Постанова 4851 № 554/10758/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 р.Справа № 554/10758/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Мороз М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 28.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Січиокно Т.О., м. Полтава, повний текст складено 28.12.20 року по справі № 554/10758/19 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції Шевченко Кирила Едуардовича про визнання дій протиправними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: 02 грудня 2019 року позивач звернувся до суду із вищевказаним адміністративним позовом та просить суд: - визнати протиправними дії інспектора 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Шевченка К.Е., пов`язані із винесенням постанови серії ЕАК № 1764082 від 18.11.2019 року, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255, 00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП, скасувати цю постанову як незаконну, провадження у справі закрити. Адміністративний позов позивачем мотивований тим, що він не вчиняв вказаного вище адміністративного правопорушення, інспектор поліції в ході розгляду справи не надав йому підтверджуючих доказів, порушив порядок розгляду справи, не ознайомивши його з правами та обов`язками. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 28.12.2019р. позов ОСОБА_1 до інспектора 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Шевченка Кирила Едуардовича про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволень частково. Скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1764082 від 18.11.2019 року, винесену інспектором 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Шевченком К.Е., якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, провадження у справі закрито. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Департаментом патрульної поліції Національної поліції України подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не згодні, вважають, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи та прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми матеріального та процесуального права, неповністю з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого судове рішення є незаконним та необґрунтованим. Вказують, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив ДПП в участі у справі в якості третьої особи. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги відзив відповідача та матеріали, надіслані представником ДПП. Зазначає, що якщо відповідач не надав відеозапис самого факту правопорушення, це не означає, що особа яка вчинила проступок має уникнути адміністративної відповідальності, враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок. Враховуючи викладене, просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28.12.2019 по справі № 554/10758/19 в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Від імені представника позивача Семенко Б.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просить розгляд справи провести без участі позивача та його представника. Клопотання від імені представника позивача Семенко Б.М. надійшли на електронну пошту Другого апеляційного адміністративного суду, проте, вказані файли не підписані електронним цифровим підписом, що підтверджується актом про відсутність ЕЦП. Колегія суддів вважає за необхідним зауважити, що правовий статус електронного цифрового підпису визначає Закон України "Про електронні довірчі послуги". Згідно приписів п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. За приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Таким чином, оскільки відзив не містять електронного цифрового підпису, він не може розглядатися як документи, у суду відсутні підстави для його розгляду. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві. Окрім того, за правилами ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. З матеріалів справи судом встановлено, що позивач повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за номерам телефону, що підтверджується телефонограмами від 20.02.2020 (а.с. 82). Відповідач та апелянт повідомлені на електронні адреси, яка містяться а матеріалах справи. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1764082 від 18.11.2019 року, яка винесена інспектором 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Шевченком К.Е., стосовно ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255, 00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме за те, що той 18.11.2019 року, о 21 годині 34 хвилини, керуючи автомобілем «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 у м. Дніпро по проспекту Пушкіна,13/15, перетнув дорожню розмітку 1.12, чим порушив п.8.5.1 ПДР . Щодо доводів апеляційної скарги, стосовно того, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив ДПП в участі у справі в якості третьої особи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. Із аналізу вказаних норм слідує, що необхідною умовою залучення третіх осіб є той факт, що судове рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки осіб, які не є стороною у справі. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26.12.2019р. у задоволенні заяви представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Марченка А.О. про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відмовлено. Як вбачається з позовної заяви, позивачем оскаржується постанова по справі про адміністративне правопорушення, тобто рішення суб`єкта владних повноважень - посадової особи Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області інспектора 4 батальйону 2 роти лейтенанта поліції Шевченка Кирила Едуардовича, який в силу ст. ст. 4, 43, 46 КАС України, є належним відповідачем по справі та наділений адміністративною процесуальною правосуб`єктністю в процесі, а також правами та обов`язками сторони, зокрема, відповідача, на якого покладається обов`язок довести свою позицію, надати заперечення тощо. Крім того, обґрунтовуючи клопотання про залучення третьої особи, представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України жодним чином не вказує та не конкретизує яким чином та на які права, свободи, інтереси або обов`язки Департаменту патрульної поліції Національної поліції України може вплинути рішення у даній адміністративній справі, з урахуванням того, що інспектор діє від імені держави, як самостійна процесуальна особа. В зв`язку з вищенаведеним, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції про відсутність передбачених ст.49 КАС України підстав для залучення Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в якості третьої особи на стороні відповідача по справі та про необхідність відмови в задоволенні відповідного клопотання. Проте, вищенаведене, на думку колегії суддів, не перешкоджає Департаменту патрульної поліції Національної поліції України зверненню до суду з даною апеляційною скаргою, виходячи з наступного. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ч. 2 ст. 222 КУпАП). Отже, працівники органів Національної поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції. Пунктом 1 розділу І Положення визначено, що Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюються, реорганізовуються та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ в установленому законом порядку. Відповідно до пункту 3 розділу І Положення Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції. Згідно з пунктами 2-3 розділу ІV Положення Департамент патрульної поліції та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи Департаменту патрульної поліції очолюють керівники, які підпорядковуються керівнику Департаменту патрульної поліції, його першому заступнику та заступникам. Підпунктом 24 пункту 6 розділу V Положення передбачено, що керівник Департаменту патрульної поліції представляє Департамент патрульної поліції у відносинах з органами законодавчої, виконавчої та судової влади, підприємствами, установами, організаціями, фізичними та юридичними особами. Аналіз вимог Положення дає підстави для висновку, що начальник Департаменту патрульної поліції, в структурному підрозділі якого проходить службу відповідач інспектор патрульної поліції 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, є його керівником, що з огляду на положення частини третьої статті 55 КАС України уповноважений діяти від його імені в суді в справах, предметом яких є рішення, дії або бездіяльність інспектора під час реалізації ним публічно-владних управлінських функцій. Приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв від імені Департаменту патрульної поліції, що є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції. Звертаючись з даною апеляційною скаргою Департамент патрульної поліції Національної поліції України уособлює інспектора 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції Шевченко Кирила Едуардовича. При цьому колегія суддів зазначає, що інспектором апеляційна скарга не подана. Наведене відповідає висновкам викладеним в постанові Верховного суду від 11.02.2020р. у справі № 489/139/19. Переходячи до аналізу доводів апеляції про наявність у діях правопорушника вини, колегія суддів бажає зазначити наступне. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням того, що доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП відповідачем на розгляд суду не надано, тому постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1764082 від 18.11.2019 року підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (далі ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст.52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль). Згідно ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 1061, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 1162, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 1644, статтею 1751 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 1811, частина перша статті 182, статті 183, 184, 1892, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Пунктом 1.9. ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пунктом 8.5.1 ПДР України горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил. Розділом 34 пп. 1.12 ПДР України (стоп-лінія) - позначає місце, де водій повинен зупинитися за наявності знака 2.2 або при сигналі світлофора чи регулювальника, що забороняє рух. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Частиною 3 статті 258 КУпАП встановлено, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, згідно якої постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи. Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Однак, відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надано жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме те, що позивач 18.11.2019 року, о 21 годині 34 хвилини, керуючи автомобілем «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 у м.Дніпро по проспекту Пушкіна,13/15, перетнув дорожню розмітку 1.12, чим порушив п.8.5.1 ПДР . Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначених в оскаржуваній постанові адміністративних правопорушень. Відеозапис події в матеріалах справи відсутній , до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надавався . Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вчинив всі передбачені чинним законодавством дії, такі як повідомлення позивачу на місці зупинки посади, звання та прізвища поліцейського та причину зупинки; роз`яснення позивачу його прав. Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав жодних доказів на підтвердження факту вчинення позивачем проступку. Тобто, доказ, на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення, є відсутнім. У позовній заяві позивач факт вчинення порушення ПДР не визнає. В матеріалах справи відсутні докази які б беззаперечно свідчили про те, що позивач 18.11.2019 року, о 21 годині 34 хвилини, керуючи автомобілем «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 у м.Дніпро по проспекту Пушкіна,13/15, перетнув дорожню розмітку 1.12, чим порушив п.8.5.1 ПДР. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17. Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування. З урахуванням зазначеного, доводи відповідача стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованими. Також, колегія суддів наголошує, що зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Разом з тим, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис. Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Аналогічна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 26.04.2018 справа №202/2862/17, від 26.04.2018 справа №200/5590/17, від 20.12.2019р. справа № 191/1060/17, від 13.02.2020р. справа №524/9716/16-а. Колегія суддів зауважує, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в обґрунтування законності винесеної ним постанови та застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 122 КУпАП, не долучено до матеріалів справи жодних належних доказів. Єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху. Проте, зазначена постанова є предметом оскарження, тому остання не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові. Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Щодо посилань апелянта в апеляційній скарзі на те, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Враховуючи вищенаведене, відсутність доказів вчинення позивачем правопорушення, доводи апелянта стосовно того, що належним доказом вчинення позивачем правопорушення, є безпосереднє спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення, є помилковими. Щодо посилань апелянта на те, що відсутність відеозапису самого факту правопорушення, не означає, що особа яка вчинила проступок має уникнути адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне. Дані посилання апелянта, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, з огляду на предмет спору у цій справі, саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Безпідставними суд апеляційної інстанції вважає і посилання заявника апеляційної скарги на те, що під час винесення оскаржуваного рішення інспектор патрульної поліції діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений Законом, оскільки вказані доводи не можуть бути підставою для висновків щодо обґрунтованості оскарженого рішення, так як виконання патрульним поліцейським своїх обов`язків у відповідності до Закону України Про Національну поліцію, не позбавляє останнього обов`язку обґрунтувати належними доказами прийняті ним рішення. Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Посилання відповідача в апеляційній скарзі на рішення Верховного суду по справі № 462/651/17 від 22.11.2018р. колегія суддів до уваги не приймає. Дані рішення Верховного суду не стосуються випадків коли відсутні докази вчинення самого правопорушення, а стосуються лише процедурних питань, а в даному випадку підставою прийняття рішення судом першої та апеляційної інстанції є відсутність доказів вчинення правопорушення. Щодо посилань апелянта, в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, не взяв до уваги відзив відповідача та матеріали, надіслані представником ДПП, колегія суддів зазначає наступне. В матеріалах справи відсутній відзив інспектора 4 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Шевченка Кирила Едуардовича, в матеріалах справи міститься лише відзив Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. З урахуванням того, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26.12.2019р. у задоволенні заяви представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Марченка А.О. про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відмовлено, відзив поданий Департаментом патрульної поліції Національної поліції України, судом першої інстанції не розглядався. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В даному випадку справу вирішено вірно. Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначена обставина не може бути підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова серії серії ЕАК № 1764082 від 18.11.2019 року винесена з порушенням норм КУпАП, оскільки відсутні належні і допустимі докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що в цілому свідчить про відсутність належного обґрунтування наведених в оскаржуваній постанові обставин та їх доведеність допустимими доказами. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін . Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 28.12.2019 року по справі № 554/10758/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош