Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 463/7344/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 463/7344/19 пров. № А/857/64/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Гуляка В.В., Пліша М.А., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління безпеки міста Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м.Львова (головуючий суддя Шеремета Г.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові о 14 год. 35 хв. 29 листопада 2019 року, повне судове рішення складено 02 грудня 2019 року, у справі №463/7344/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління безпеки міста Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Інспектор з паркування управління безпеки міста Львівської міської ради Грем Іван Володимирович про скасування постанови про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В: 02.09.2019 ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до Управління безпеки міста Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Інспектор з паркування управління безпеки міста Львівської міської ради Грем Іван Володимирович, просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ42363 від 19.06.2019, вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення на його користь сплачених ним витрат на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 29 листопада 2019 року позов задоволено частково: постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ42363, винесену 19.06.2019 інспектором з паркування Управління безпеки міста Львівської міської ради відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП - скасовано, а справу про адміністративне правопорушення - закрито, в стягненні витрат на правову допомогу - відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що долученими позивачем до матеріалів справи доказами, оригінали які в нього наявні та які оглянуто судом в судовому засіданні, на підтвердження факту сплати вартості послуг з паркування саме за період, спростована несплата коштів, яка ставиться у вину позивачу. Скаржник вказав, що інспектор з паркування підійшов формально до складення відносно позивача оскаржуваної постанови, що призвело до прийняття необґрунтованої та незаконної постанови, яка, на думку суду, підлягає скасуванню. Водночас, у зв`язку з непредставленням позивачем усіх необхідних документів, зокрема, акта виконаних робіт, на підтвердження факта понесення витрат на оплату правової допомоги, у стягненні таких суд першої інстанції відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління безпеки міста Львівської міської ради подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Личаківського районного суду м.Львова від 29 листопада 2019 року в частині скасування постанови серії ЛВ42363 від 19.06.2019 та закриття справи про адміністративне правопорушення, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідальність, передбачена частиною 1 статті 152-1 КУпАП, настає не лише за фактичну неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, але й за будь-яке порушення правил паркування транспортних засобів. Скаржник вказує, що чек про оплату не був розміщений у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу, що є порушенням правил паркування. Вважає, що факт сплати підтверджується не просто платіжним документом, а й розміщенням платіжного документа у лівому нижньому куті лобового скла, а тому інспектор правильно кваліфікував бездіяльність позивача. Учасники справи в судове засіданні не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено, зокрема, інформацією від 14.02.2020 з веб-порталу судової влади України про дату, час та місце судового розгляду, долученою до матеріалів справи. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в силу приписів частини 2 статті 313 КАС України та частини 3 статті 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 19.06.2019 інспектор з паркування Управління безпеки міста Львівської міської ради Грем І.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення ЛВ42363, згідно з якою ОСОБА_1 , водій транспортного засобу марки Volkswagen, модель Passat, номерний знак НОМЕР_1 , 19.06.2019 о 17 год. 56 хв. у м.Львові на вул.Коперника, 42, не оплатив вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, чим порушив п.8.4 ґ (знак 5.39) ПДР України, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152-1 КУпАП. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 грн. Вважаючи притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП необґрунтованим та протиправним, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Відповідно до частини 1 статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови (далі - КУпАП) порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення. Об`єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення полягає у порушенні правил паркування транспортних засобів, зокрема, неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування. У примітці до вказаної статті зазначено, що під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика). Відповідно до пункту 8.4 «ґ» Правил дорожнього руху інформаційно-вказівні знаки - запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. Знак 5.39 «Зона стоянки» визначає зону, де дозволена стоянка, за умов, що зазначаються на знакові або додаткових табличках під ним. Відповідно до положень статті 52-2 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Особи, які розміщують транспортні засоби на майданчику для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджено автоматизованої системи контролю оплати паркування, але фіксація обставин порушення правил паркування транспортних засобів здійснюється інспекторами з паркування в режимі фотозйомки (відеозапису), зобов`язані сплачувати вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу та залишати на час паркування під лобовим склом транспортного засобу відповідний документ про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування. Правила паркування транспортних засобів затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342 (далі - Правила №1342), такими регламентовано організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів. Правила поширюються на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі - користувачі), а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики. Відповідно до пункту 6 Правил №1342 контроль за виконанням цих Правил здійснює уповноважений підрозділ Національної поліції у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування та посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у частині контролю за станом благоустрою та утримання майданчиків для паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування). Пунктом 26 Правил №1342 встановлено, що користувач зобов`язаний: поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування; у разі сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування через паркувальний автомат або шляхом придбання паркувального талона - розмістити у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу платіжний документ у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено. Згідно з пунктом 29 Правил №1342 факт сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування підтверджується платіжним документом, за винятком випадків надання послуги «мобільне паркування», коли факт такої сплати підтверджується захищеною комп`ютеризованою системою. Таким чином, Правила №1342 передбачають кілька способів оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування: паркувальний автомат, придбання паркувального талона, «мобільне паркування» (надання користувачеві можливості отримати послуги з користування майданчиками для платного паркування, що оплачуються за допомогою карток попередньої оплати або платіжних інструментів, передбачених законодавством про безготівкові розрахунки, із застосуванням засобів мобільного зв`язку для передачі інформації через захищену комп`ютеризовану систему). У перших двох випадках факт сплати вартості вказаної послуг підтверджується платіжним документом, у останньому випадку - захищеною комп`ютеризованою системою. Відповідно до пункту 4 Правил №1342 паркувальний автомат - технічний пристрій, призначений для сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування з використанням платіжних карток та готівкою. Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2011 № 1072 затверджено Положення про паркування транспортних засобів у м. Львові, яке визначає єдиний порядок організації паркування транспортних засобів на території м. Львова та згідно з яким паркувальний автомат (паркомат) - технічний пристрій, призначений для сплати коштів за паркування спеціальними платіжними картками та готівкою, паркувальний талон - документ, який дає право на безоплатне паркування транспортного засобу протягом визначеного періоду. Пунктами 5.12 вказаного Положення встановлено, що оплата за паркування на майданчиках для платного паркування здійснюється: 5.12.1. Через придбання паркувального талону з визначеною тривалістю паркування, у якому зазначається дата та час розміщення транспортного засобу на майданчику для платного паркування. 5.12.2. Через паркувальний автомат чи автоматичний в`їзний та виїзний термінали готівкою або за допомогою спеціальної платіжної картки. 5.12.3. Через інтернет, мобільний телефон. Оплата за паркування автотранспорту може здійснюватись у готівковій або безготівковій формі. У постанові по справі про адміністративне правопорушення ЛВ 42363 від 19.06.2019 зазначено, що позивач не оплатив вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування. В свою чергу, до матеріалів справи долучено чек №5935 з паркомату 257 СЕА АП 100 по вул.Коперника, м.Львів, відповідно до якого 16.06.2019 о 17 год. 34 хв. 39 с. здійснено оплату послуг паркування автомобіля номерний знак НОМЕР_1 , паркування дозволено на 01 год. 00 хв. з 17:37 19.06.2019 до 18:37 19.06.2019. Вказаний чек разом із заявою позивач від 21.06.2019, подано Начальнику Управління безпеки міста Львівської міської ради та зареєстрована 21.06.2019. Водночас, відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності. Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Оскільки інспектор з паркування Управління безпеки міста Львівської міської ради є посадовою особою виконавчого органу міської ради, якій відповідно до статті 219 КУпАП надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 152-1 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення, то саме на нього покладено обов`язок з`ясувати обставини порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, зокрема наявність події і складу такого адміністративного правопорушення. З огляду на те, що факт сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування підтверджено наданим позивачем платіжним документом - чеком паркомату, з якого можливо ідентифікувати як транспортний засіб, так і час, місце та тривалість паркування, а отже збитки державі, суспільним інтересам або безпосередньо громадянам не завдані, тоді як визначений санкцією частини 1 статті 152-1 КУпАП штраф спрямований саме на компенсацію збитків завданих неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування. За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при винесені оскаржуваної постанови серії ЛВ42363 від 19.06.2019 не дотримано вимог статей 248 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи про адміністративне правопорушення, вирішення такої в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП. Зазначене у своїй сукупності дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що вказана постанова не відповідає критеріям законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а тому підлягає скасуванню. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення відповідачем оскаржуваної постанови серії ЛВ42363 від 19.06.2019 та на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління безпеки міста Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 29 листопада 2019 року у справі №463/7344/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді В. В. Гуляк М. А. Пліш Повне судове рішення складено 24.02.2020