Постанова Київський апеляційний суд № 755/11823/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 755/11823/17 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1547/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І. при секретарі - Шепель К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Женева», третя особа: Національний банк України про визнання недійсним договору споживчого кредиту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року, встановив: у серпні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним кредитний договір, укладений 15 вересня 2008 року між ним та АКБ «Форум», посилаючись на те, що споживчий кредит було надано йому в доларах США без відповідної ліцензії та приховано від нього можливість валютних ризиків. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. У жовтні 2019 року позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про заміну відповідача ПАТ «Банк Форум» його правонаступником ТОВ «ФК «Женева». Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року клопотання було задоволено, замінено відповідача на ТОВ «ФК «Женева» Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника ТОВ «ФК «Женева» - Цермолонського І.М., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 15 вересня 2008 року між ним та АКБ «Форум» було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит для придбання автомобіля в розмірі 29 664 дол. США строком до 15 вересня 2015 року зі сплатою 10% річних за користування коштами. Зазначав, що фактично кредитні кошти були отримані ним у гривні в розмірі 143 929 грн. 73 коп., у кредитора була відсутня індивідуальна ліцензія на видачу валютних кредитів, а тому укладений договір є недійсним. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору, позивач був ознайомлений з його змістом, а докази про введення його в оману відсутні. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 203, 215, 626-628,1054 ЦК України, ст. 10, 11, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» було укладено кредитний договір №0488/08/01-SW, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит на придбання автомобіля в розмірі 29 664 дол. США строком до 15 вересня 2015 року зі сплатою 10% річних. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що фактично грошові кошти були отримані ним не в доларах США, а в гривні, а його було введено в оману та не надано інформації про можливість підвищення курсу долара до гривні, та як наслідок - збільшення кредитного навантаження на позичальника. Також позивач вказував, що його не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту, що є порушенням його споживчих прав. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Частиною 1. ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За положеннями ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Положеннями ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1)особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а)мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і)переваги та недоліки пропонованих схем кредитування (ч.2 ст. 11 Закону у вказаній редакції). Матеріали справи свідчать про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, про що свідчить в тому числі пункт 7.2. За змістом вказаного пункту його сторонами зафіксовано згоду з тим, що ними погоджені всі істотні умови, а позичальник отримав умови кредитування відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до укладення Договору. Позивач погодився з умовами кредитного договору, в тому числі щодо надання кредитних коштів в іноземній валюті, про що свідчить його підпис, а доказів про те, що його було введено в оману, матеріали справи не містять. Доводи скаржника про те, що у кредитора на момент укладення кредитного договору була відсутня відповідна ліцензія також спростовуються матеріалами справи. З аналізу статей 192, 524 ЦК України вбачається, що іноземна валюта в Україні не вилучена із цивільного обороту і може використовуватись у зобов`язанні за домовленістю між сторонами. Статтею 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Відповідно до чинного на час виникнення правовідносин пункту 5.3. Глави 5 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року за № 15-93. Як вбачається з матеріалів справи, у АКБ «Форум» на час укладення оспорюваного договору був відповідний письмовий дозвіл, а тому він мав право укладати кредитні договори в іноземній валюті, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги про відсутність у цього банку права на здійснення операцій з валютними цінностями. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги висновок експерта, зроблений за наслідками проведення судово-економічної експертизи, оскільки вказаний висновок також не свідчить про недійсність укладеного договору з підстав, зазначених при зверненні до суду з позовом. Крім того, суд звертає увагу на те, що питання правомірності нарахування кредитором заборгованості позивачу, а також виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, встановлені судом в ході розгляду спору за позовом АКБ «Форум» до ОСОБА_1 у справі №758/10491/14-ц. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 13 липня 2017 року за наслідками його перегляду у суді апеляційної інстанції, позовні вимоги банку у вказаній справі було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 15 945, 32 дол. США. За таких обставин судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про відсутність підстав для з`ясування вказаного питання в ході розгляду даного спору. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 січня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 лютого 2020 року. Головуючий Судді