Постанова 4855 № 320/7078/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7078/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Озернянської сільської ради на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України до Державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України звернулось до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 19.11.2019 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008; 3220484100:06:002:0011; 3220484100:09:010:0002; та зобов`язати Державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко Олену Євгеніївну провести державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками з вказаними кадастровими номерами. Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють державну реєстрацію прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею 714,6820 га), 3220484100:06:002:0011 (площею 229,2027 га), 3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га). Заява мотивована тим, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову є ризик настання наслідків, за яких суттєво ускладниться чи повністю унеможливиться повернення спірних земельних ділянок у власність ДП «ДГ «Озерна». На думку позивача, вказані обставини підтверджуються тим, що згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до реєстру вже внесені зміни про те, що спірні ділянки є вільні та перебувають у державній власності. Передача спірних ділянок у власність чи користування третіх осіб значно ускладнить, навіть унеможливить, їх повернення у користування ДП «ДГ «Озерна», що призведе до витрати значних державних коштів. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено, внаслідок чого вжито заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони органам, які здійснюють державну реєстрацію прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484100:10:005:0008 (площею 714,6820 га), 3220484100:06:002:0011 (площею 229,2027 га), 3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га) до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Озернянська сільська рада як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку тому, що право постійного користування названими земельними ділянками було засвідчено державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005, виданим Білоцерківською райдержадміністрацією Ради народних депутатів, який рішенням Господарського суд Київської області від 18 квітня 2019 року в справі № 910/14002/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року, визнано недійсним. Отже апелянт наполягає, що позивач не набув законних прав користування зазначеними земельними ділянками. Також апелянт вказує на відсутність в цьому спорі ознак публічно-правових відносин, оскільки спір фактично пов`язаний із речовими правами, а саме правом постійного користування землею, тобто цей спір випливає з права користування майном, що притаманно цивільним правовідносинам. Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду сторони до суду не прибули, що, відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття таких заходів унеможливить ефективний захист позивача, для відновлення прав, свобод та інтересів якого, у випадку передачі земельних ділянок третім особам і державної реєстрації за ними речових прав на вказані земельні ділянки, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, що може значно ускладнити виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. З даного приводу колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов`язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Згідно з п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим. Колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Так, розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2003 № 29 затверджено технічну документацію щодо складання державного акта на право постійного користування землею Дослідному господарству ім. 9 січня інституту цукрових буряків УААН України. На підставі вказаного розпорядження Дослідному господарству Білоцерківською райдержадміністрацією Київської області видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005. У 2014 році виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж в натурі, за результатами якої земельній ділянці присвоєно три кадастрові номери: 3220484100:10:005:0008 (площею 714,6820 га), 3220484100:06:002:0011 (площею 229,2027 га) та 3220484100:09:010:0002 (площею 236,4848 га). В подальшому, рішенням Господарського суд Київської області від 18 квітня 2019 року в справі № 910/14002/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року,Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 визнано недійсним. Матеріали справи не утримують копії цього Державного акта, при цьому зі змісту рішень господарських судів вбачається, що ним було засвідчено право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами3220484100:09:010:0001, 3220484100:06:002:0010 та 3220484100:10:005:0008, тобто кадастрові номери двох з трьох земельних ділянок є відмінними від тих, щодо який йдеться в позові. При цьому слід зазначити, що хоча рішення Господарського суд Київської області від 18 квітня 2019 року в справі № 910/14002/18 набрало законної сили внаслідок його перегляду Північним апеляційним господарським судом, спір в цій справі остаточно не вирішено, про що свідчить відкриття Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» Національної академії аграрних наук України. Разом з цим, ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року в справі № 910/14002/18 про відкриття касаційного провадження відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 у справі № 910/14002/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, слушними є доводи заявника апеляційної скарги про те, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевіряти наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також враховувати наслідки вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Таким чином, наявність у позивача права постійного користування на спірні земельні ділянки судом першої інстанції не встановлено. При цьому, визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею в судовому порядку не можна розуміти як заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що, як наслідок,може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Відтак, на переконання колегії суддів, вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти подальші реєстраційні дії щодо спірних земельних ділянокне відповідає призначенню інституту забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, на переконання судової колегії, в межах даного спору, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета позову, зокрема, щодо проведення будь-яких реєстраційних дій пов`язаних з відчуженням (передачею в оренду) земельних ділянок, що на праві постійного користування належали позивачеві не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст. ст. 243, 250, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Озернянської сільської ради - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків» НААН України про забезпечення позову - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова