Постанова 4856 № 120/2842/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2842/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 20 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. , за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року адвокат Корнійчук С.А. від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 18.07.2019 № 2-12010/15-19-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та зобов`язання відповідача надати такий дозвіл з урахуванням правової оцінки, наданої в судовому рішенні. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуваний висновок прийнятий із порушенням чинного законодавства та без урахування усіх обставин, що слугували підставою для його прийняття. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 20.06.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 0523982200:05:000:0001. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.07.2019 № 2-12010/15-19-СГ позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу з посиланням на положення ч. 7 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України. В наказі зазначено, що бажана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення під полезахисним насадженнями та з набранням чинності Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII вважається власністю територіальної громади. Позивач, вважаючи таку відмову незаконною та такою, що порушує його права та інтереси, звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів перед судом, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). Відповідно до п.п. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Відповідно до п. 1 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Згідно з п. 2 зазначеного Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Таким чином, якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності. У ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка, за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої звертався позивач, включена до державного акту на право колективної власності колишнього КСП ім. Котовського. Суд встановив, що у 1995 році в колективну власність КСП ім. Котовського було передано землі на території с. Комаргород Томашпільського району Вінницької області загальною площею 2776,2 гектарів, до масиву яких входить і спірна земельна ділянка, яка обмежує масив земель сільськогосподарського призначення і віднесена до земель під полезахисними насадженнями. Щодо КСП ім. Котовського, то, як вбачається з матеріалів справи, у 2000 році підприємство було реорганізоване у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Комаргородське" (код ЄДРПОУ 03730420, дата державної реєстрації 01.03.2000). Це підтверджується наданим суду протоколом зборів уповноважених членів КСП ім. Котовського № 2 від 23.02.2000, а також інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Із прийняттям Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, законодавець виключив із форм власності на землю окремі форми, режим яких встановлювався раніше діючим Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-ХІІ, таких як колективна власність. У той же час, в процесі реформування земельного законодавства законодавцем не передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, а саме - не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо. Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність, як на тому наполягає позивач. Водночас, відсутність регулювання та визначеності на законодавчому рівні не може бути перешкодою для реалізації права власності на підставі чинного державного акту. Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Таким чином, Державний акт на право колективної власності на землю серії ВН № 000007 від 09.11.1995, виданий КСП ім. Котовського і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю, є належним доказом, що підтверджує право колективної власності на земельну ділянку, яку бажав отримати позивач, відтак спірна земельна ділянка не належить до земель державної власності. Беручи до уваги, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності, суд дійшов вірного висновку, що у відповідача відсутні повноваження розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі і щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2016 в справі № 816/3798/14. Статтею 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (втратив чинність згідно із Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. У той же час, підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у ст. 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 та ст. 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Зазначені підстави є вичерпними. У ході судового розгляду справи не надано доказів, на підтвердження припинення права власності на землю на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії ВН № 000007 від 09.11.1995. При цьому, п. 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Таким чином, колегія суддів погоджується із твердження суду першої інстанції, що зміни, які відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 в справі № 816/1618/17. З 01.01.2019 року набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», яким у Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» доповнено ст. 14-1 такого змісту: «у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані. Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані. Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом. У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним». Крім того, відповідно до п. 21 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, установлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, при цьому відповідачем як суб`єктом владних повноважень обґрунтовано свої дії та прийняте рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 24 лютого 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.