Постанова 4801 № 127/20304/19

Справа № 127/20304/19 Провадження № 22-ц/801/328/2020 Категорія: 72 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 рокуСправа № 127/20304/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М., суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Вінницької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М. в м. Вінниці, дата складення повного тексту рішення відповідає даті його постановлення,- в с т а н о в и в: 24 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав. Обґрунтовуючи позов, зазначив що з 29 червня 2004 року він з відповідачкою ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 . В травні 2017 року відповідач залишила дочку з батьком і змінила місце проживання, незважаючи на прохання дочки не залишати її. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року шлюб між ними був розірваний. Після розірвання шлюбу дочка ОСОБА_4 , якій на той час виповнилося 13 років, залишилась проживати з батьком, оскільки її мати не бажала забирати її до себе. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на дочку у розмірі ј частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до її повноліття. Позивач зазначає, що в червні 2018 року вже звертався до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , але рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року було відмовлено в задоволенні позову. З травня 2017 року донька проживає з батьком. Стверджує, що з часу залишення дитини в травні 2017 року, відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків та утримання своєї неповнолітньої дитини, не цікавиться долею, життям та здоров`ям дитини, не турбується про її фізичний і духовний розвиток, не піклується про неї, не виявляє до неї батьківської турботи та уваги, не спілкується з нею. Висуває вимогу: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, адже позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що застосовується до батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки. Відмовляючи в задоволенні даного позову, суд прийняв до уваги висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 вересня 2019 року № 01-00011-47187, про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , згідно якого відповідач бажає брати участь у вихованні дочки, сплачує аліменти на її утримання, цікавиться життям дитини, вона їй не байдужа. В судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт навмисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, щодо дитини ОСОБА_3 та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. В судовому засіданні позивач не обґрунтував в чому саме полягає необхідність позбавити відповідача батьківських прав без права на реабілітацію відповідача перед дочкою і в чому будуть порушуватись інтереси дитини у разі збереження у матері прав на її рідну дитину. З таким рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , 27 грудня 2019 року подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви та зводяться до того, що при ухваленні рішення суд безпідставно захистив лише права відповідачки, не взявши до уваги пояснення дитини. Також зазначає, що він вже звертався до суду з аналогічним позовом, у задоволенні якого йому було відмовлено, через те, що відповідачка виявила намір брати участь у вихованні дочки. Вказане рішення він не оскаржував, оскільки думав що ОСОБА_2 змінить ставлення до дочки, однак, ніяких змін не сталося, ОСОБА_2 як і раніше не цікавиться дитиною та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, не надходив. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Байдак В. П. апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав. Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Тетева - Родюк І. О. заперечили проти апеляційної скарги, судове рішення вважають законним, таким, що підлягає залишенню без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються: Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 виданого 10 листопада 2004 року відділом РАЦС Вінницького МУЮ Вінницької області, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (копія на а. с. 17). В травні 2017 року у зв`язку з постійними конфліктами між сторонами та відповідачки зі свекрухою, ОСОБА_2 на їх вимогу змушена була залишити помешкання позивача і з того часу з сім`єю не проживає. Дочка залишилась проживати разом з позивачем, який дбає про її здоров`я, навчання та гармонійний розвиток. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 11). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі ј частки доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття, починаючи з 29 травня 2018 року. Вирішено питання про судові витрати (а. с. 12). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 13 - 16). Спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем з приводу позбавлення батьківських прав матері відносно неповнолітньої ОСОБА_3 . Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100). В суді першої інстанції було досліджено та надано оцінку наступним доказам: - акту № 11030, складеному ТОВ «ЖЕО» 15 травня 2019 року, з якого вбачається, що дочка ОСОБА_3 проживає разом із позивачем у квартирі його батьків, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19); - акту № 11031, складеному ТОВ «ЖЕО», без номера та дати, згідно якого, мати ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає, матеріально не допомагає (а. с. 18); - довідці КЗ «Навчально виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гімназія № 30 ім. Т. Шевченка Вінницької міської ради» № 283 від 20 травня 2019 року, з якої слідує, що активним учасником шкільного життя ОСОБА_5 є батько, він приділяє належну увагу вихованню доньки: систематично відвідує батьківські збори, цікавиться у класного керівника та вчителів - предметників успіхами та труднощами дочки у навчанні, бере активну участь в організації класних та позакласних заходів, допомагає класному керівнику (а. с. 21); - довідці Центру первинної медико-санітарної допомоги № 4 амбулаторії № 7 датованої 23 травня 2019 року лікарем ОСОБА_6 , згідно якої, лікуванням та оздоровленням дитини ОСОБА_7 займається її батько, мати дитини ОСОБА_2 жодного разу, з травня 2017 року, в разі хвороби дитини при відвідуванні лікарем присутня не була, станом здоров`я дитини не цікавилась (а. с. 20); - акту обстеження житлово побутових умов проживання ОСОБА_3 , учениці 9-Б класу, затвердженого 27 серпня 2019 року директором «НВК: ЗШ І-ІІІ ступенів гімназії № 30 ім. Т. Шевченка ВМР - А. В. Панасюк, згідно якого, ОСОБА_4 проживає у двох кімнатній квартирі з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_8 , мати ОСОБА_2 з сім`єю не поживає. У дитини є власна кімната, у квартирі чисто, охайно, стан приміщення задовільний. Вихованням дівчинки з травня 2017 року займається батько, з матір`ю ОСОБА_4 зв`язок не підтримує (а.с. 64); - згідно висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради №01-00-011-47187 від 23 вересня 2019 року встановлено недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 73 75). Згідно з ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, вчиняють їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, оскільки ці обставини зумовлені не її (його) волею. У даній справі суд першої інстанції встановив, що з травня 2017 року неповнолітня ОСОБА_4 постійно проживає з батьком, спілкуватися з матір`ю категорично не бажає, уникає зустрічей та негативно проти неї налаштована, не бажає приймати від неї подарунки. Встановивши ці обставини, суд дійшов правильного висновку, що небажання дитини спілкуватися з матір`ю не є підставою для позбавлення останньої батьківських прав, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, так як бажання дитини в даному випадку не може бути визначальним. Зазначаючи про те, що відповідач не займається вихованням дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток і не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, суд першої інстанції вірно врахував те, що такі обставини настали поза волею та без винної поведінки ОСОБА_2 , яка не має можливості спілкуватися з дочкою через категоричне заперечення останньою щодо цього. При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватись і брати участь в її вихованні. У цій справі суд першої інстанції вірно зазначив, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою ОСОБА_9 та брати участь в її вихованні, натомість установлено, що між сторонами існує конфлікт, що негативно вплинуло на її взаємовідносини з дочкою, яка залишилася проживати з батьком. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає брати участі в її утриманні й вихованні, тобто свідомо, умисно нехтує батьківськими обов`язками. Батьківські права основані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною та матір`ю конфлікту чи погіршення їхніх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав. У ст.171 СК закріплено, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. При визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. Належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо своєї дитини, а також свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, позивачем не надано, натомість за місцем роботи відповідачка характеризується позитивно (а. с. 44), у висновку органу опіки вказано що мати дитини повідомила, що любить свою дочку, бере участь у її матеріальному забезпеченні, сплачує аліменти, заборгованість по яких відсутня та бажає приймати участь у її вихованні (а. с. 74). Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує та виявляє бажання піклуватись про дочку, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відтак, апеляційний суд дійшов до переконання що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 367, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук Повний текст постанови складено 21 лютого 2020 року.