Постанова 4811 № 442/5998/15-ц

Справа № 442/5998/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б. Провадження № 22-ц/811/3996/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - Курій Н.М., суддів: Ванівського О.М., Шеремети Н.О., за секретаря - Матяш С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргоюПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року, постановлене у складі головуючої - судді Нагірної О.Б., ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року позивач ПАТ«Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк». Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26.09.2012 року між ПАТ «Астра Банк» та відповідачем було укладено Кредитний договір №150102038788009, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 147 943,00 грн. з розрахунку 21,49 % річних на строк по 26.09.2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між сторонами було укладено Договір іпотеки №б/н від 26.09.2012 року, відповідно до умов якого відповідач передала позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . 02.12.2013 року між позивачем ПАТ «Дельта Банк» та Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі і за Кредитним договором, укладеним з відповідачем. Посилаючись на порушення зобов`язань за Кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, відповідно до якого просило в рахунок погашення заборгованості в розмірі 177 607,58 грн. за Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 та визнати за позивачем право власності на вказану квартиру. Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року оскаржило ПАТ «Дельта Банк». В апеляційній скарзі скаржник стверджував, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 28.07.2015 року в неї утворилась заборгованість в розмірі 177 607, 58 грн. Стверджував, що поданий розрахунок є належним доказом підтвердження заборгованості відповідачки перед банком. Звертав увагу на те, що саме позивач обирає певний спосіб правового захисту і це є правом позивача, а не обов`язком. Вважає безпідставним висновок суду про недоведеність позивачем права вимоги на звернення стягнення на предмет іпотеки та зазначає, що неповідомлення про заміну кредитора не є підставою для невиконання зобов`язань за кредитним договором. Просив скасувати рішення заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 серпня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено. Заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 за участю третьої особи Національного банку України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність задоволено. В рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № 150102038788009 від 26.09.2012 року, укладеним між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 на суму 147 943 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» (ЄДРПОУ:34047020)) предмета іпотеки у власність відповідно до іпотечного договору від 26.09.2012 року, укладеного між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії реєстрації права власності на іпотечне майно. Припинено право власності іпотекодавця ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» (ЄДРПОУ: 34047020) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3729, 76 грн. Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Коцан Русланом Мар`яновичем, задоволено частково. Рішення апеляційного суду Львівської області від 25 серпня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Сторони у судове засідання не з`явились, однак про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. (арк. спр. 258, 259, 260,261) 24 лютого 2020 року від представника ПАТ «Дельта Банк» - Шубака М.І., надійшла заява про відкладення судового засідання у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні. 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її хворобою без долучення будь-яких доказів на підтвердження зазначеної обставини. Від представника ОСОБА_1 - Коцана Р.М. також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в інших судових засіданнях. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Статтею 371 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та, з огляду на положення Конвенції, цікавитися рухом справи є обов`язком сторони та не є порушенням права особи на доступ до правосуддя. Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними правами. У рішенні «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року Європейський суд з прав людини нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Враховуючи вищенаведене, вимоги законодавства щодо строків розгляд апеляційної скарги на рішення суду та зважаючи на те, що неявка належно повідомленої особи не перешкоджає розгляду справи за її відсутності, керуючись принципами ефективності судового процесу, спрямованому на недопущення затягування розгляду справи та ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності сторін, відмовивши в задоволенні заяви та клопотань про відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З матеріалів справи встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 26.09.2012 року між ПАТ «Астра Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №150102038788009, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 147 943,00 грн. з розрахунку 21,49 % річних та кінцевим терміном повернення до 26.09.2017 року. (арк. спр. 1-7) З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №150102038788009 від 26.09.2012 між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 26.09.2012 року укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку передано нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .(арк. спр. 9-11) 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого відбулася заміна кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним договором №150102038788009 від 26 вересня 2012 року та договором іпотеки, укладеним 26 вересня 2012 року з ОСОБА_1 (арк. спр. 15-16). Оскільки ОСОБА_1 належним чином умов кредитного договору не виконувала у неї утворилася заборгованість на суму 177 607, 58 грн. з яких: 134 625.01 грн. - сума заборгованості за кредитом та 42 982,57 грн. - сума заборгованості за відсотками, у зв`язку з чим Банком було обрано такий спосіб захисту свого права щодо погашення заборгованості за кредитним договором, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно. Відповідно до п. 2.15 Іпотечного договору від 26.09.2012 року, у випадку невиконання Іпотекодавцем зобов`язань по Кредитному договору, Іпотекодержатель має право перевести на себе право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання за Кредитним договором № 150102038788009 від 26 вересня 2012 року або від свого імені продати предмет іпотеки будь-які особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому розділом V Закону України «Про іпотеку». Згідно п. 5.7. Іпотечного договору від 26.09.2012 року, звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття Іпотекодержателем права на таке звернення за вибором Іпотекодержателя відбувається: - за згодою сторін Договору; - за виконавчим написом нотаріуса, який вчинюється за рахунок Іпотекодавця; - за рішенням суду; - за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно умов договору про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом: 1) переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель письмово повідомляє Іпотекодавця, з дотриманням вимог, установлених ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; 2) продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Право іпотекодержатенля обирати спосіб задоволення вимог серед перелічених у п. 5.7, закріплене у пункті 5.8 цього договору. Таким чином сторони, підписавши договір іпотеки, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Під час розгляду справи достовірно встановлено, що позивач не скористався порядком, який чітко прописаний в договорі, для того, щоб набути у власність предмет іпотеки, при тому, що згода на це іпотекодавця презюмується, а відповідного рішення самим позивачем не виносилося, відповідна заява про реєстрацію свого права власності до реєстраційної служби не подавалася. У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку. Разом з тим, у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі). Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18. Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 березня 2016 року скасувати. Постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 за участю третьої особи Національного банку України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 25 лютого 2020 року Головуючий Курій Н.М. Судді: Ванівський О.М. Шеремета Н.О.