Постанова 4816 № 574/556/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м.Суми Справа №574/556/17 Номер провадження 22-ц/816/539/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Буринського районного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року в складі судді Куцан В. М., ухваленого в м. Буринь, повний текст якого складений 17 грудня 2019 року, в с т а н о в и в: У травні 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 18 жовтня 2012 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначав, що оскільки позичальник приєдналась до запропонованих банком умов використання кредитних коштів, тому при встановленні та зміні кредитного ліміту, зміні процентної ставки, нарахуванні комісії, пені та штрафу за порушення відповідачем зобов`язань банк керувався Умовами та Правилами надання банківських послуг. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконала, тому станом на 31 березня 2017 року утворився борг на загальну суму 32892,87 грн, з яких: 1871,45 грн заборгованість за тілом кредиту, 25578,90 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 3400 грн - нарахована пеня та комісія; а також штраф відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, який складається з: 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1542,52 грн штрафу (процентна складова), який банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 262 грн 69 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2012 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у сумі 12 грн 80 коп. Вказане рішення суду в частині відмовлених позовних вимог позивач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту в заявленому розмірі, процентів, суми пені, комісії та штрафів і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд, задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, не врахував тієї обставини, що вказана заборгованість постійно змінювалась в залежності від використання відповідачем кредитних коштів, зокрема, позичальник не лише вносив платежі на погашення заборгованості, а і продовжував користуватися сумою кредиту, що підтверджується випискою по рахунку. До того ж, заявник апеляційної скарги зазначив про те, що кредитний договір за своєю правовою природою є оплатним, тобто за користування кредитними коштами передбачено сплату процентів, тому у разі відсутності погодження умов щодо розміру процентів за користування кредитними коштами позикодавець має право на отримання від позичальника процентів на рівні облікової ставки НБУ. В апеляційній скарзі також наголошується, що місцевий суд оскарженим рішенням порушив принципи платності кредитного договору та стабільність функціонування фінансового сектору держави. Також, на думку позивача, підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй на ознайомлення до підписання договору, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, а факти часткових погашень заборгованості, у тому числі за відсотками, свідчать про те, що відповідач не лише була ознайомлена з умовами кредитування, а й прийняла їх. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 262,69 грн не оскаржується. Від відповідача в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18 жовтня 2012 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (т. 1 а.с. 5). Як зазначено у заяві-анкеті, відповідачка погодилась з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомилась до його укладання та згодна з його умовами, а також погодилась отримати екземпляр договору про надання банківських послуг шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.privatbank.ua. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (т. 1 а.с. 6, 7 -30). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 березня 2017 року становить 32892,87 грн і складається із: 1871,45 грн заборгованості за тілом кредиту, 25578,90 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 3400 грн - пеня та комісія; а також штраф відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, який складається з: 500 грн штраф (фіксована частина) та 1542,52 грн штраф (процентна складова), який банк просив стягнути з відповідача на свою користь (т. 1 а.с. 3 - 4). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки, суд першої інстанції, установивши обставини того, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентної ставки та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Також, установивши, що фактично отримані за договором і використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» були частково повернуті, так як із фактично отриманих відповідачем кредитних коштів у сумі 1871,45 грн нею погашено заборгованості за отриманим кредитом на суму 1608,76 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 262,69 грн. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з вимог статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Як передбачено частиною другою статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Виходячи з вимог статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Однак, як зазначено у вказаній вище постанові суду, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також виходячи з вимог частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором, зокрема, за тілом кредиту у розмірі 1871,45 грн, для підтвердження чого надав відповідний розрахунок заборгованості та виписку по кредитному рахунку відповідача (т. 1 а.с. 3 4, 144 - 147). Відповідно до даних виписки по кредитному рахунку у період з 18 жовтня 2012 року по 30 грудня 2013 року ОСОБА_1 користувалася кредитною карткою, а саме: у вказаний період відповідач зняла готівкових коштів на суму 2787,14 грн (т. 1 а.с. 144 - 147). При цьому, як вбачається із розрахунку заборгованості, у період з 18 жовтня 2012 року по 31 березня 2017 року відповідач ОСОБА_1 сплатила грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 1608,74 грн (т. 1 а.с. 3 4). Однак, вказаної суми виявилось недостатньо для повного погашення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, загальна сума фактично отриманої, але не повернутої відповідачем суми кредитних коштів становить 1178,40 грн (2787,14 грн 1608,74 грн), які відповідач у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернула, тому останній вправі вимагати захисту своїх прав щодо стягнення вказаної суми кредитних коштів через суд. У зв`язку із зазначеним, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 262,69 грн, так як матеріалами справи доведено, що сума фактично отриманих, але не повернутих відповідачем кредитних коштів становить 1178,40 коп, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в зазначеній частині підлягають частковому задоволенню. Разом з тим, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача всієї заборгованості за тілом кредиту на загальну суму 1871,45 грн, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами існування заборгованості за тілом кредиту у заявленому ним розмірі. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення в частині визначення розміру стягнення заборгованості за тілом кредиту з неповним з`ясуванням обставин справи, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача фактично отриману та використану суму кредитних коштів у розмірі 1178,40 грн, а не 262,69 грн, як помилково визначив суд першої інстанції. У той же час, установивши обставини того, що у заяві позичальника від 18 жовтня 2012 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, оскільки позивач не довів, а матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, отримуючи 18 жовтня 2012 року кредитну картку «Універсальна», а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати вказаної ним неустойки (пені, штрафів) та саме у зазначених в цих документах розмірах і порядку нарахування, що додані банком до позовної заяви. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (видачі відповідачу кредитної картки «Універсальна» від 18 жовтня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (15 травня 2017 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг за кредитною карткою «Універсальна», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У зв`язку із зазначеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами, сум комісії, пені та штрафів. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зауважує про наступне. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Таким чином, установивши обставини того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 жовтня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, так як позивач не довів належними і допустимими доказами факту того, що саме з цими умовами була ознайомлена відповідач під час укладення кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу. Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що у разі відсутності погодження умов щодо розміру процентів за користування кредитними коштами позикодавець має право на отримання від позичальника процентів на рівні облікової ставки НБУ не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів у заявленому розмірі. Зокрема, звертаючись до суду з даним позовом, банк просив стягнути заборгованість за процентами у розмірі 25578,90 грн, посилаючись на умови кредитного договору від 18 жовтня 2012 року, надавши, при цьому, відповідний розрахунок. У той же час, вимогу про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ позивач до суду першої інстанції не заявляв, відповідно, вона не була предметом судового розгляду, тому суд апеляційної інстанції в силу принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог та вирішити питання стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ, самостійно змінивши правові підстави позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення процентів, суми пені, комісії та штрафів також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування рішення суду в зазначеній частині. Отже, рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту підлягає зміні, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Розподіл судових витрат між сторонами необхідно вирішити в порядку, встановленому статтею 141 ЦПК України. Оскільки позовні вимоги задоволено на 3,6 % 1178,40 (грн * 100 % / 32892,87 грн), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 57,60 грн (3,6 % від 1600 грн), а не 12,80 грн, як визначив суд першої інстанції.. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 86,40 грн (3,6 % від сплачених 2400 грн). Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п. 1, 3, 4; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Буринського районного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року в даній справі в частині вирішених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 18 жовтня 2012 року у сумі 1178 грн 40 коп., а не 262 грн 69 коп. як визначив суд першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 57 грн 60 коп. а не 12 грн80 коп. як визначив суд першої інстанції. В решті оскаржене рішення суді залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 86 грн 40 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: С.Г. Хвостик Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко