Постанова Львівський апеляційний суд № 450/1417/19

Справа № 450/1417/19 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є. Провадження № 22-ц/811/3098/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Іванова О.О. З участю: представника АТ КБ «Приватбанк» Жарського І.Р., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу № 450/1417/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: 02 травня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором б/н від 28.03.2011 року в сумі 42 384,08 грн. та судові витрати по справі в сумі 1921,00 грн. просило віднести на відповідача ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 28 березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся в АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву, згідно якої отримав кредит в розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням і ініціативою банку. Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2019 рокучастково задоволено позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 18 828,57 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Рішення суду оскаржив позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення простроченого тіла та неустойки незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надані докази наявності домовленості між сторонами про порядок та розмір оплати відсотків та неустойки, зазначивши, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та надання банківських послуг, на які посилається позивач, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а тому нарахування процентів, неустойки та штрафів у даному випадку є безпідставними. Проте, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання коштів за їх користування. Позивач просив стягнути з Відповідача заборгованість за тілом кредиту, яка складається з 2-х складових, а саме: заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту. Відтак, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості по тілу кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту. Зазначає, що прострочений кредит не відносить ні до відсотків, ні до неустойки, у зв`язку з чим підстава для відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту відсутність домовленості між сторонами про розмір відсоткової ставки та розміру неустойки є хибною. Покликання суду першої інстанції, на те, що оскільки Тарифи, Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, то вимоги банку про стягнення неустойки задоволенню не підлягають, є помилковими. Із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється , що 28.03.2011 року відповідач погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг. Більш того, активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Проте, суд не перевірив розрахунок заборгованості, не взяв до уваги доводи банку що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, частково сплачував заборгованість за договором, у тому числі відсотки, пеню та комісії, а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Відтак, відмова у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також штрафів та пені за умовами договору є необґрунтованою. Вважає, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту, нарахованих згідно з умовами укладеного договору пені та штрафів, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача, неповно та не всебічно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просить скасувати заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по простроченому тілу кредиту, пені, штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення. Відповідно до ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) відповідачем ОСОБА_1 . Відзиву на апеляційну скаргу не надано (далі Відзив). Заслухавши пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» Жарського І.Р. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Матеріалами справи та судом встановлено, що 28.03.2011 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є АТ Комерційний банк «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг. Для реалізації зазначеної цілі відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 28 березня 2011 року. В заяві-анкеті зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку. До Кредитного договору банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до заяви-анкети від 28.03.2011 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Згідно наданого позивачем Розрахунку до позовної заяви, станом на 26.03.2019 року відповідачу нарахована заборгованість за кредитом в сумі 42384, 08 грн., з яких: 18828,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9321,00- заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 11009,34 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 730,69- нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1994, 48 грн. - штраф (процентна складова). За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ч.1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є Договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі, доведені до відома споживачів, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК можна дійти висновку, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми процентів за користування кредитними коштами та стягнення штрафу, пені, неустойки, комісії, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 28.03.2011 року процентна ставка не визначена. Крім цього, в цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Пред`являючи вимоги про повернення кредиту, банк просив, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині позовних вимог, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.03.2011 року, позивач послався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. У вказаних документах містяться умови користування кредитними коштами, відсоткові ставки, строки повернення грошових коштів, умови застосування штрафних санкцій та сплати комісій за користування грошовими коштами. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з умов та Правил розумів відповідач і що він ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки (пені, штрафів) і саме у зазначених в цих документах розмірах та порядку нарахування. Судом першої інстанції підставно не застосовано до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www. Privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» в період часу виникнення спірних правовідносин (28 березня 2011 року), тобто позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил у вигідній для нього редакції. Враховуючи обставини справи, доводи апеляційної скарги до якої не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в частині стягнення відсотків, пені, штрафів, комісії, оскільки такі не спростовують висновків суду першої інстанції, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, а відтак не є частиною Кредитного договору, укладеного 28 березня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Згідно частини першої, третьої статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач-фізична особа, яка має намір придбати, замовляє, використовує чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 192/2217/16-ц, провадження № 61-24992св19); у постанові від 25 листопада 2019 року -( справа № 359/992/17, провадження № 61-30189св/18) по аналогічній справі прописав, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ПАТ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив би покладення на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс/10). Однак, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в частині позовних вимог про стягнення 9321,00 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. У Постанові ВС від 03.07.2019 року у справі № 342/1807/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що "фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "Приватбанк" не повернуті, що свідчить про порушення позичальником прав кредитора, а тому відповідно до змісту статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про підставність позовних вимог банку та стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», крім тіла кредиту, що становить 18 828,57 грн., також і заборгованості за фактично використаним кредитним лімітом (заборгованість за простроченим тілом кредиту) - тією частиною тіла кредиту, строк сплати якого настав на дату подання позову до суду, що становить 9321,00 грн., оскільки зазначена сума коштів кредиту використана боржником, що стверджується випискою по карті та розрахунком заборгованості за договором. Відповідно до частини першої ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Із врахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 9321,00 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту та ухвалення в цій частині нового рішення. Згідно ст.141 ч.1 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 серпня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 9321,00 грн. (дев`ять тисяч триста двадцять одну грн. 00 коп.) за простроченим тілом кредиту. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк