (в даному випадку ухвали адміністративного суду). Оскільки незаконність ухвали адміністративного суду не встановлена в порядку, передбаченому законодавством (шляхом оскарження до апеляційної та касаційної інстанцій), відсутні підстави для задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (частина 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України) Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апелянтом не наведено конкретних обставин справи, які перешкоджали б розгляду апеляційної скарги у письмовому провадженні, апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 03.08.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним рішення-вимоги про надання додаткових документів № 37023 від 25.04.2013. При зверненні до суду з цим позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" посилалось на приписи пункту 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено можливість подавати позов в межах строку звернення до адміністративного суду, або у встановлений цим Кодексом строк, або у встановлений іншими законами строк. Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" подано адміністративний позов з урахуванням пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який встановлює, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2015 у справі №808/4431/15 залишено без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним рішення-вимоги про надання додаткових документів № 37023 від 25.04.2013 з підстав порушення позивачем встановленого Кодексом адміністративного судочинства України 6-ти місячний строку звернення до суду. При цьому, Запорізьким окружним адміністративним судом зазначено, що строк звернення до суду, визначений статтями 56, 102 Податкового кодексу України, може застосовуватись щодо оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, у підтвердження чого посилався на лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1935/11/13-11. Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" стверджує, що Запорізьким окружним адміністративним судом не враховані зміни до Податкового кодексу України, внесені в 2013 році, якими платникам податків надано право на оскарження будь-якого рішення контролюючого органу. Отже, позивач вважає, що своїми діями Запорізький окружний адміністративний суд позбавив його права обирати, в межах якого строку звернутися до адміністративного суду (встановленого Кодексом адміністративного судочинства України або Податковим кодексом України), а також права обирати, яке рішення контролюючого органу оскаржувати. Внаслідок позбавлення позивача права вибору обмежується доступ до суду. Через заборону застосовувати право вибору виникає суперечність між Кодексом адміністративного судочинства України та Податковим кодексом України, а в адміністративних судах України відбувається неоднакове застосування пунктом 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Можливість врегулювання таких суперечностей, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", врегульована статтею 5 Податкового кодексу України, яка встановлює правила співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами: у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього кодексу. Позивач зауважує, що в ряді адміністративних судів України зазначене правило ігнорується. 12.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали від 14.09.2015 у справі №808/4431/15 про залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним рішення-вимогу про надання додаткових документів № 37023 від 25.04.2013, з посиланням на зміни до податкового законодавства. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №808/4431/15 заяву про перегляд ухвали від 14.09.2015 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" стверджує, що внаслідок ігнорування Запорізьким окружним адміністративним судом принципу верховенства права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" позбавлено права на справедливий судовий розгляд, порушено принцип правової визначеності, основу якого утворює концепція передбачуваності. З урахуванням наведеного, на підставі статті 56 Конституції України, Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" заявлено про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 9244,34 грн. (розмір матеріальної шкоди позивач обґрунтовує тим, що на підставі рішення митниці про коригування митної вартості товару позивач сплатив додаткові 9 244,34 грн. митних платежів), завдану обмеженням доступу до суду в Україні, та немайнової шкоди в розмірі 92 443,40 грн., завданої відсутністю в національному законодавстві необхідної чіткості і точності. Предметом спору є відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 9244,34 грн., завданої обмеженням доступу до суду в Україні та немайнової шкоди в розмірі 92 443,40 грн., завданої відсутністю в національному законодавстві необхідної чіткості і точності. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті, а саме: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Отже, для відшкодування шкоди згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести неправомірність поведінки (неправомірність бездіяльності) особи, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Суб`єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. У цивільному праві під шкодою розуміється пошкодження чи знищення суб`єктивного цивільного права, блага чи інтересу. Між тим, підставою для відшкодування шкоди є саме протиправність рішення, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства. При цьому, пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України унормовано, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення також є однією із засад судочинства. Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, пунктами 6, 7 частини 3 статті 2, визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, в тому числі, є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом. Таким чином, Конституція України та нормами процесуального законодавства (в тому числі Кодексу адміністративного судочинства України) надають особі, яка вважає рішення суду протиправним, право на апеляційний перегляд та касаційне оскарження такого рішення суду. Саме в рамках апеляційного або касаційного провадження встановлюється або спростовується протиправність оскаржуваного рішення суду. За приписами частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень від 14.09.2015 і від 08.06.2017 у справі №808/4431/15) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. З інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень" http: //reyestr. court. gov. ua/, ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2015 і від 08.06.2017 у справі № 808/4431/15 сторонами у справі не оскаржувалися ні в апеляційному порядку, ні в касаційному порядку (позивачем у даній справі цей факт не оспорюється) та на даний час є такими, що набрали законної сили. