Постанова 4804 № 219/3336/18

Єдиний унікальний номер 219/3336/18 Номер провадження 22-ц/804/937/20 Головуючий у 1-й інстанції Шевченко Л.В. Доповідач Азевич В.Б. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Кішкіної І.В., Халаджи О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 219/3336/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2019 року (суддя Шевченко Л.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області, повне судове рішення складено 02 грудня 2019 року),- В С Т А Н О В И В: В квітні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22 січня 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4 600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному сайті банку, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язаний за вказаним договором належним чином не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 28.02.2018 року має заборгованість в розмірі 36 899,57 гривень, яка складається з наступного: 4 198,07 гривень - заборгованість за кредитом; 30 368,19 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом; 100 гривень - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - штраф (фіксована частина): 1 733,31 гривень - штраф (процентна складова). Просив позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.01.2009 року в сумі 4 198,07 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 200,46 грн. АТ КБ «ПриватБанк» на вказане судове рішення подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що позивачем надані належні та допустимі докази у справі. Крім того, наданий розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Відповідачем ці докази не спростовані. При укладенні договору сторони керувались частиною 1 статті 634 ЦК України. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банк», які викладені на банківському сайті, згідно з якими обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Проте, суд першої інстанції не прийняв це до уваги, а також відмовляючи у позові не перевірив правильність розрахунку заборгованості. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу банку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зокрема зазначає, що в заяві позичальника від 22.01.2009 року відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язань та посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, яка викладена в постанові від 03.07.2019 року. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи. Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Зі змісту апеляційної скарги випливає, що відповідачем рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами з ухваленням нового рішення з огляду на таке. Відповідно до частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків ЗАТ «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування позивача з ЗАТ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено в пункті 1.1 Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк». 17.07.2009 року проведено державну реєстрацію вказаних змін (номер запису в ЄДРОПОУ 12241050038006727). 22.01.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , як клієнтом, укладено договір шляхом заповнення позичальником анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої відповідачу була видана кредитна картка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Відповідач отримала кредит у розмірі 4 600,00 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно із вказаною анкетою-заявою клієнт банку (відповідач) підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складають між нею і банком договір про надання банківських послуг; вона ознайомлена та згодна з умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови і правила надання банківських послуг розміщені на сайті банку. Заявник зобов`язується виконувати вимоги умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на банківському сайті. Суд першої інстанції, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуто, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі, в якому просив позивач, а саме, 4 198,07 грн є обґрунтованою вимогою, а тому наявні правові підстави для задоволення цієї вимоги позивача. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за комісією, а також штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що умови та правила надання банківських послуг прямо не передбачені в заяві, відповідач в письмовому вигляді не підписувала ні кредитного договору, ні «Умов та правил надання банківських послуг», ні «Тарифів Банку». Разом з тим, суд також зазначив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір б/н від 22 січня 2009 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можливо, оскільки вона не ґрунтуються на обставинах справи та нормах матеріального права. В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Колегія суддів вважає, що, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 198,07 грн. Однак, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника від 22 січня 2009 року встановлена базова процента ставка 3,0% на місяць, що загалом на рік становить 36%. Крім того, позивачем також було надано копію довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», в якій зазначено, зокрема, про базову процентну ставку, яка становить 3,0% процентів на місяць. Вказана довідка має підпис відповідача у справі - ОСОБА_1 (а.с. 9 -10). Зазначене не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спору. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 22 січня 2009 року проценти за користування грошовими коштами банк нараховував за ставкою 36% в період з 22 січня 2009 року до 01 січня 2013 року, за ставкою 30% з 01 січня 2013 року до 01 вересня 2014 року, за ставкою 34,80% з 01 вересня 2014 року до 01 квітня 2015 року, а з 01 квітня 2015 року до 28 лютого 2018 року - за процентною ставкою в розмірі 43,20%. При цьому заборгованість за процентами за період з 22 січня 2009 року до 01 квітня 2015 року (до підвищення банком процентної ставки до 43,20% річних) становила 225,83 грн. Колегія суддів вважає неправомірними дії позивача щодо підвищення з 01 квітня 2015 року процентної ставки до 43,20% річних, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивачем було дотримано вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за кредитним договором. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами та стягнути з відповідача проценти із визначенням розміру заборгованості, виходячи із узгодженої сторонами базової процентної ставки 36% річних з 01 квітня 2015 року до 28 лютого 2018 року. Так, відповідно до наданого банком розрахунку, кількість днів прострочення сплати заборгованості за користування грошовими коштами за період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року становить 1064 дні. Заборгованість за тілом кредиту станом на 01 квітня 2015 року (день підвищення процентної ставки) складала 4 178,65 грн. Отже, розмір заборгованості за процентами за вказаний період складає 4 446,08 грн (4 178,65 грн х 36% / 360 х 1064). Таким чином, за період з 22 січня 2009 року до 28 лютого 2018 року загальна заборгованість за процентами за користування кредитом становить 4 671,91 грн (225,83 грн +4 446,08 грн), де 225,83 - сума процентів, нарахованих банком за період з 22 січня 2009 року до 01 квітня 2015 року, тобто до неправомірного підвищення процентної ставки. З огляду на вищевказане, апеляційний суд доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за процентами в розмірі 4 671,91 грн. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині щодо підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за комісією, пенею та штрафами. Відмовляючи в задоволенні таких вимог, суд першої інстанції послався на недотримання АТ КБ «ПриватБанк» вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України № 1023-ХІІ, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем його умов. Проте, зі змісту підписаної відповідачем довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», випливає, що ОСОБА_1 було повідомлено, зокрема, про підстави для нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафу за порушенням строків платежів (500 грн + 5% від суми позову) та комісії за моніторинг неактивної картки (у розмірі залишку коштів на картрахунку, але не більше 10 грн в місяць). Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). З урахуванням зазначеного, нарахування банком комісії за обслуговування кредиту в розмірі 100,00 грн є незаконним, а тому колегія суддів доходить висновку про відмову в стягненні комісії з таких підстав. Стосовно стягнення з відповідача штрафів колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275 місто Бахмут віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. З огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважає, що нарахування банком штрафних санкцій є безпідставним, а тому такі позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір за подання позовної зави в розмірі 423,55 грн (8 869,98 грн х 1 762,00 грн / 36 899,57 грн). З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 635,33 грн. Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 1 058,88 грн. Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2019 року в частині відмови в стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за процентами за користування кредитом та судового збору скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 4 671 (чотири тисячі шістсот сімдесят одну) гривню 91 копійку. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 058 (тисяча п`ятдесят вісім) гривень 88 копійок. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо заборгованості за комісією, штрафів змінити в мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції від 28 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: В.Б. Азевич І.В. Кішкіна О.В. Халаджи