Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3318/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 р.Справа № 440/3318/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Сіренко О.І., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, повний текст складено 11.12.19 року по справі № 440/3318/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України третя особа Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення,зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, в якому просив суд: - скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 серпня 2019 року за №280-19; - зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійськовї Арабської Республіки - ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 15.07.2016 ОСОБА_1 звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС України від 30.11.2016 №595-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі №816/25/17, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2019, рішення ДМС України від 30.11.2016 №595-16 скасовано, зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 27.08.2019 позивач отримав повідомлення від УДМС України в Полтавській області №18 від 22.08.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ДМС України від 15.08.2019 №280-19. ОСОБА_1 вважає вказане рішення неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що він є громадянином Сирії. У 2008 році прибув на територію України в якості туриста. У 2010 році одружився, в 2011 році народився син. У 2011 році в Сирії почався внутрішній збройний конфлікт, і в разі повернення до країни походження, він може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні та може бути призваний до служби в армії або примусово рекрутованим з боку повстанців. Позивач не бажає повертатися до країни походження через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії або бути рекрутованим з боку повстанців. Крім того, має побоювання, що може загинути по дорозі з аеропорту в своє місто Хомс. На його думку, заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняв. 06 грудня 2019 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19. Зобов`язано ДМСУ прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі відповідач просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права; зазначив, що при ухваленні рішення суд першої інстанції керувався виключно доводами позивача та не брав до уваги доводи відповідача, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають суттєве значення для справи; вказував, що наявність ризику призову або покарання за ухилення від несення служби є лише припущенням позивача; посилався на втручання суду першої інстанції у діяльність суб`єкта владних повноважень та вирішення за відповідача питань, що виключно належать до його компетенції; просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Позивач у надісланому відзиві проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції без змін. Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, народився в Сирії в місті Хомс, одружений з громадянкою України, має сина, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-алавіт. 13 липня 2016 року позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №4 (том 2 а.с. 24). 13 липня 2016 року за реєстраційним №4 зареєстрована анкета особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 (том 2 а.с. 25-27). 13 грудня 2016 року позивач отримав повідомлення від УДМС України в Полтавській області № 10 від 13 грудня 2016 року про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підст 72;ві рішення Дk7;ржавної міграційної служби України від 30 листопада 2016 року № 595-16. Не погодившись з рішенням ДМС України від 30 листопада 2016 року № 595-16, позивач звернувся до суду. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у справі №816/25/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30 листопада 2016 року № 595-16. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 1 а.с. 232-236). Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі №816/25/17 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017р. по справі № 816/25/17 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в позові ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено (том 1 а.с. 237-241). Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №816/25/17 (адміністративне провадження №К/9901/21084/18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2017 скасовано. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 залишено в силі (том 1 а.с. 242-246). 05 червня 2019 року, на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 у справі №816/25/17 та відповідно до частини 10 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ДМС України прийнято рішення №52-19 про зобов`язання УДМС в Полтавській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС (том 1 а.с. 149). За результатами розгляду заяви щодо надання позивачу статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, УДМС в Полтавській області складено висновок від 12 липня 2019 року по справі №2019PL0008 щодо відмови у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту (том 1 а.с. 182-187). Рішенням ДМС України від 15 серпня 2019 року № 280-19, з посиланням на відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирії ОСОБА_1 (том 1 зворот а.с. 181). Позивач отримав повідомлення УДМС України в Полтавській області №18 від 22 серпня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення ДМС України від 15 серпня 2019 року №280-19 (том 1 а.с. 123) та не погодившись з рішенням Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі повернення позивача до Сирії існує реальна загроза його життю, безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно ч. 1 та ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Частиною 7 статті 7 Закону № 3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, народився в Сирії в місті Хомс, одружений з громадянкою України, має сина, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-алавіт. У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.07.2016, позивач вказує, що в його країні йде війна, він повинен служити в армії, а він не хоче воювати. У нього маленька дитина, і він хоче жити поряд зі своєю родиною. Його рідне місто зруйноване, терористи вбивають народ, дітей, дівчат забирають. Позивач хоче порятунку в Україні та хоче жити в Україні легально. Його сім`я в Сирії живе погано. Якщо він приїде до Сирії, то його заберуть служити. ОСОБА_1 має побоювання, що його можуть вбити, і його син залишиться без батька. (том 2 а.