Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/4393/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/4393/18 Головуючий у 1-й інст. Замега О. В. Категорія 18 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Шевчук А.М., Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання: Драч Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/4393/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , інтереси якої представляє ОСОБА_4 , Органу опіки і піклування Виконавчого комітету Бердичівської міської ради про визнання договору дарування удаваним та частково недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , інтереси якої представляє ОСОБА_4 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2019 року, яке ухвалено суддею Замега О.В. у м. Бердичіві в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом та в подальшому після уточнення позовних вимог просила визнати договір дарування 65/100 ідеальних частин житлового дубинку АДРЕСА_1 , укладений між відповідачем ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського нотаріального округу Литвином О.С. 30 березня 2002 року, удаваним правочином та таким, який вчинений для приховання правочину купівлі-продажу 65/100 частин вказаного будинку, а також визнати даний договір частково недійсним, перевівши право покупця на ОСОБА_1 . Позов обґрунтовано тим, що у 2002 році, маючи намір вкласти кошти у нерухомість, здійснивши продаж власного автомобіля, позивач знайшла житловий будинок для проживання свого сина ОСОБА_5 та членів його сім`ї. 30 березня 2002 року, з метою зменшення витрат на оформлення договору купівлі-продажу, укладено договір дарування 65/100 частин вказаного будинку, де обдарованим зазначено ОСОБА_5 . Позивач здійснила розрахунок із дарувальником ОСОБА_2 власними коштами, про що останнім складена розписка. Після смерті сина позивача ОСОБА_5 04 липня 2018 року, його діти, претендуючи на спірний будинок як спадкову масу, змінили замки у вхідних дверях будинку, чим створили перешкоди доступу позивача до майна, власником якого вона себе вважає. У зв`язку з цим, оскільки фактичним покупцем будинку була ОСОБА_1 , витрати по утриманню нерухомості та оплаті комунальних послуг здійснювала вона, позивач просить задовольнити позовну заяву в повному обсязі. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2019 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано договір дарування 65/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського нотаріального округу Литвином О.С. 30 березня 2002 року, удаваним правочином та таким, що вчинений для приховання правочину купівлі-продажу 65/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано частково недійсним у частині покупця укладений 30 березня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу 65/100 ідеальних частин вказаного житлового будинку перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_1 . Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, законний представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця, перевівши право покупця на ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Зазначає, що покази свідків, які суд взяв за основу не можуть бути підставою для доведення факту наміру позивача придбання житла для себе, оплати нею вартості житлового будинку. Покази свідків третьої особи щодо накопичення коштів ОСОБА_5 та його дружиною з метою придбання житла, суд першої інстанції до уваги не взяв, у зв`язку з чим виникає сумнів щодо вмотивованості судового рішення. Суд першої інстанції не врахував підробітки ОСОБА_5 як ветеринарного лікаря, а також зайняття розсадництвом та реалізації вирощеного на ринку та наявності накопичених весільних коштів. Щодо розписки про передачу коштів, позивач не надала жодних доказів дати її написання, а також не вказала яка сума від реалізації її автомобіля залучена до купівлі житлового будинку, а вказані кошти можна вважати її подарунком сину та, відповідно, придбану частину будинку - його особистим майном. Представник третьої особи вказує, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у застосуванні строків позовної давності, оскільки позивач при оформленні договору дарування була обізнана про справжню природу правочину, тому позовна давність має відраховуватися з 30 березня 2002 року, а не з дати заміни замків у будинку, тобто з 29 серпня 2018 року. Районний суд мав би за клопотанням позивача залучити до участі у справі ОСОБА_3 в якості співвідповідача, як спадкоємицю після смерті батька за законом, що на її думку є підставою для відмови у задоволенні позову. Позивач ОСОБА_1 надіслала до суду відзив, в якому зазначила, що судом вірно встановлені всі обставини справи, рішення ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства із урахуванням належних та допустимих доказів. Вона, як позивач, обрала вірний спосіб захисту свого порушеного права, відповідно до положень статті 16 ЦК України. Вказує, що про порушення свого права власності вона дізналась 29 серпня 2018 року, тому строк позовної давності має обчислюватися саме з цієї дати. Крім того, підстав для залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача не було, оскільки вона не є власником спірного житлового будинку, а права її не порушені, оскільки остання залучена до участі у справі в якості третьої особи. Враховуючи викладене, позивач просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2019 року залишити без змін. В судовому засіданні представники третьої особи доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Позивач та її представник просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач ОСОБА_2 та представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явилися, з невідомих суду причин. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладений договір дарування вчинений для приховання правочину купівлі-продажу та є удаваним. А оскільки спірний житловий будинок був придбаний за готівкові кошти ОСОБА_1 і для неї, то право покупця за цим договором має бути переведено на позивача. Щодо застосування строків позовної давності, районний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_4 , оскільки про порушення свого права власності позивач ОСОБА_1 дізналась 31 липня 2018 року із зміною замків у вхідних дверях спірного житлового будинку, а до суду звернулась 29 серпня 2018 року у межах строку позовної давності. Крім того, суд зазначив, що третя особа не наділена правом звертатись до суду із клопотанням про застосування строків позовної давності. