Постанова Одеський апеляційний суд № 495/2025/19

Номер провадження: 22-ц/813/1947/20 Номер справи місцевого суду: 495/2025/19 Головуючий у першій інстанції Боярський О. О. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.01.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 495/2025/19 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Віцько А.І., учасники справи: - позивач Концерн «Військторгсервіс», в особі філії «Одеське управління військової торгівлі Концерну «Військторгсервіс», - відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Концерну «Військторгсервіс», в особі філії «Одеське управління військової торгівлі «Концерну «Військторгсервіс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по договору, за апеляційною скаргою Концеру «Військторгсервіс», подану представником ОСОБА_2 ,на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, постановлену у складі судді Боярського О.О. 23 липня 2019 року, про закриття провадження у справі, встановив: У березні 2019 р. Концерн «Військторгсервіс», в особі філії «Одеське управління військової торгівлі «Концерну «Військторгсервіс» (далі Концерн)звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну заборгованість у розмірі 23 096 грн. 51 коп.; 2) стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну судовий збір у розмірі 1921 грн.. Позов обґрунтований тим, що між Концерном та ОСОБА_1 було укладено договір № ВКС-891 від 01.02.2016 р. про надання посередницької послуги на комісійних засадах. Натомість відповідач належним чином не виконав договірні забов`язання за вказаним договором, у зв`язку з чим за ОСОБА_1 перед Концерном є заборгованість по договору № ВКС-891, розмір якої становить 17 785 грн., у томі числі витрати на спожиту електроенергію становлять 206 грн. 01 коп.. Враховуючи не своєчасне виконання договірних забов`язань, Концерном з урахуванням умов договору та норм чинного законодавства нараховано штрафні санкції: 1778 грн. 50 коп. штраф за договором 10% від простроченого платежу, 2175 грн. 13 коп. пеня. Таким чином, внаслідок невиконання договірних зобов`язань, за ОСОБА_1 рахується заборгованість перед Концерном, яка з урахуванням штрафних санкцій становить 23 096 грн. 51 коп. (а. с. 2 7). Ухвалою від 22.03.2019 р. Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 38 40). Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.07.2019 р. було закрито провадження по справі. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що після всебічного дослідження доказів суд дійшов до висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що питання про стягнення заборгованості по договору про надання посередницьких послуг на комісійних засадах, сторонами якого є юридична особа та фізична особа-підприємець, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства(а. с. 64 65). В апеляційній скарзі представник Концерну - ОСОБА_2 . просить скасувати ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.07.2019 р.. Направити справу для продовження розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказана ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, при неповному з`ясуванні та встановленні судом істотних обставин, без урахування усіх доказів наявних у матеріалах справи, що у свою чергу призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт вказує на те, що в ухвалі суду визначено, що сторонами позову є юридична особа та фізична особа-підприємець, а тому суд посилався на положення ЦПК і ГПК України, зазначивши, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та безпідставно закрив провадження по справі. Апелянт підтверджує той факт, що 01.03.2016 р. між Концерном та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір № ВКС-920 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах, а також договір № ВКС-891 від 01.02.2016 р.. Однак, у подальшому ОСОБА_1 було закрито підприємницьку діяльність, що підтверджується матеріалами справи. Тому, апелянт вважає, що справу потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства. Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили, заяв, клопотань не надали. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 4 ГПК Україниправо на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею 45 ГПК Українисторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу(як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК Українив редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК Україниа також статей 4, 45цього Кодексудля визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту. Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просить стягнути на свою користь з відповідача заборгованість у розмірі - 23 096 грн. 51 коп. за невиконання умов договору про надання посередницьких послуг на комісійних засадах. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо захисту порушених прав Концерну, яке спричинено порушенням умов господарського договору, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору з надання послуг. Відповідно до статті 3 ГК Українипід господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 ГК Українигромадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За частиною першою статті 173 ГК Українизобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. За положеннями статті 51 ЦК Українидо підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 ЦК УкраїниФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, позивач, звертаючись до суду загальної юрисдикції, необґрунтовано визначив належність даного спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, висновки суду попередньої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України відповідають наведеним вище нормам матеріального та процесуального права. З огляду на вказане апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Вказана вище правова позиція є відображенням правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18. З урахуванням вищевказаних приписів законодавства доводи апеляційної скарги є такими, які не мають наслідку задоволення вимог апеляційної скарги, а отже на увагу суду не заслуговують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги є такими, які не мають наслідку задоволення апеляційної скарги. Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення. За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття провадження у справі без порушень діючого законодавства, підстави для її скасування, зміни в межах доводів апеляційної скарги Концерну відсутні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Концеру «Військторгсервіс», подану представником ОСОБА_2 , відхилити. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2019 рокупро закриття провадження у справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали. Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе