Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/2530/14-ц

20.02.20 22-ц/812/136/20 Провадження № 22-ц/812/136/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м. Миколаїв справа № 487/12530/17 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Базовкіної Т.М. , Коломієць В.В., із секретарем Лівшенком О.С., переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про реальний поділ домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 13 вересня 2017 року суддею Щербиною С.В. в приміщенні цього ж суду (повне судове рішення складено того ж дня), У С Т А Н О В И Л А: У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та Миколаївської міської ради про реальний поділ домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою. Позивачка зазначала, що вона та відповідачі є співвласниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки АДРЕСА_1 . Їй, ОСОБА_1 , належить 1/5 частка домоволодіння. Частка ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виділена в окрему адресу. Посилаючись на те, що між співвласниками та землекористувачами існують спори щодо користування господарськими будівлями домоволодіння та земельною ділянкою, а вона бажає приватизувати землю, якою користується, ОСОБА_1 просила поділити спільну власність, виділивши їй відповідно до 1/5 частки частин житлового будинку літ.В, нежитлові прибудови, житловий будинок літ.Г, господарські будівлі та споруди, а також визначити порядок користування земельною ділянкою між нею та відповідачами. У березні 2015 року ОСОБА_1 уточнила коло співвласників та землекористувачів, заявивши аналогічні позовні вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради (а.с.114 том 1). У зв`язку з проведенням судової будівельно-технічної експертизи ОСОБА_1 просила провести поділ та визначити порядок користування землею відповідно до єдиного можливого варіанту, запропонованого експертом. Відповідачка ОСОБА_3 позов визнала. Миколаївська міська рада у вирішенні спору поклалась на розсуд суду. Інші відповідачі своєї позиції щодо спору суду не повідомили. Кожен з них в домоволодінні має відокремлену частину з окремим входом (квартиру), побажання щодо порядку користування земельною ділянкою висловили при проведенні судової експертизи. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2017 року позов задоволено частково. Проведено поділ домоволодіння АДРЕСА_1 між всіма співвласниками з виділенням кожному окремої частки житлових будинків, господарських будівель та споруд. Визначено порядок користування земельною ділянкою №16 за висновком судової будівельно-технічної експертизи №1842-1843 від 24 жовтня 2014 року. ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 200,18 кв.м., в тому числі під будівлями 89,48 кв.м., під двором 110,70 кв.м.; ОСОБА_3 -249,87 кв.м., в тому числі під будівлями 163,07 кв.м., під двором 86,80 кв.м.; ОСОБА_2 -101,83 кв.м., в тому числі під будівлями 52,61 кв.м., під двором 49,22 кв.м.; ОСОБА_9 - 96,10 кв.м., в тому числі під будівлями 44,73 кв.м., під двором 51,37 кв.м.; ОСОБА_12 - 176,45 кв.м., в тому числі під будівлями 102,50 кв.м., під двором 73,95 кв.м.; ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - 77,02 кв.м., в тому числі під будівлями 50,10 кв.м., під двором 26,92 кв.м.; ОСОБА_7 - 185,55 кв.м., в тому числі під будівлями 103,14 кв.м., під двором 80,41 кв.м. У спільному користуванні всіх співвласників залишилась земельна ділянка 255, 28 кв.м., вхід - в`їзд через ворота №3. Розподілені судові витрати. У грудні 2019 року з апеляційною скаргою на судове рішення звернулась ОСОБА_8 . Апелянт зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу вона є власницею житлового будинку по АДРЕСА_2 та користувачем частини земельної ділянки, закріпленої за домоволодінням АДРЕСА_1 . Проте суд, не тільки розглянув справу без залучення її до участі у справі та без врахування її інтересів, але і виділив ділянку, на якій розташовані її будівлі, іншій особі ОСОБА_7 . Внаслідок визначеного судом порядку користування землею вона позбавлена можливості обслуговувати належну їй частину будинку літ. А та користуватись загальним двором. Посилаючись на порушення права доступу до суду та прав землекористувача, ОСОБА_8 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, врахувавши її права. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року ОСОБА_8 поновлено строк на апеляційне оскарження, а ухвалою того ж суду від 16 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження. Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судове засідання апеляційного суду з`явились: представник апелянта адвокат Головченко О.А., відповідачі ОСОБА_13 , ОСОБА_6 . Позивачка ОСОБА_1 та відповідачі про час та місце судового засідання повідомлені (а.с. 180-186 том ІІ). Встановити особу ОСОБА_7 не виявилось можливим. Переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Спірні правовідносини регулюються нормами цивільного та земельного законодавства. За правилами статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Виходячи з правил статті 88 ЗК, порядок користування спільною ділянкою, яка перебуває як у власності, так і в користуванні, визначається насамперед угодою співвласників залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільного права користування земельною ділянкою, як і учасник спільної часткової власності, має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення. Такий учасник (учасники) має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому (їм)частки у праві власності на житловий будинок. Таким чином, кожен із співвласників житлового будинку, у разі відсутності згоди між ними, має право на звернення до суду з вимогою про виділення у його особисте користування певної частки земельної ділянки, що перебуває у спільному користуванні. За змістом частини 1 статті 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Статтею 120 ЗК передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, у разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушень не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. За принципом диспозитивності (стаття 13 ЦПК) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Судом встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 складається з чотирьох житлових будинків літ.А-1, Б-1, В-1, Г-1 та господарських будівель і споруд (а.с. 8 том 1). За даними технічної інвентаризації співвласниками домоволодіння були - ОСОБА_1 (1/5 частка), ОСОБА_14 (8/100 частки), ОСОБА_3 (1/5 частка), ОСОБА_9 (8/100 частки), ОСОБА_10 (правонаступником є ОСОБА_6 ) (18/100 частки), ОСОБА_11 (4/100 частки), ОСОБА_5 (4/100 частки), ОСОБА_15 (18/100 частки) (а.с.19 зворот том 1). Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 27 лютого 2007 року № 461 (пункт 89) 3/50 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_15 , виділені в окрему адресу АДРЕСА_2 . Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 25 травня 2007 року (пункт 90) 6/50 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_15 , виділені в окрему адресу АДРЕСА_3 (а.с. 9 том 2). Отже, частка ОСОБА_15 18/100 частки домоволодіння, які складаються з двох відокремлених житлових приміщень (квартир), виділені в окрему адресу АДРЕСА_4 . З урахуванням виділення частки ОСОБА_15 в окрему адресу, проведено перерахунок часток співвласників та визначена частка кожного у домоволодінні АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 24/100 частки, ОСОБА_16 -10/100 часток, ОСОБА_3 24/100 частки, ОСОБА_9 (помер, правонаступника не визначено) 10/100 часток, ОСОБА_6 (правонаступник бабічевої Р.Т.) - 22/100 частки), ОСОБА_4 5/100 часток , ОСОБА_5 -5/100 часток (висновок судової будівельно-технічної експертизи №249-250 від 25 травня 2017 року, а.с.6-11 том 2, а.с.17 том 2). Частки співвласників у домоволодінні є відокремленими ізольованими приміщеннями з окремими входами (квартирами), якими користується кожен із співвласників. Крім частки у житлових будинках, сторони користуються господарськими будівлями та спорудами, якими щільно забудована вся земельна ділянка. Вирішуючи питання щодо припинення права спільної часткової власності на домоволодіння, суд першої інстанції виходив з висновку судової будівельно-технічної експертизи №1842-1843 від 24 жовтня 2014 року та висновку №249-250 від 25 травня 2015 року (а.с.18-53 том 1, а.с.6-16 том 2), а також відсутності між сторонами спорів щодо поділу домоволодіння. Апеляційна скарга ОСОБА_8 не містить доводів щодо незаконності судового рішення в частині поділу домоволодіння. Рішення суду в цій частині не оскаржується. Тому відповідно до правил статті 363 ЦПК апеляційний суд не дає оцінку рішенню суду в частині поділу домоволодіння. Домоволодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці, площа якої за деякими даними складає 1066 кв.м. Топографічний план (2011) та фактичні обміри визначили площу ділянки домоволодіння 1085 кв.м (а.с. 29 зворот том 1). Земельна ділянка призначена для обслуговування житлових будинків та господарських будівель та споруд. Станом на 2007 рік (виділення частини домоволодіння АДРЕСА_1 в окрему адресу) між сторонами склався порядок користування земельною ділянкою, але в установленому законом порядку та формі такий порядок не встановлювався. Питання щодо закріплення частини ділянки № НОМЕР_1 , пропорційної частці ОСОБА_15 у спільній власності, за новими адресами ( АДРЕСА_2 та 16 АДРЕСА_5 ) не вирішувалось. Отже, земельна ділянка фактичною площею 1 085 кв.м (1 066кв.м) залишилась в спільному користуванні власників домоволодіння АДРЕСА_1 та власників житлових будинків № 16/1 та № АДРЕСА_1 / АДРЕСА_5 . Питання щодо визначення порядку користування спірною ділянкою за позовом ОСОБА_1 мало вирішуватись за спільною участю власників будинків за №16, №16/1 та №16/2. Але суд першої інстанції визначив коло землекористувачів за текстом уточненої позовної заяви (а.с.114 том 1), не встановив власників будинків №16/1 та №16/2 на час розгляду справи, а, виділивши в користування ОСОБА_7 земельну ділянку 185,55 кв.м не звернув належну увагу, що власником частки (18/100), яка у 2007 році виділялась в окремі адреси, взагалі був ОСОБА_15 . Особа ОСОБА_7 співвласникам не знайома та судом не встановлена. Разом з тим, з 29 вересня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_8 (а.с. 98 -104, 150 том ІІ). Житловий будинок АДРЕСА_3 належить ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2007 року (а.с.142 том ІІ). Проте власниці домоволодінь АДРЕСА_1 / АДРЕСА_6 та 16/2 ОСОБА_8 та ОСОБА_17 до участі у справі не залучались, а частина земельної ділянки, на якій розташована належна їм нерухомість, передана в користування навіть не попередньому власнику, а взагалі іншій особі ОСОБА_7 . Рішення суду в цій частині прямо стосується земельних прав апелянта ОСОБА_8 , як власниці житлового будинків № НОМЕР_1 /1, а вирішення питання щодо її прав без залучення до участі у справі є порушенням права на справедливий суд (доступ до суду). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою звернулась лише співвласниця ОСОБА_1 , яка просила визначити цей порядок між нею та іншими співвласниками відповідно до її частки у праві спільної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . Провадження у справі відкрито тільки за її позовом. Повноважень на звернення з позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою між всіма співвласниками ОСОБА_1 не мала. Отже, в межах заявленого позову судовому розгляду підлягала вимога ОСОБА_1 про визначення її права на користування часткою земельної ділянки АДРЕСА_1 . Встановлюючи порядок користування земельною ділянкою між всіма співвласниками окремо, при відсутності не тільки їх позовних (зустрічних) вимог, а й без з`ясування їх позиції щодо позову, суд першої інстанції порушив вимоги статті 13 ЦПК та вийшов за межі заявленого позову, що є порушенням загального принципу диспозитивності. Таке тлумачення та застосування норм процесуального законодавства запроваджено практикою Верховного Суду (постанова від 13 березня 2019 року у справі 734/3785/15ц та інші). З урахуванням викладеного судове рішення в частині визначення порядку користування землею не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому підлягає зміні. При вирішенні питання щодо можливості виправлення помилок, які допущені судом першої інстанції, апеляційний суд оцінює такі дії на сумісність з принципом юридичної (правової) визначеності, запровадженим Конвенцією з прав людини та основоположних свобод, а також практикою Європейського Суду. Правова визначеність як комплексне поняття складається з більш вузьких правових принципів, в тому числі такої загально-правової категорії як стабільнеість та остаточність судових рішень (res judicata). Практикою Європейського Суду запроваджені критерії, коли таке втручання може вважатись виправденим при вирішенні питань і щодо поновлення строків на оскарження рішень зі спливом значного часу після їх ухвалення, і щодо скасування цих рішень. Відхід від принципу res judicata можливий лише тоді, коли метою є не повторний розгляд справи, а виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Такий відхід має бути зумовлений обставинами суттєвого та вимушеного (непереборного) характеру (справа «Устименко проти України», остаточне рішення від 29 січня 2016 року, пункти 46,47; справа «Рябих проти Росії», судова постанова від 24 липня 2003 року, пункти 51,52; справа «Пономарьов проти України», рішення від 3 квітня 2008 року, пункт 41, справа «Сутяжник» проти Росії», постанова від 23 липня 2009 року, пункти 33,35). Так, стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право брати участь у розгляді справи, що стосується його прав. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. Обмеження, які випливають з принципу правової визначеності (стабільності та остаточності судових рішень), не можуть обмежувати реалізацію права доступу до суду у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України», остаточне рішення від 18 лютого 2011 року, пункт 37). У цій справі, якою вирішувалось питання щодо користування земельною ділянкою, на якій розташована нерухомість апелянта, ОСОБА_8 не було залучено до участі у вирішенні спору, а належну їй частину ділянки було передано у користування іншій (сторонній) особі. Зміст права на судовий захист у цій ситуації для ОСОБА_8 полягає, насамперед, в надані їй права на апеляційне оскарження судового рішення, що було враховано судом при поновлені ОСОБА_8 строку на апеляційне оскарження (ухвала від 27 грудня 2019 року). Необхідність виправлення судової помилки з метою поновлення порушених прав апелянта вимагає внесення змін до судового рішення, ухваленого у вересні 2017 року. Втручання у принцип правової визначеності (res judicata) за таких обставин апеляційний суд вважає пропорційним. Водночас, відновлення порушених прав апелянта має відбутись у спосіб, найменш обтяжливий для інших учасників справи та найбільш наближений до прав, існуючих на цей час (висновків суду першої інстанції). Апеляційний суд не має повноважень залучити на стадії апеляційного розгляду до участі у справі як відповідача ОСОБА_8 . Тому поновлення її прав має відбутись шляхом виключення з судового рішення тих висновків суду, які впливають на обсяг прав апелянта. Враховуючи, що позов про визначення порядку користування земельною ділянкою, як зазначено вище, заявлено лише ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає можливим залишити для неї той порядок, який визначив суд, а іншу частину ділянки № НОМЕР_1 залишити в загальному користуванні інших власників цього будинку та будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . При цьому частка ділянки, яку виділено позивачці, є меншою, ніж її ідеальна частка у праві спільної власності та знаходиться під іншим житловим будинком, ніж частка апелянта. Спори щодо прав на землю у ОСОБА_8 виникають з іншим суміжним землекористувачем ( ОСОБА_13 ) (а.с. 105 том ІІ). Визначений судом порядок користування ділянкою для позивачки ОСОБА_1 земельні права ОСОБА_8 не порушує, про що заявив представник апелянта в апеляційному суді. Вирішення спору у такий спосіб не порушує прав позивача та не обмежує права відповідачів у їх правомочностях щодо спірної земельної ділянки, не позбавляє їх права дійти згоди між собою щодо визначення порядку користування іншими частинами земельної ділянки або звернутися із цього питання до суду в загальному порядку (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі 734/3785/15ц та інші). При визначенні розміру земельної ділянки, яка залишається в користуванні інших землекористувачів, суд виходить з даних висновку судового будівельно-технічної експертизи від 24 жовтня 2010 року щодо фактичної загальної площі земельної ділянки -1085 кв.м, з яких 255,28 кв.м. знаходяться в загальному користуванні під двором. Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2017 року змінити в частині визначення порядку користування земельною ділянкою за АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , виклавши цю частину резолютивної частини рішення в наступній редакції. Виділити в загальне користування інших власників домоволодіння АДРЕСА_1 та інших землекористувачів АДРЕСА_7 власників АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) земельну ділянку загальною площею 884, 82 кв.м, в тому числі земельну ділянку площею 255,28 кв.м під двором залишити в загальному користуванні з ОСОБА_1 . Судове рішення в частині поділу домоволодіння АДРЕСА_1 між його співвласниками та в частині визначення порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: Т.М.Базовкіна В.В.Коломієць --------------------------------- Повну постанову складено 21 лютого 2020 року