с. 24). З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 від 13.07.2016 №4 встановлено, що члени сім`ї, які не супроводжують заявника постійно проживають у м. Хомс (том 2 а.с. 25-27). У вказаній анкеті позивачем зазначено, що йому нікуди їхати, в Сирії будинок наполовину зруйнований ракетою, його родичі не мають постійного житла. Позивач не хоче воювати та вбивати людей та не хоче, щоб вбили його. Зазначає, що у разі, якщо він повернеться, в дорозі по території Сирії його можуть вбити. Вказує, що чоловіка його сестри ОСОБА_2 було викрадено та вбито, знайдено тіло (том 2 а.с. 27). У постанові від 15 травня 2019 року у справі №816/25/17 (адміністративне провадження №К/9901/21084/18) Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначено, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту. Матеріалами справи підтверджено, що Управлінням Верховного комісара ООН по справах біженців 08.10.2015 проаналізовано ситуацію, що склалася у Сирії, та зазначено, що конфлікт у Сирії характеризується своїм руйнуючим масштабом та тривалістю. Як результат, майже чотири мільйони людей були вимушені залишити свої домівки, та рятуючи свої життя, шукати притулку в сусідніх країнах. У "Рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН у справах біженців (Редакция V), виданих у листопаді 2017 року, зазначено, що кількість осіб, які загинули у результаті конфлікту з 2011 р., оцінюється від 109 до 500 тис. осіб. Крім того, десятки тисяч сирійців, за повідомленнями, залишаються зниклими безвісти. За наявними повідомленнями, сторони конфлікту вчиняють військові злочини, інші серйозні порушення законодавства про права людини та зловживають у цій галузі, в тому числі, діяння, рівносильні злочинам проти людства, користуючись при цьому повною безкарністю, в результаті чого основний тягар конфлікту несе на собі цивільне населення. Так, до сьогодні в Сирії наявний збройний конфлікт, відбуваються військові дії, які створюють реальну загрозу життю, безпеці та свободі позивача. У доповіді Генерального секретаря від 19.02.2019 про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191(2014), 2258 (2015), 2332 (2016), 2393 (2017) та 2401 (2018) вказано, що наземне бомбардування на північному заході країни посилилася, і майже щодня надходили повідомлення про артилерійські обстріли уздовж ліній фронту на півночі мухафази Хама, в південно-східних районах мухафази Ідліб і на заході Алеппо. Також відзначено збільшення використання саморобних вибухових пристроїв в різних районах на північному заході і північному сході країни. Число жертв серед цивільного населення і масштаби руйнування об`єктів цивільної інфраструктури залишалися переконливим свідченням того, що основоположні принципи розмежування, пропорційності і обережності, зокрема заборони на вчинення невибіркових нападів, очевидно, не дотримувалися. Після майже восьми років з часу виникнення гуманітарної кризи в Сирійській Арабській Республіці приблизно 11,7 мільйона сирійців в межах країни як і раніше потребують гуманітарної допомоги, і близько 5,7 мільйона сирійських біженців зареєстровані в сусідніх країнах. Міжнародне співтовариство повинно невпинно підтримувати зусилля по задоволенню базових потреб цих людей і забезпечення їх захисту та, в кінцевому підсумку, по знаходженню мирних рішень для цього конфлікту. Третя Брюссельська конференція в підтримку майбутнього Сирії і регіону, яка відбудеться 12-14 березня, дасть можливість підвести підсумки того, в яких областях досягнуто прогресу, і об`єднати свої зусилля для досягнення ключових пріоритетів на 2019 рік. У центрі цих зусиль повинні стояти сирійський народ, громади і громадянське суспільство. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту у розумінні пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 серпня 2019 року №280-19, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені міграційним законодавством, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування вищезазначеного рішення міграційного органу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Так, Державна міграційна служба України, як суб`єкт владних повноважень, не надала належні докази правомірності прийнятого оскаржуваного рішення. Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ДМСУ прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .. Посилання апелянта на лист Міністерства закордонних справ України від 11.05.2019 №71/КПП/14-500-384 та інформацію про безпекову ситуацію в Сирійській Арабській Республіці станом на 06.05.2019, за змістом якої наразі 65% території Сирії, зокрема, західна, південна та центральна частина країни, у тому числі столичний регіон, повністю контролюється урядовими військами режиму ОСОБА_3 , внаслідок чого безпекова ситуація у вказаній зоні, зокрема, провінції Хомс, є задовільною та характеризується відсутністю безпосередніх безпекових загроз для життя і здоров`я місцевих мешканців, є необґрунтованим, оскільки спростовується дослідженими судовим розглядом матеріалами справи. Так, вказана інформація про безпекову ситуацію в Сирійській Арабській Республіці станом на 06.05.2019 містить і інші відомості, які свідчать про те, що станом на 06.05.2019 на частині території Сирії продовжуються бойові дії та безпекова ситуація є вкрай складною. У безпековій інформації в Сирійській Арабській Республіці станом на 06.05.2019, наданій листом Міністерства закордонних справ України (том 1 а.с. 165, зворот а.с. 165), серед іншого, зазначено, що, північно - західна частина Сирії, зокрема, провінція Ідліб та прилеглі до неї частини провінцій Алеппо та Хама, перебуває під контролем опозиційних угрупувань, в тому числі радикальних ісламістських терористичних груп, внаслідок чого в означеній зоні мають місце активні бойові дії на лінії зіткнення урядових та опозиційних сил, здійснюються масові артилерійські обстріли та авіаційні удари по укріплених точках позиціях бойовиків. Безпекова ситуація у згаданому районі є вкрай складною, перебуває поза контролем чинного сирійського режиму За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaariv. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorijav. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року по справі № 440/3318/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 24.02.2020 року