Постанова 4802 № 157/1026/19

Справа № 157/1026/19 Головуючий у 1 інстанції: Гамула Б. С. Провадження № 22-ц/802/213/20 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Данилюк В.А., Киці С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 листопада 2019 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд із зазначеними позовними вимогами, які обгрунтував тим, що 18 травня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15000 грн зі сплатою 27,60% процентів річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач погодилася на те, що анкета-заява на отримання кредиту разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку становить між нею та АТ КБ «ПриватБанк» договір про надання банківських послуг. Позичальник ОСОБА_1 не виконувала умови укладеного кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 30 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 45 7852, 28 грн, яка складається із: 15100 грн - заборгованість за кредитом; 439 555, 28 грн - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом; 3197, 00 грн - пеня та комісія. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що кредитодавець на власний розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 123278,17 грн, яка складається із: 15100 грн - заборгованість за кредитом; 108178,17 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом в період з 18.05.2011 року по 29.09.2017 року . Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 листопада 2019 року в даній справі у задоволенні позовних вимог банку відмовлено. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати з ухваленням нового про задоволення позовних вимог банку. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка повернула позивачу кредитні кошти. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та зроблені з дотриманням вимог закону. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Із матеріалів справи убачається, що 18 травня 2011 року між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» і відповідачкою ОСОБА_2 був укладений кредитний договір шляхом заповнення та підписання позичальником анкети-заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, тарифами банку складає умови договору про надання банківських послуг. Відповідно до умов цього договору позичальник ОСОБА_2 отримала від позикодавця ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 15000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 27,60 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 7). В своїй позовній заяві банк посилався на те, що позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за вказаним договором, унаслідок чого у неї перед ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 30 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 457852, 28 грн, з яких 15100 грн - заборгованість за кредитом; 439 555, 28 грн - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом; 3197, 00 грн - пеня та комісія. Разом з тим позивач зазначав, що кредитор на власний розсуд може вимагати від позичальника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому позивач просив стягнути з позичальника ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 123278,17 грн, яка складається із: 15100 грн - заборгованість за кредитом; 108178,17 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом в період з 18.05.2011 року по 29.09.2017 року. В позовній заяві банк, крім того, зазначав, що згідно з п. 1.1.3.2.2 Умов і правил надання банківських послуг, що є невід`ємною частиною вказаного кредитного договору, банк у разі порушення держателем картки або довіреною особою вимог чинного законодавства України та/або умов цього договору та/або у разі виникнення овердрафту має право призупинити здійснення розрахунків по картці (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокове виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частці у разі невиконання власником та/або довіреною особою власника своїх боргових зобов`язань та інших зобов`язань за цим договором. Відповідно пунктів 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6, 2.1.1.7.6 цих Умов позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Позичальник також зобов`язувався у разі невиконання зобов`язань за договором на вимогу банку виконати свої зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплатити винагороди банку. Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України, частини 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). До своєї позовної заяви банком додано розрахунок заборгованості відповідачки за кредитним договором (а.с.5,6), із якого убачається, що за період з 23 серпня 2013 року заборгованість по кредитному договору складає 123278,17 грн, з яких: 15100 грн - заборгованість за кредитом, 439555,28 грн - заборгованість за процентами, в тому числі, 439555,28 грн - несплачені проценти на прострочену заборгованість, комісія, в тому числі, нарахована комісія - 3197 грн, заборгованість за процентами з 18.05.2011 року по 29.09.2017 року - 108178,17 грн (а. с. 5-6). Судом встановлено, що згідно поданого банком розрахунку позичальник ОСОБА_2 до 26 вересня 2016 року періодично вносила кошти на погашення кредиту, останній платіж в розмірі 1010 грн був внесений нею 30 жовтня 2015 року (а. с.5, зворот). Також судом встановлено і це підтверджується розрахунком банку, що за період з 23 серпня 2013 року по 28 березня 2019 року відповідачем в рахунок повернення кредиту сплачено грошові кошти на загальну суму 31870,68 грн. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором, просив суд, у тому числі стягнути з відповідачки, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), складові його повної вартості, зокрема, нараховану пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 травня 2011 року, посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та «Універсальна CONTRACT», а також на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https//privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому матеріали справи не містять підтверджень того, що саме із такою редакцією витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: https//privatbank.ua/terms/, ознайомилася відповідачка ОСОБА_2 при укладенні договору, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В позовній заяві банк зазначає, що сторони керувались при укладенні договору нормами частини 1 статті 634 ЦК України. Як вбачається із доданих до справи документів, особисто відповідачкою підписано лише заяву від 18.05.2011 року, інші складові договору як на видачу картки «Універсальної», зокрема Умови та правила надання банківських послуг відповідачкою ОСОБА_2 не підписувались. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з тарифів та витяг з Умов та правил банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказані обставини. Зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду ( частина четверта ст.263 ЦПК України). З урахуванням наведених обставин, а також того, що відповідачкою в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було сплачено 31870,68 грн, суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 фактично погасила заборгованість за кредитним договором. Кредитний договір, крім того, не містить інформації про розмір процентної ставки, а також у договорі відсутні умови щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач не довів наявності у відповідача заборгованості в розмірі 123278,17 грн і не надав належних та допустимих доказів на її підтвердження. Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 24 лютого 2020 року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 268, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 листопада 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді