Постанова КЦС ВС № 201/4974/16-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 201/4974/16-ц провадження № 61-11933св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Космічний», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Ткаченко Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Созидатель» (далі - ПрАТ «НВО «Созидатель»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Космічний» (далі - ОСББ «Космічний»), про визнання за співвласниками багатоквартирного будинку права спільної власності на нежитлові допоміжні приміщення, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові допоміжні приміщення. Позовна заява мотивована тим, що він є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 від 23 червня 2015 року це приміщення має два виходи: перший вихід із холу № 1 - на ганок, другий вихід із приміщення № 8 - коридор. Зазначав, що це приміщення він набув у власність, уклавши із забудовником ПрАТ «НВО «Созидатель» договір інвестування в будівництво нежитлового приміщення № П4-2-1-2 від 14 жовтня 2005 року, пунктом 4.1 якого передбачено, що будівництво здійснюється за проектною документацією на «Житловий комплекс». Додатком № 2 до договору передбачений план «приміщення», згідно із яким два офіси (№ 1 та №2) мають спільний коридор/тамбур і сходи, коридор є необхідним і обов`язковим приміщенням для нормальної експлуатації нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , оскільки є тамбуром для теплового та вітрового захисту. Вказував, що коридор і ганок із пандусом є необхідним та обов`язковим приміщенням для нормальної експлуатації нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , оскільки цей вхід здійснено на виконання вимог закону щодо пристосування його для мало мобільних груп населення і є одним із двох обов`язкових евакуаційних виходів із приміщення АДРЕСА_1 . Позивач дізнався, що ПрАТ «НВО «Созидатель» зареєстрував за собою право приватної власності на приміщення загального користування: тамбур № 1, коридор № 2, літ. а4 - ганок з пандусом разом із реєстрацією за собою права власності на приміщення АДРЕСА_2 , чим порушив його право спільної власності на ці приміщення, обмеживши у належній експлуатації приміщення АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що зареєстроване за ПрАТ «НВО «Созидатель» право власності на спірні приміщення загального користування, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку, порушує норми закону, права всіх співвласників будинку та його, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 право спільної сумісної власності на нежитлові допоміжні приміщення: тамбур № 1 загальною площею 2,48 кв.м, коридор № 1 загальною площею 12,2 кв.м, літ а4 - ганок з пандусом на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ПрАТ «НВП «Созидатель» на нежитлові допоміжні приміщення: тамбур № 1 загальною площею 2,48 кв.м, коридор № 1 загальною площею 12,2 кв.м, літ а 4 - ганок з пандусом на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на норми закону, які регулюють інститут спільної власності, захист права спільної власності співвласника багатоквартирного будинку завжди повинен ураховувати інтереси інших співвласників і не може порушувати їх права, а тому спір між двома власниками нежитлових приміщень, без урахування інтересів інших співвласників, не є таким, що направлений на захист права усіх співвласників багатоквартирного будинку. Також суд першої інстанції зазначив, що спірні приміщення не є допоміжними, і як наслідок, не є місцями загального користування, вони правомірно набуті відповідачем у власність, а тому вимоги позивача про визнання права спільної власності за всіма співвласниками багатоквартирного будинку є необґрунтованими. Скасування державної реєстрації права власності відповідача суд вважав похідною вимогою, яка також не підлягає задоволення. При цьому, суд першої інстанції надав оцінку висновку № 12/16 будівельно-технічного дослідження від 23 березня 2016 року та зазначив, що експертом здійснено дослідження лише на предмет відповідності спірних приміщень поняттю приміщень загального користування, що містяться у Державних будівельних нормах (далі - ДБН). Суд вважав цей висновок обмеженим, оскільки предметом дослідження є лише питання про функціональне призначення ганку з пандусом на першому поверсі будинку, функціонального призначення тамбура і коридору, а також порушення норм ДБН. Такого висновку суд дійшов з огляду на поставлені експерту питання і виходячи з того, що експерту на дослідження були надані лише технічні паспорти на приміщення АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 , що знаходяться на першому поверсі будинку і проектне креслення першого поверху будинку, натомість експертом не досліджувалося питання про можливості користування вказаними приміщеннями і ґанком іншими співвласниками будинку. За таких обставин суд першої інстанції виходив з того, що цей висновок не може беззаперечно вказувати на належність спірних приміщень до місць загального користування, а підлягає оцінці разом із іншими доказами, поданими сторонами. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року залишено без змін. Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 про визнання за співвласниками багатоквартирного будинку права спільної сумісної власності на нежитлові допоміжні приміщення є безпідставними, оскільки власники квартир не уповноважували його на представлення їх інтересів у суді. Крім того, апеляційний суд врахував, що спір між сторонами виник з приводу приміщення, які є не житловими, а офісними, що належать відповідачу на праві власності та не мають статусу допоміжного приміщення житлового будинку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанції частини другої статті 382 ЦК України, оскільки спірний тамбур і коридор є приміщеннями, що обслуговують більше одного нежитлового приміщення та є спільним для приміщень АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 житлового будинку АДРЕСА_1 , тому з урахуванням положень вказаної статті є допоміжними приміщеннями. Заявник вказує, що на час придбання ним нежитлового приміщення воно мало два виходи - один у загальний із нежитловим приміщенням АДРЕСА_2 коридор із тамбуром обладнаним пандусом та другий - на вулицю. Судами не враховано, що купуючи нежитлове приміщення, заявник розраховував саме на такі характеристики приміщення, однак відповідач оформивши на себе право власності на спірний коридор та тамбур, позбавив його можливості вільно користуватись майном, на яке він розраховував під час придбання офісу. Також заявник вказує про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки підставам позову та помилкове незастосування до спірних правовідносин статей 382 та 392 ЦК України. На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки висновку будівельно-технічного дослідження № 12/16 від 23 березня 2016 року, безпідставно прийнявши зауваження відповідача на вказаний висновок. У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Право власності на вказане приміщення зареєстровано за позивачем 17 серпня 2015 року. Із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05 листопада 2015 року суди встановили, що позивач є головою ОСББ «Космічний». Приміщення АДРЕСА_1 позивачем набуто у власність на підставі договору інвестування в будівництво нежитлового приміщення № П4-2-1-2 від 14 жовтня 2005 року, укладеного із забудовником ПрАТ «НВО «Созидатель», предметом якого є інвестування в будівництво нежитлового приміщення (будівельний номер № 2 секція 2 по проекту), загальною будівельною площею 176,62 кв.м, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна сума інвестицій, здійснювана інвестором, відповідає договірній вартості приміщення і складає 565 154 грн. За умовами договору, приміщення передається після введення його в експлуатацію забудовником, за актом приймання-передачі приміщення (пункти 3.1, 3.2 договору). Пунктом 4.1 договору інвестування передбачено, що будівництво здійснюється за проектною документацією на «Житловий комплекс». План «приміщення» зазначений у додатку № 2 до договору, згідно із яким офіс № 2 має два виходи: один - у загальний коридор і до сходів із обладнаним пандусом, другий - на вулицю. Другий вихід є спільним для офісів №1 і 2, отже офіси мають спільний коридор/тамбур і сходи. Суди встановили, що ПрАТ «НВО «Созидатель» є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 за цією ж адресою загальною площею 219,5 кв.м, яке складається з наступних приміщень: 1 - тамбур, 2 - коридор площею 12,0 кв.м, 3 - офісне приміщення, 4 - офісне приміщення, 5 - коридор; 6 - умивальня, 7 - санвузол, 8 - санвузол, 9 - санвузол, 10 - санвузол, 11 - умивальня, 12 - тамбур, 13 - офісне приміщення. Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 3282 від 23 вересня 2010 року «Про погодження акта готовності до експлуатації об`єкта «Будівництво житлової забудови (ІІ черга) по АДРЕСА_1 » та сертифіката відповідності серії НОМЕР_3 від 14 жовтня 2010 року відповідач є замовником будівництва та забудовником будинку АДРЕСА_1 . Рішеннями виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 212 від 14 березня 2012 року і № 619 від 13 червня 2012 року, за результатами розгляду питання про оформлення права власності, вирішено оформити право спільної власності всіх юридичних і фізичних осіб, в тому числі ПрАТ «НВО «Созидатель» і ОСОБА_1 , приміщення загального користування: на першому поверсі № І поз. 1-10, ганок з навісом літ а1, ганок з пандусом та навісом літ а1, ганок літ А2. Суд першої інстанції встановив, що висновком будівельно-технічного дослідження № 12/16 від 23 березня 2016 року, виконаним на замовлення позивача, визначено, що споруда літ а4 - ганок зі сходами та пандусом відноситься до споруд загального користування та слугує для доступу працівників і відвідувачів (включаючи мало мобільні групи населення) у нежитлові приміщення АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 . Приміщення 1-тамбур і 2-коридор є спільним для нежитлових приміщень АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 (виходи з обох прямують в один коридор і тамбур) виконують функцію транзиту для виходу з них працівників і відвідувачів. При таких планувальних рішеннях дані приміщення належать до приміщень загального користування. У випадку виключення можливості нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 користуватися приміщеннями 1 - тамбур, 2 - коридор, літ а4 - ганок з пандусом, які за проектом є приміщеннями і спорудами загального користування, приміщення АДРЕСА_1 втратить один з евакуаційних виходів - літ а4 - ганок з пандусом. Другий евакуаційний вихід «літ а» не обладнаний пандусом, що буде порушенням пункту 6.1.1 ДБН В.2.2-17:2006 та пункту 6.1.2 ДБН В.2-9-2009. В такому разі, при користуванні нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 , інваліди та інші мало мобільні групи населення не будуть мати однакових умов життєдіяльності з рештою частиною населення всупереч початковому проектуванню та будівництву даного приміщення.

Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту, у редакції Кодексу чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Відповідно до пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 14-рп/2011 від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Отже, власники квартир багатоквартирних житлових будинків незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою та мають самостійне право звернення до суду за захистом своїх прав щодо таких приміщень. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» нежитлове приміщення є самостійним об`єктом нерухомості, що підлягає державній реєстрації. За нормою статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку перебуває неподільне майно. Згідно статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (частини 1, 2 статті 5 «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Встановивши, що у розглядуваній справі ОСОБА_1 діє від свого імені, а не як представник власників квартир житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за співвласниками багатоквартирного будинку права спільної сумісної власності на нежитлові приміщення за позовом ОСОБА_1 . Крім того, суди врахували, що спір між сторонами виник саме з приводу приміщення яке належить не до житлових, а офісних приміщень які не мають статусу допоміжного приміщення житлового будинку. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їх розташування, так із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. акий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19). Встановивши ненадання позивачем доказів того, що спірне приміщення призначене для забезпечення експлуатації будинку або побутового обслуговування його мешканців, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що набуте законним шляхом право власності відповідача (забудовника) на спірне нежитлове приміщення не може бути скасоване. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами положень частини другої статті 382 та статті 392 ЦК України є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанції, надавши належну оцінку доказам, поданим сторонами, та правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про ненадання позивачем належних та допустимих доказів того, що спірний тамбур і коридор є приміщеннями загального користування (у тому числі допоміжними) в розумінні статті 382 ЦК України. Судами також враховано, що рішеннями виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 212 від 14 березня 2012 року і № 619 від 13 червня 2012 року, якими вирішувалось питання щодо оформлення прав власності за фізичними та юридичними особами у житловому будинку АДРЕСА_1 , спірні тамбур і коридор не увійшли до приміщень загального користування. Вказані рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради ні позивачем, ні ОСББ «Космічний» оскаржені не були. Посилання заявника про те, що під час придбання нежитлового приміщення він розраховував, що вказане приміщення має два виходи, а відповідач оформивши право власності на спірний коридор і тамбур, позбавив його можливості вільно користуватись майном, на яке він розраховував під час придбання офісу, не впивають на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо вирішення справи по суті. При цьому, касаційним судом враховано, що договір № П4-2-1-2 інвестування в будівництво нежитлового приміщення від 14 жовтня 2005 року, укладений між ПрАТ «НВО «Созидатель» та ОСОБА_1 , не містить положень, за якими спірні приміщення переходять у спільну власність власників квартир багатоквартирного будинку. Посилання заявника про ненадання належної оцінки висновку будівельно-технічного дослідження № 12/16 від 23 березня 2016 року, є безпідставними, оскільки суд першої інстанцій надав оцінку вказаному висновку в сукупності з іншими доказами, поданими сторонами та навів у судовому рішенні обґрунтовані мотиви його відхилення, з якими погодився і апеляційний суд. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а переважно стосуються необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович