Постанова 4803 № 216/358/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1940/20 Справа № 216/358/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 216/358/16-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної Казначейської служби України на заочне рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року, яке ухвалено суддею Бутенко М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 лютого 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної Казначейської служби України, треті особи: Саксаганський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, Святошинський відділ державної виконавчої служби міста Києва про відшкодування майнової шкоди фізичної особи, яка потерпіла від злочину. Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2008 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди між автомобілем марки Мерседес Бенц 612 Д, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ТОВ "Дронго" на праві власності, під керуванням водія ОСОБА_2 , який перебував з ТОВ «Дронго» в трудових відносинах, та мопедом "Карпати", що належав ОСОБА_1 , під його керуванням, останній був травмований та госпіталізований в Криворізьку міську лікарню №

2. Вина водія ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, встановлена, а кримінальна справа щодо нього закрита постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.03.2014 року на підставі Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року. Цивільний позов залишено без розгляду. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ «Дронго» на його користь на відшкодування втраченого заробітку (доходу) за період з 12.09.2008 року по 01.01.2012 року, в сумі 32 778 гривень. На виконання вищезазначеного рішення, Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 20 листопада 2015 року був виданий виконавчий лист. Саксаганським відділом державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, в ході проведених виконавчих дій за вказаним виконавчим листом, 15.12.2015 року винесено постанову про арешт коштів на рахунках боржника та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, інформацію про обтяження внесено до відповідних реєстрів обтяжень. 15.12.2015 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції отримано відповідь з центрального сервера бази даних УДАІ ГУМВС України у Дніпропетровській області про відсутність транспортних засобів, зареєстрованих за боржником. 18.12.2015 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції здійснено вихід за адресою - місцем реєстрації боржника: АДРЕСА_2 , де встановлено, що за даною адресою підприємство - боржник, його керівний орган та майно, що йому належать - відсутні, про що складено відповідний акт. 21.12.2015 року на арештовані рахунки боржника виставлено платіжну вимогу. 19 січня 2016 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції винесено постанову, якою виконавчий лист 216/5179/14, виданий 20.11.2015 року, повернуто стягувачу в зв`язку з тим, що за вказаною у виконавчому документі адресою боржник не знаходиться. Майно на яке можливо звернути стягнення відсутнє. Посилаючись на статті 1177, 1207 ЦК України, пункт 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь матеріальну шкоду в розмірі 32 778,00 грн. Заочним рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , на відшкодування матеріальної шкоди 32 778,00 грн. Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення суду про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. Судові витрати віднесено на рахунок держави. Ухвалою Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2019 року заяву відповідача Державної Казначейської служби України про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі відповідач Державна Казначейська служба України просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неврахування того, що положення статті 1177 ЦК України не є нормами прямої дії, а спеціального Закону, що передбачав би умови та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а також у зв`язку з не передбаченням відповідних асигнувань у Законі про державний бюджет, таке відшкодування, станом на сьогодні, є неможливим та протиправним. Крім того, відповідач зазначає, що судом стягнуто шкоду безпосередньо з Казначейства, тоді як учасником у цивільних відносинах виступає Держава Україна. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Шишова В.М., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 12 вересня 2008 року, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю автомобіля марки Мерседес Бенц 612 Д, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав ТОВ "Дронго" на праві власності, під керуванням водія ОСОБА_2 , який перебував з ТОВ «Дронго» в трудових відносинах, та мопедом "Карпати", що належав ОСОБА_1 , під його керуванням, останній був травмований та госпіталізований в Криворізьку міську лікарню №

2. Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.03.2014 року встановлено вину водія ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, кримінальну справу закрито на підставі Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року, цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ «Дронго» на його користь 32 778 гривень, на відшкодування втраченого заробітку (доходу) за період з 12.09.2008 року по 01.01.2012 року, На виконання вищезазначеного рішення, 20 листопада 2015 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області був виданий виконавчий лист, який передано до виконання до Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції. В ході проведених виконавчих дій, державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції 15.12.2015 року винесено постанову про арешт коштів на рахунках боржника ТОВ «Дронго» та постанову про арешт майна боржника ТОВ «Дронго» та оголошення заборони на його відчуження, інформацію про обтяження внесено до відповідних реєстрів обтяжень. 15.12.2015 року отримано відповідь з центрального сервера бази даних УДАІ ГУМВС України у Дніпропетровській області про відсутність транспортних засобів, зареєстрованих за боржником. 18.12.2015 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції здійснено вихід за адресою - місцем реєстрації боржника: м. Кривий Ріг, вул. Мелешкіна , буд. 23, де встановлено, що за даною адресою підприємство - боржник ТОВ «Дронго», його керівний орган та майно, що йому належать - відсутні, про що складено відповідний акт. 21.12.2015 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції на арештовані рахунки боржника виставлено платіжну вимогу. 