Постанова 4873 № 910/13346/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" лютого 2020 р. Справа№ 910/13346/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Агрикової О.В. Козир Т.П. за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 20.02.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 у справі №910/13346/18 (суддя Котков О.В.) за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 27956,40 грн, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 у справі №910/13346/18 відмовлено у задоволенні скарги на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходив з недоведеності та необґрунтованості даної скарги. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 у справі №910/13346/18, прийняти рішення про задоволення скарги. Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, аналогічні тим, які викладено у скарзі на дії державного виконавця. При цьому скаржник зазначив, що судом застосовано положення Закону України "Про власність", який втратив чинність 20.06.2007. Скаржник вказує, що обов`язкове виконання рішення суду має процесуальні обмеження при його примусовому виконанні, визначені Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", та які мають бути враховані всіма залученими до його реалізації особами. Скаржник зазначив, що філія не є самостійним суб`єктом права власності; натомість, саме товариство, як учасник цивільних відносин, є власником майна (грошових коштів), яки наділено його філію "Центр транспортної логістики". Дії, спрямовані на стягнення майна (грошових коштів), яким наділено філію "Центр транспортної логістики", буде вчиненням виконавчих дій по відношенню до товариства з грубим порушенням порядку встановленого законом. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 у справі №910/13346/18; призначено розгляд апеляційної скарги на 20.02.2020. У відзиві на апеляційну скаргу стягувач просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування ухвали суду є безпідставними та необґрунтованими, а ухвалу суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу старший судовий виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві Сакович С.Ю. просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування ухвали суду є безпідставними та необґрунтованими, а ухвалу суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник боржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 у справі №910/13346/18, прийняти рішення про задоволення скарги. В судовому засіданні представники стягувача та органу виконання судових рішень заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 у справі №910/13346/18 позов задоволено повністю, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 27956,40 грн залишку неправомірно списаної суми грошових коштів та 1762,00 грн судового збору. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 у справі №910/13346/18 стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" витрат на правничу допомогу. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 у справі №910/13346/18 залишено без змін; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 2550,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката за підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2019; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" 2550,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката за підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019. 04.09.2019 на виконання вищезазначеного додатково рішення Господарського суду міста Києва та постанови Північного апеляційного господарського суду видано відповідні накази. 10.12.2019 старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковичем С.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60832265 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/13346/18 про стягнення з АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Укрметалургтранс" 2550,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 13 грудня 2019 року до Господарського суду міста Києва надійшла скарга б/н від 12.12.2019 Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій скаржник просив суд: - визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича, вчинені в рамках виконавчого провадження № 60832265, а саме: винесення постанови від 10.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60832265; інші виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" у виконавчому провадженні № 60832265; - скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковича Станіслава Юрійовича від 10.12.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60832265; інші постанови, винесені відносно АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" у виконавчому провадженні № 60832265; - до закінчення розгляду цієї скарги, заборонити старшому державному виконавцю Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковичу Станіславу Юрійовичу вчиняти дії щодо накладання арешту на банківські рахунки АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики", код 40123465, та вчиняти інші дії, що пов`язані із зарахуванням коштів на депозитний рахунок, їх перерахування стягувану, в рамках виконавчого провадження № 60832265 грошових коштів; - зобов`язати Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/13346/19 стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Скарга мотивована тим, що вчинення всіх дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та спрямованих на примусове виконання рішень про стягнення з АТ "Українська залізниця" заборонено Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". Відповідно до п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До додатку 2 Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено Акціонерне товариство "Українська залізниця". З огляду на те, що законом встановлено заборону на вчинення виконавчих дій, а отже і заборону на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу, а всі арешти (за наявності) знято. Крім того, скаржник вказує, що накладення арешту на грошові кошти (а не лише окремі рахунки зі спеціальним статусом), за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, є неправомірним. Також скаржник стверджував, що філія "Центр транспортної логістики" АТ "Українська залізниця" не є самостійним учасником (суб`єктом) цивільних, господарських відносин, філія не може мати прав та обов`язків, або гарантій діяльності окремих від юридичної особи, частиною якої вона є та не є самостійним суб`єктом права власності, тоді як саме АТ "Українська залізниця", як учасник цивільних відносин, є власником майна (грошових коштів), яким наділено його філію "Центр транспортної логістики", а у відношенні товариства закон заборонив вчиняти виконавчі дії. Тобто, дії спрямовані на стягнення майна (грошових коштів), яким наділено філію "Центр транспортної логістики", буде вчиненням виконавчих дій по відношенню до АТ "Українська залізниця" з грубим порушенням порядку встановленого законом. Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права (ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Колегія суддів вважає, що скаржником було дотримано процесуальний строк для подання скарги. За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р.). Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку. снування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України"). У рішенні від 15.10.2009 р. Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу. Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005 р.) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 р. №11-рп/2012). Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 р. Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009 р., № 40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України"). У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №

1. Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави. Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1. З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, постанова Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі №910/13346/18, яка набрала законної сили, є обов`язковою до виконання та має бути виконана. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи зі змісту частини першої "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Як встановлено вище, 10.12.2019 старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковичем С.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60832265 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/13346/18 про стягнення з АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Укрметалургтранс" 2550,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження"). Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню. Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження: - виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа; - у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Колегією суддів не встановлено підстав для повернення виконавчого документу, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми дійшла висновку, що державний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення державним виконавцем інших дій, направлених на примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 у справі №910/13346/18 станом на час звернення АТ "Українська залізниця" зі скаргою на дії державного виконавця. Стосовно посилань скаржника на заборону, що міститься в Законі України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" як на підставу задоволення скарги на дії державного виконавця, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон №145-ІХ ). Відповідно до п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Колегією суддів встановлено, що до додатку 2 "Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено Акціонерне товариство "Українська залізниця". Колегія суддів зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти. Вказані обставини спростовують доводи скаржника про заборону на звернення стягнення на кошти боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у виконавчому провадженні №60832265. Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, викладені у скарзі на дії державного виконавця про неправомірність дій виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти, за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, оскільки скаржником не доведено факт накладання старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковичем С.Ю. арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. З огляду на викладене, враховуючи те, обставини щодо неправомірних дій старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, викладені у скарзі АТ "Українська залізниця", не знайшли свого підтвердження в ході її розгляду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця" на дії старшого державного виконавця старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Саковича Станіслава Юрійовича. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування судового рішення, а тому відхиляються судом. Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції положень Закону України "Про власність", водночас, оскільки таке порушення не призвело до неправильного вирішення спору, апеляційний суд вважає про відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції відповідно до статті 277 ГПК України. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до вимог ст. 129, 344 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275-276, 281-284, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 у справі №910/13346/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13346/18 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 25.02.2020. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді О.В. Агрикова Т.П. Козир