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування. Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що оскільки ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2015 у справі №808/4431/15 не оскаржувалась та набрала законної сили, вона не може вважатися протиправною та незаконною, як наслідок, ця ухвала не є підставою для відшкодування шкоди на підставі статті 56 Конституції України та статті 1173 Цивільного кодексу України. Окрім того, місцевим господарським судом враховано, що ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2015 у справі №808/4431/15 за своєю правовою природою не є кінцевим процесуальним документом по суті спору суду першої інстанції, оскільки зазначеною ухвалою позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" залишено без розгляду. Апелянт не погоджується із висновком місцевого господарського суду, що неоскарження ухвали адміністративного суду є перешкодою для звернення із позовом про відшкодування шкоди. Набрання ухвалою законної сили, на думку апелянта, не може свідчити про її законність, оскільки ухвала адміністративного суду прийнята з порушенням норм Податкового кодексу України. Між тим, апеляційний господарський суд не погоджується із такими доводами апелянта. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Звідси випливає, що суворе дотримання процедур судочинства є основою здійснення судочинства. Згідно з приписами частин 2, 7 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом; судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. В наведених вище нормах втілений конституційний принцип обов`язковості рішень суду, а також положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на необхідності суворого дотримання яких неодноразово вказував Європейський суд з прав людини. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Отже, Європейський суд з прав людини наголошує на неприпустимості перегляду остаточних судових рішень вищими судовими органами без необхідності виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначений статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до цієї статті до компетенції господарського суду не належить перегляд постанов адміністративного суду. Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені; виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством; оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Таким чином, господарський суд не має компетенції оцінювати правомірність чи іншим чином коментувати законність судових рішень адміністративного суду. Порядок оскарження рішень адміністративного суду визначений Кодексом адміністративного судочинства. Отже, права позивача на оскарження судового рішення в адміністративній справі могли бути реалізовані в процесуальному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (Рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухваленого або вчиненого після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18. Подібні за змістом висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 29.05.2019 у справі №489/5045/18. Позовні вимоги у даній справі мотивовані незгодою позивача з висновками Запорізького окружного адміністративного суду, викладеними в ухвалі від 14.09.2015 у справі №808/4431/15 про залишення без розгляду позовної заяви. Між тим, незгода Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" з рішенням /ухвалою/ (діями) Запорізького окружного адміністративного суду щодо залишення без розгляду позовної заяви у справі № 808/4431/15 не може бути реалізована інакше ніж в межах порядку, передбаченого процесуальним законом. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 Цивільного кодексу України. Так, згідно з частиною 2 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала у випадках: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Отже, тільки у випадках, прямо встановлених законом, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади. В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто суду необхідно встановити весь склад цивільного правопорушення, необхідного для стягнення шкоди: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Виходячи з цього, при розгляді даної справи про відшкодування матеріальної та немайнової шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння Товариству з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" матеріальної шкоди та втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та чим це підтверджується. За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" не доведено належними та допустимими доказами наявності в діях Запорізького окружного адміністративного суду елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди в розмірі 9 244,34 грн., завданої обмеженням доступу до суду в Україні, та немайнової шкоди в розмірі 92 443,40 грн., завданої відсутністю в національному законодавстві необхідної чіткості і точності. При цьому апеляційний господарський суд враховує, що обов`язковою передумовою відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок постановлення незаконного рішення є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили та яким констатовано наявність складу злочину в діях судді, який ухвалював судове рішення. Матеріали справи не містять доказів притягнення до кримінальної відповідальності судді Запорізького окружного адміністративного суду, який постановляв ухвали у справі №808/4431/15, а відтак відсутній юридичний факт, з яким чинне законодавство України пов`язує можливість відшкодування шкоди. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення майнової та моральної шкоди. Апеляційним господарським судом відхиляються також доводи апелянта про неправильне застосування місцевим господарським судом статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки вказана стаття визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, тому застосування цієї статті поряд із спеціальним нормам, які регулюють відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, натомість підтверджує всебічне та об`єктивне дослідження всіх обставин справи. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги. Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта, який звільнений від сплати судового збору. Керуючись статтями 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/762/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.11.2019 у справі №908/762/19 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", який звільнений від сплати судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна Суддя М.О. Дармін Суддя І.М. Подобєд