Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6372/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6372/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення ОСОБА_1 з 01.04.2017 року виплати призначеної за віком пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відновити ОСОБА_1 виплату призначеної їй пенсії за віком та провести виплату з урахуванням заборгованості з 01.04.2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 04.08.2017 року №10175, фактичне місце проживання в АДРЕСА_1 . З грудня 2014 року пенсійна справа ОСОБА_1 перебувала в Управлінні Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва і позивачка отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як внутрішньо переміщена особа. З 01.04.2017 року виплата пенсії була призупинена. 08.08.2017 року позивачка звернулася до Управлінні Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва з заявою про поновлення виплати. 21.11.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві було надано відповідь № 116275/02, якою повідомлено про те, що згідно з витягом рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.08.2018 № 62 вирішено поновити позивачці виплату соціальних виплат за жовтень 2017 року, проте, виплати поновлені не були. З жовтня 2017 року виплата пенсії призупинена у зв`язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Виплата пенсії буде поновлена після звернення позивачки з відповідною заявою та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Не погоджуючись з вказаними діями та висновками відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив, зокрема, з того, що питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, а тому до застосування підлягають вимоги ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не постанови КМ України №

365. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, приписами ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №

509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах ПАТ "Державний ощадний банк України". Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону. Матеріалами справи підтверджується, що довідка № 10175 про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи видана 04.08.2017 року, що, в свою чергу, підтверджує факт перебування позивача на обліку за місцем перебування та свідчить про наявність визначених законодавством умов, необхідних для призначення та продовження виплати пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі. Пунктом 1 постанови КМ України № 637 визначено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Відповідно до п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 р. № 365, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що належним доказом, який би підтверджував факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування відповідно до вимог Порядку №365 є акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї внутрішньо переміщеної особи, який відсутній в матеріалах справи, що вказує на відсутність підстав для припинення виплати пенсії позивачу, передбачених Порядком №

365. В частині доводів апелянта стосовно того, що на даний час Кабінетом Міністрів України не затверджено окремий порядок соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, колегія суддів зазначає, що відповідно до норм п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Так, частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, які визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, зокрема: умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Відтак, питання щодо проведення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, а тому до застосування підлягають вимоги ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не постанови КМ України № 365, або інші підзаконні нормативні акти. В той же час, приписами ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Зокрема визначено, що виплата пенсії припиняється: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом. Вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Колегія суддів вказує на пріоритетність застосування вимог ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів є безпідставними, про що також вірно вказано судом першої інстанції. Апелянтом не наведено жодних обгрунтованих підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, для припинення виплати пенсії позивачу, а також не надано доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували наявність таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що підставою для невиплати позивачу коштів за спірний період є прийняття та затвердження відповідного Порядку КМ України. Проте, прийняття та затвердження відповідного Порядку не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії позивачці, що свідчить про безпідставне припинення виплати пенсії останній, що узгоджується з висновками Верховного Суду у справі № 805/402/18, за наслідками розгляду якої Верховним Судом прийнято рішення від 03.05.2018 року у зразковій справі, в межах якої досліджувалося питання правомірності припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі. Отже, припинення виплати пенсії позивачці з квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, та з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Вказане в сукупності підтверджує правомірність задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачці пенсії за період з квітня 2017 року та зобов`язання виплатити пенсію за цей період з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Доводи відповідача щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду були аргументовано відхилені судом першої інстанції, який вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду в справі № 806/1952/18, яка викладена у постанові від 19.03.2019 року, системний аналіз частини третьої статті 51 Закону України № 2262-ХІІ дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень немає. Відтак, беручи до уваги обставини справи та протиправну невиплату сум пенсійного забезпечення позивачці з вини органу Пенсійного фонду України, враховуючи, передбачену ч. 6 ст. 7 КАС України можливість застосування аналогії права, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність посилань апелянта на пропуск строку звернення до суду в межах спірних правовідносин. Відтак, враховуючи нормативне регулювання даних правовідносин, висновки Верховного Суду та обставини справи, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Надаючи оцінку доводам учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.