19 січня 2016 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції винесено постанову, якою виконавчий лист 216/5179/14, виданий 20.11.2015 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, повернуто стягувачу в зв`язку з тим, що за вказаною у виконавчому документі адресою, боржник не знаходиться. Майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що останньому завдано шкоди внаслідок винних дій водія ОСОБА_2 , вина якого встановлено постановою суду, та судовим рішенням з роботодавця винної особи - ТОВ «Дронго» на користь ОСОБА_3 , як особи потерпілої від злочину, стягнуто на відшкодування втраченого заробітку 32 778,00 гривень. Орган державної влади в особі державної виконавчої служби повернув виконавчий лист з посиланням на те, що у боржника ТОВ «Дронго» відсутнє майно, тому позивач має право на відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України, в розумінні статті 1177 ЦК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Спір виник з приводу відшкодування ОСОБА_3 за рахунок держави України шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок злочину, у зв`язку з неплатоспроможністю завдавача такої шкоди - ТОВ «Дронго». Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 1207 ЦК Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, встановлюються законом. Тобто, положення ст. 1207 та ст.1177 ЦК України можуть бути реалізовані на практиці виключно на підставі спеціального закону. Статтю 1177 ЦК України в новій редакції, в якій визначено, що шкода завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, викладено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України» № 245-VII від 16.05.2013 року, та постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, в редакції постанови Кабінету Міністрів від 30 січня 2013 року №45, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, пунктом 35 якого визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Згідно ж п. 1 цього Порядку визначено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до Закону мають право приймати такі рішення. В розумінні цього Положення, боржники - це визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання. Отже, держава, взявши на себе зобов`язання із відшкодування за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, у випадках та порядку, передбачених законом, не визначила такі випадки та врегулювала питання щодо відшкодування за рахунок державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, виключно державними органами, розпорядниками бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачами бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, а щодо інших осіб питання до теперішнього часу не вирішено, відповідний спеціальний Закон не прийнято. При цьому, ст. 1207 ЦК України, яка покладає на державу обов`язок з відшкодування потерпілому шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, якщо особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною, була включена до ЦК України з моменту його прийняття та набрання ним законної сили, тобто дана правова норма діє з 01 січня 2004 року та саме з цього часу у держави України існує обов`язок з відшкодування такої шкоди, однак держава Україна не виконує взяті на себе зобов`язання та не приймає протягом тривалого часу (до теперішнього часу, тобто більше ніж 16 років) відповідний спеціальний Закон, який би врегулював порядок відшкодування такої шкоди. Зобов`язання та обов`язки держави в найбільш загальному розумінні означають вид та міру належної поведінки держави в особі її представників щодо поваги, захисту та сприяння реалізації прав людини, що кореспондує відповідним вимогам носіїв прав і свобод. Основні права і свободи не тільки визнаються державою, а й захищаються нею як необхідна умова її існування. В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави - Конституції України. Особисті права - невід`ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості і держава зобов`язана утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на їх порушення або втручання в їх реалізацію. Виконання державою обов`язку забезпечення і захисту прав людини, тобто, позитивних зобов`язань, вимагає натомість активного втручання держави в реалізацію прав людини (переважно соціальних, культурних та економічних прав) і в такому випадку порушення прав людини відбуватиметься через відсутність активних дій з боку держави, які унеможливлюють їх реалізацію. В рішенні Європейського суду з прав людини від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», яке є частиною національного законодавства України, констатовано, що відсутність механізму реалізації відповідного законодавчого положення, на якому ґрунтуються вимоги заявника, становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1050 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Захист за статтею 1 Першого протоколу поширюється на випадки, коли особа має право заявити вимоги щодо відповідної власності, а не на захист права набути таку власність у майбутньому. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 50). Отже, держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок з відшкодування майнової шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, та шкоди, завданої потерпілому каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_3 є особою, яка потерпіла від злочину, внаслідок якого здоров`ю останнього було завдано шкоди (т. 1 а.с. 7-9), у зв`язку з чим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року стягнуто з ТОВ «Дронго» на його користь 32 778,00 гривень на відшкодування втраченого заробітку (доходу) за період з 12.09.2008 року по 01.01.2012 року, у зв`язку з його звільненням із роботи через отриману внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травми хребта (т. 1 а.с. 14-17). Оскільки, 19 січня 2016 року державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції винесено постанову, якою виконавчий лист 216/5179/14, виданий 20.11.2015 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, повернуто стягувачу в зв`язку з тим, що за вказаною у виконавчому документі адресою боржник ТОВ «Дронго» не знаходиться та майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неплатоспроможності боржника та наявності, у зв`язку з цим, підстав для покладення обов`язку з відшкодування такої шкоди на державу. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної Казначейської служби України - залишити без задоволення. Заочне рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: