Постанова 4807 № 315/511/18

Дата документу 19.02.2020 Справа № 315/511/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 315/511/18 Головуючий у 1 інстанції: Ярош С.О. провадження № 22-ц/807/753/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільній частковій власності та визнання права власності на 1/3 частку домоволодіння, В С Т А Н О В И В: У квітні 2018 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про виділення у натурі належних їй 2/3 часток житлового будинку з надвірними спорудами та припинення права спільної часткової власності на цей будинок. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вони з відповідачем у справі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , та її розмір частки у спільній частковій власності становить 2/3 частки, а відповідача - 1/3 частку. Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 2 298 кв. м. Між ними як співвласниками виникають суперечки з приводу користування спільним житловим будинком. Так, відповідач в повному обсязі користується спільним майном, змінив замки на вхідних дверях та не допускає її до користування житловим будинком. Посилаючись на ст.ст. 183, 319, 321, 358, 364, 367, 379, 380, 382 ЦК України, ст. 120 ЗК України просила виділити її частку у будинку в натурі та припинити право спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок відповідно до часток кожного із співвласників, призначити у справі будівельно-технічну експертизу для визначення можливих варіантів поділу будинку. 01.04.2019р. у зв`язку з тим, що висновком судової будівельно-технічної експертизи встановлено неможливість виділення в натурі частки позивача та визначення порядку користування будинком, позивач змінила позовні вимоги. Посилаючись на ст. 365 ЦК України та те, що частка відповідача є незначною, будинок не можна поділити, її частку не можна виділити в натурі, поклавши на депозитний рахунок вартість частки відповідача, просила припинити право ОСОБА_2 на належну йому 1/3 частку у будинку із виплатою йому вартості цієї частки в сумі 34 402 грн., припинити право власності ОСОБА_3 на 1/3 частку у будинку. Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2019 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відповідач фактично позбавив її права власності на спірний будинок, оскільки до будинку не допускає, змінивши замки, без її дозволу користується її частиною житлового будинку, а сплатити вартість її частки не бажає. Крім того, відповідач зареєструвався у спірному будинку без її згоди як іншого співвласника, хоча станом на дату подачі позовної заяви у відповідача перебувало на праві власності інше житло. Судом не було надано оцінку тому, що ОСОБА_2 розірвав шлюб та подарував частину належної йому квартири своєму синові саме під час розгляду справи, тобто створив штучну ситуацію про відсутність у нього іншого житла. Тому судом безпідставно не було застосовано статтю 365 ЦК України та відмовлено у її вимогах. У відзиві на скаргу відповідач зазначив, що спільне володіння і користування будинком є можливим, він не перешкоджає позивачу у користуванні будинком, яка має ключ від нього, вважає, що його частка у будинку не є незначною, позбавлення його цієї частки у власності можливо лише за його згоди, яку він не може надати, так як іншого житла у нього не мається, а сплатити вартість частки позивачу він не може через свій матеріальний стан, оскільки є пенсіонером. Просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Позивачем надано відповідь на відзив, у якому вона зазначає, що відповідач надає недостовірну інформацію суду з приводу проживання у спірному будинку, у якому він у зимовий період не мешкає, хоча називає його своїм єдиним житлом. Тому ці обставини судом встановлені неправильно. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 2/3 часток, а ОСОБА_2 - 1/3 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. З 30.09.2016р. відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи та копією паспорта громадянина України, а також користується спірним будинком, що слідує з пояснень сторін. З 2015 року позивач сплачує за спожитий при користуванні вказаним будинком газ, а з 2016р. - за комунальні послуги з вивозу сміття, що підтверджується копіями квитанцій. З 06.09.2016р. відповідач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення. 10.05.2019 року відповідач розірвав шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу. ОСОБА_1 наголошувала в позові на тому, що відповідач одноосібно користу- ється спільним домоволодінням, та створює їй перешкоди у користуванні ним, тому з метою виділення її частки в натурі та припинення права спільної часткової власності на домоволодіння звернулась до суду з позовом із вказаними позовними вимогами. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05.11.2018 року, призначеної судом, поділ житлового будинку АДРЕСА_1 між співвласниками та виділ частки позивача у цьому будинку, а рівно і визначення порядку користування ним є неможливими. У справі також була проведена судова оціночно-будівельна експертиза, згідно з висновком від 18.02.2019р. якої визначено дійсну ринкову вартість будинку за адресою АДРЕСА_1 у сумі 103 206 грн., а також визначено, що дійсна ринкова вартість станом на час проведення експертизи 1/3 частки вказаного житлового будинку становить 34 402 грн., та 2/3 часток, відповідно, - 68 804 грн. (а.с. 89). З урахуванням обох висновків експертиз позивач уточнила позовні вимоги та остаточно просила: припинити право ОСОБА_2 на належну йому 1/3 частку у будинку та визнати за нею право власності на цю частку, поклавши на неї обов`язок сплатити вартість цієї частки відповідачу в розмірі 34 402 грн. 13.05.2019р. позивач ОСОБА_1 внесла грошові кошти, що дорівнюють вартості 1/3 частки будинку в сумі 34 402 грн., відповідно до квитанції № 26 від 13.05.2019р., на депозитний рахунок ТУ ДСА України, що підтверджується оригіналом квитанції. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що частка відповідача не є незначною, а також, що позивачем не доведено того, що спільне володіння та користування будинком є неможливим. Крім того, судом визнано, що припинення права власності відповідача на 1/3 частку житлового будинку завдасть йому істотної шкоди, оскільки це позбавить його права на проживання в спірному будинку за відсутності іншого житла. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що є презюмованим факт того, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, житловий будинок є неподільним, а спільне володіння і користування ним є неможливим. Тому суд безпідставно не застосував положення статті 365 ЦК України та не задовольнив її вимоги. Перевіривши ці доводи скарги та рішення суду в їх межах, колегія дійшла наступних висновків. До правовідносин щодо припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників підлягають застосуванню положення ст. 365 ЦК України. Відповідно до положень ч. 1 статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі, 2) річ є неподільною, 3) спільне володіння і користування є неможливим, 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та члена його сім`ї. Отже, для припинення права співвласника на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умов, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у 2013р., та до теперішнього часу касаційний суд не відступив від неї, а наразі неодноразово підтвердив її, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду (одна із них від 18.12.2018р. у справі № 908/1754/17). При цьому, у постановах касаційного суду зазначено, що питання про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. У постанові ВС від 18.07.2019р. у справі № 210/2236/15-ц зазначено, оскільки відповідач іншого житла, крім спірної квартири, не має, а компенсація вартості належної йому на праві власності частки в ній є незначною, ВС визнав вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що припинення права власності відповідача на його частку, яка становила ј від цілого майна, завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника. Зважаючи на обставини цієї справи, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та визнає неспроможними ствердження апеляційної скарги та позовних вимог щодо незначності частки відповідача у спільному нерухомому майні. Так, по-перше, частка ОСОБА_2 у майні становить 1/3, що не можна визнати незначною часткою, незалежно від площі будинку. По-друге, компенсація вартості 1/3 частки у розмірі 34 402 грн. є замалою для придбання іншого житла. Той факт, що взимку відповідач не проживає у спірному будинку у зв`язку з відсутністю належного опалення, не заперечує сам відповідач, але це не спростовує його доводів, що спірний будинок має статус його єдиного житлового приміщення. Так у цьому будинку він зареєстрований з 2016р., тобто до подання цього позову, здійснює оплату комунальних послуг, розлучений та подарував свою частку у квартирі своєму сину, у якого взимку тимчасово проживає. Позивач наголошує в скарзі щодо штучного створення відповідачем цих обставин, оскільки вони відбулись під час розгляду справи за її позовом. Але колегія вважає, що час виникнення цих обставин не може братись до уваги, а важливим є саме те, що вони існують на час вирішення судом спору між співвласниками. Також колегія бере до уваги ствердження самої позивачки про те, що спірний будинок їй не потрібен, мешкати в ньому та займатись обробітком земельної ділянки вона не бажає і не прагне, в той час як відповідач, навпаки, живе там (крім зими) та здійснює господарювання. Отже, припинення права власності відповідача на його частку у будинку призведе не тільки до позбавлення його житла, як правильно встановив суд, але й позбавить права на користування земельною ділянкою для отримання сільгосппродукції для своїх потреб та для отримання прибутку, оскільки він є пенсіонером, а розмір земельної ділянки є значним - 2 298 кв. м. Суд правильно визнав також, що позивач не довела, що спільне володіння та користування будинком є неможливим, а також, що відповідач створює їй перешкоди в цьому. Відповідач вказував, що дійсно змінював замки у будинку, але ключі від будинку у позивача маються. Позивач стверджувала протилежне. Але сама підтвердила доводи відповідача, надавши до відповіді на відзив довідку № 0102 від 14.02.2020р. за підписом депутата Гуляйпільської міської ради Коростельова Д.Ю., згідно з якою вказаний депутат разом з ОСОБА_1 14 лютого 2020р. оглянули спірний будинок, що є можливим лише за наявності доступу до нього у позивача. Наявність доступу у позивача до спірного будинку підтверджується також її поясненнями в ході апеляційного розгляду справи, з яких слідує, що вона обурена тим, що будинок всередині захламлено та забруднено відповідачем. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що частка відповідача не є незначною, будинок є його єдиним житлом, у якому він зареєстрований, а тому його частка у праві власності на цей будинок не може бути припинена, оскільки це істотно порушить його права як на житло, так і на земельну ділянку цього домоволодіння. Також колегія додатково зазначає, що вартість частки як її компенсація не надасть можливість відповідачу придбати інше житло. Та неможливість користування будинком позивачем є недоведеною останньою, а викликана лише особистим небажанням останньої користуватись будинком та земельною ділянкою. Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги за викладеними в ній доводами, тому відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 24 лютого 2020 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.