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що згідно договору дарування, укладеного 30 березня 2002 року, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у дар 65/100 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.7). Із форми ОК-5 ПФУ України, індивідуальні відомості ОСОБА_6 свідчать про отримання ним незначних коштів: 1999 рік - 205.08 грн., 2000 рік- 130.87 грн, 2001-2673.96 грн., 2002-1089.84 грн., 2003 - 1992.28 грн. (а.с.11-12) Із форми ОК-5 ПФУ України, індивідуальні відомості ОСОБА_1 свідчать про отримання нею за: 1998 рік - 2089.04 грн., 1999 рік - 1719.06 грн., 2000 рік - 1270.42 грн., 2001 рік - 2682.39 грн. 2002 - 3226.00 грн. (а.с.17) Згідно відомостей Територіального сервісного центру 1842, а саме довідки №1121 від 16 січня 2011 року за позивачем ОСОБА_1 з 15 січня 1999 року був зареєстрований транспортний засіб ВАЗ 2109, який 11 березня 2001 року знятий з обліку для реалізації (а.с.19). ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 18 червня 2007 року. ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є дітьми останніх від вказаного шлюбу (а.с.20,21). ОСОБА_4 після укладення шлюбу 12 серпня 2010 змінила прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с.97). Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 18 липня 2011 року ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 знято з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 22). Згідно довідки МК ВЖРЕП №7 від 06 серпня 2018 року та довідки МК ВЖРЕП №7 №2669 від 13 липня 2018 року ОСОБА_5 був зареєстрований по день смерті за адресою АДРЕСА_1 . На день його смерті окрім нього зареєстрованих осіб за вказаною адресою не було. Останній проживав разом із матір`ю без реєстрації, вели спільне господарство (а.с. 46, 47). Згідно довідки МК ВЖРЕП № 7 від 12 липня 2018 року, на день смерті ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: син - ОСОБА_8 , дочка - ОСОБА_3 (а.с.51). Згідно товарних чеків та актів щодо виконання робіт 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проводили ремонтні роботи у спірному житловому будинку ( а.с. 24-29). Матеріали справи містять епікризи на ім`я ОСОБА_5 , який мав діагноз: гострий тромбоз мезентеріальних судин, та лікувався протягом 2015-2017 років (а.с. 30-36). 21 червня 2018 року ОСОБА_5 прибув для відбування строку покарання до ДУ «Житомирська установа виконання покарань № 8» (а.с.37). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 06 липня 2018 року. Позивач ОСОБА_1 замовляла обслуговування похорон сина (а.с. 38-39, 41-45). Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашинським О.М. відкрито спадкову справу №70/2018 щодо його майна, яка містить заяву ОСОБА_8 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3 , заяву ОСОБА_4 про прийняття спадщини її малолітньою донькою ОСОБА_3 , заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини (а.с. 103, 127-138). За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини. Правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. За встановленими судами обставинами під виглядом договору дарування спірного житлового будинку сторони указаного правочину насправді уклали договір купівлі-продажу, вказані обставини скаржником не оспорюються. Судом також встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 при укладенні договору дарування складено розписку про отримання ним від позивача ОСОБА_1 коштів у сумі 15177 грн в рахунок купівлі-продажу 65/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , оформленого договором дарування АЕР №674762 від 30 березня 2002 року (а.с.8-9). Тому, посилання представника третьої особи щодо відсутності підстав для переведення на позивача ОСОБА_1 прав і обов`язків покупця не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції надав оцінку твердженням позивача щодо походження коштів, за які вона купила спірний житловий будинок. Факту фінансової участі ОСОБА_5 або ОСОБА_4 для придбання вказаного будинку належними та допустимими доказами не доведено. Представником третьої особи не доведена наявність іншого джерела отримання грошових коштів на купівлю житла (власні збереження, заробітна плата, доходи від будь-якої діяльності та інше), крім переданих матір`ю ОСОБА_5 у дарунок грошових коштів, отриманих останньою за відчуження автомобіля. Таким чином, у апеляційній скарзі не викладені переконливі аргументи та доводи на спростування встановлених районним судом обставин щодо придбання спірного будинку за кошти померлого ОСОБА_5 . Доводи апеляційної скарги щодо того, що районним судом не взято до уваги показання свідків третьої особи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Суд першої інстанції надав оцінку показанням свідків в сукупності з іншими доказами та дійшов висновку про доведеність позову. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, у свою чергу, до цього строку не включаються. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходили із того, що позивач дізналась про порушення своїх справ як власника будинку з 31 липня 2018 року зі зміною замків у вхідних дверях житлового дубинку АДРЕСА_1 , що підтверджується зверненням позивача 01 серпня 2018 року до Бердичівського відділу поліції ГУПН щодо створення перешкод її онуком ОСОБА_8 у доступі до спірного житлового будинку. Згідно наданої відповіді, її звернення не містить достатніх даних, що свідчать про ознаки злочину(а.с.48-50). Тому, звернувшись до суду з даним позовом 29 серпня 2018 року, ОСОБА_1 не пропустила строки позовної давності. Також колегія суддів вважає, що не залучення третьої особи ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача не призвело до ухвалення у справі незаконного рішення та не є безумовною підставою для його скасування. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на законність ухваленого рішення не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , інтереси якої представляє ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року. Головуючий Судді