Постанова КЦС ВС № 390/1377/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 грудня 2019 року м. Київ справа № 390/1377/15-ц провадження № 61-32496св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України», подану його представником Негодою Сергієм Петровичем, на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Дуковського О. Л., Авраменко Т. М., Потапенка В. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначило, що 17 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 55108С1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50 000 доларів США на строк до 16 квітня 2033 року зі сплатою 13% річних за користування кредитом. У забезпечення виконання цього договору 17 квітня 2008 року сторони укладали договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку передано житловий будинок по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання і станом на 2 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 48 200 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредита - 45 332,60 доларів США, термінові проценти - 491,11 доларів США, прострочені проценти - 2 376,36 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 27 883,79 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів - 7 821,18 гривень. За таких обставин ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 48 200 доларів США. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача, визнання кредитного договору і договору іпотеки недійсними, скасування запису про обтяження майна і зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позову зазначила, що ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» не мав повноважень на видачу фізичним особам кредитів у іноземній валюті; перед укладенням кредитного договору їй не повідомлено усю інформацію щодо кредитування, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів», та не попереджено про покладення на неї відповідальності за валютні ризики; банк не ознайомив її з дійсною реальною процентною ставкою і абсолютним значенням подорожчання кредиту. ОСОБА_1 вважає, що умови кредитного договору № 55108С1 є несправедливими і він укладений під впливом обману з боку банку, тому просить визнати цей договір недійсним, визнати недійсним укладений у забезпечення його виконання договір іпотеки від 17 квітня 2008 року, виключити із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження іпотекою будинку по АДРЕСА_1 , а також зобов`язати ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» повернути їй усе, отримане у порядку виконання недійсного правочину. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2015 року, ухваленим у складі судді Гершкула І. М., позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором № 55108С1 від 17 квітня 2008 року у розмірі 48 200,07 доларів США, з яких: прострочена заборгованість - 45 332,60 доларів США, термінові проценти - 491,11 доларів США, прострочені проценти - 2 376,36 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 27 883,79 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів - 7 821,18 гривень. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 3 654 гривень у відшкодування судового збору. Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанцій дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у неї заборгованості у зазначеному банком розмірі. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору ознайомилася із усією необхідною інформацією, погодилася з його умовами, підписала договір і тривалий час виконувала його умови, тому відсутні визначені цивільним законодавством і Законом України «Про захист прав споживачів» правові підстави для визнання кредитного договору і укладеного у його забезпечення договору іпотеки недійсними. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2017 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2015 року скасовано і ухвалено рішення. У задоволенні позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір № 55108С1 від 17 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір іпотеки від 17 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 . Стягнено з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 535,92 гривень у відшкодування судового збору та 10 800 гривень - у відшкодування витрат на проведення судово-економічної експертизи. Задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що оспорений кредитний договір укладений під впливом обману ОСОБА_1 щодо його істотних умов, а саме щодо дійсного розміру реальної процентної ставки і абсолютного значення подорожчання кредиту, та є несправедливим, тому підлягає визнанню недійсним разом із укладеним у забезпечення його виконання договором іпотеки. Дійшовши висновку про недійсність кредитного договору, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення зі ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У травні 2017 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просилорішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2015 року. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що умови договору не свідчать про істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін на шкоду споживача; порядок і графік погашення кредиту змінювався саме за ініціативою позичальника, тому помилковими є висновки суду щодо несправедливості відповідних умов. Вважає, що позивач не довела факт обману при укладенні оспорюваного кредитного договору, а саме навмисне введення її банком в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Під час укладення договору ОСОБА_1 ознайомлено з усією необхідною інформацією щодо обраного нею виду кредитування, про валютні ризики і особу, на яку їх покладено. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу здійснювала погашення кредиту і жодних заперечень щодо його дійсності не мала. Вказує, що збільшення реальної процентної ставки за кредитом і абсолютного значення подорожчання кредиту відбулося у зв`язку з самостійним обранням позичальником страховиків із високими тарифами та укладенням договорів страхування з великими страховими платежами. Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин статті 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначив, які саме умови договору є несправедливими та які дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику. Відзив на касаційну скаргу не надходив Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У 2018 році справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи Апеляційним судом встановлено, що 17 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 55108С1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50 000 доларів США на строк до 16 квітня 2033 року зі сплатою 13% річних за користування кредитом. У забезпечення виконання цього договору 17 квітня 2008 року сторони укладали договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку банку передано житловий будинок по АДРЕСА_1 . При укладенні кредитного договору у іноземній валюті ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» діяв на підставі банківської ліцензії № 2 від 25 грудня 2001 року на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статі 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також дозволу № 2-1 від 25 грудня 2001 року. 17 липня 2009 року, 25 січня 2010 року, 8 лютого 2010 року та 15 листопада 2012 року сторони уклали додаткові угоди до кредитного договору № 55108С1. За цими угодами кредитний договір доповнено пунктом щодо відстрочки погашення основного боргу, вилучено положення щодо комісії за управління кредитом, змінено умови кредитного договору щодо погашення кредиту та забезпечення зобов`язання і доповнено пунктом щодо нерозголошення особистих даних позичальника. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань 15 квітня 2015 року банк звернувся до неї з вимогою про дострокове погашення заборгованості, яка отримана позичальником 18 квітня 2015 року. ОСОБА_1 зазначену вимогу не виконала і станом на 2 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 48 200 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредита - 45 332,60 доларів США, термінові проценти - 491,11 доларів США, прострочені проценти - 2376,36 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 27 883,79 гривень і пеня за несвоєчасну сплату процентів - 7 821,18 гривень. У розділі 6 кредитного договору зазначено, що позичальник володіє інформацією та погоджується із тим, що укладення цього договору, договорів, що забезпечують виконання зобов`язання за цим договором, договорів страхування тощо може потягнути необхідність здійснення платежів на користь третіх осіб у розмірі, встановленому чинним законодавством України та такими третіми особами. Позичальник підтверджує, що його попереджено про валютні ризики, які він може понести у разі отримання кредитних коштів, та надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, строків і комісій конвертації валюти. Сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту визначена з наявних у банка на момент укладення цього договору показників і даних та наведена у додатку № 2 до цього договору. З висновку судово-економічної експертизи № 2066 від 16 грудня 2016 року, проведеної експертом Київської незалежної судово-експертної установи, суд апеляційної інстанції встановив, що реальна процентна ставка в дійсності становить 16,82 % та є вищою від визначеної у додатку до кредитного договору - 0,155%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 95 927,42 доларів США та є вищим від визначеного у додатку до кредитного договору - 88 226,75 доларів США. Заява на видачу кредиту на суму 50 000 доларів США з призначенням платежу «Видача кредиту (валюта)», за якою ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, не містить усіх обов`язкових реквізитів первинних документів, а саме відсутня назва документа (форма), підстава для здійснення операції (номер та дата кредитного договору). Також суд апеляційної інстанції встановив, що пункти 2.8.3, 2.8.4 кредитного договору містять зобов`язання позичальника не пізніше 14 календарних днів з дати отримання кредиту надати банку страховий поліс та/або договір страхування застави/іпотеки за свій рахунок в інтересах іпотекодержателя, а також страховий поліс/договір особистого страхування працездатності на весь період дії цього договору на суму заборгованості за кредитом (включаючи нараховані проценти). Протягом дії договору позичальник зобов`язаний забезпечити особисте страхування працездатності і вчасно сплачувати страхові внески за власний рахунок. Пунктом 3.1 іпотечного договору встановлено, що страхування предмета іпотеки здійснюється іпотекодавцем на його повну вартість протягом усього терміну дії кредитного договору. Згідно з договором страхування майна громадян, що є предметом іпотеки № 20/08-294-08/101 від 29 квітня 2008 року, який уклала ОСОБА_1 , страховий платіж складає 1 073,13 гривень, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 212,50 доларам США, проте згідно з додатком № 2 до кредитного договору «Таблиця сукупної вартості та реальної процентної ставки» страховий платіж сторони погодили у сумі 100 доларів США. Відповідно до договору страхування відповідальності позичальника № 14/15-012902 від 29 квітня 2008 року страховий платіж складає 2 282,60 гривень, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 452 доларам США, проте згідно з додатком № 2 до кредитного договору «Таблиця сукупної вартості та реальної процентної ставки» такий страховий платіж сторони погодили у сумі 111, 86 доларів США. За таких обставин суд дійшов висновку про невідповідність інформації про умови кредитування, викладеної у додатку № 2 «Таблиця сукупної вартості та реальної процентної ставки», Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки експерт встановив заниження банком абсолютного значення подорожчання кредиту і реальної процентної ставки. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передбачений кредитним договором порядок зарахування коштів, навіть за умови добровільного виконання його умов і сплати платежів у рахунок погашення заборгованості, не призведе до суттєвого зменшення суми основного боргу, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника - споживача кредитних послуг.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 і ухвалюючи у цій частині нове рішення про визнання недійсними кредитного договору і договору іпотеки, поклав в основу рішення висновок судово-економічної експертизи № 2066 від 16 грудня 2016 року та зазначив, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну і об`єктиву інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижену реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, тобто ввів ОСОБА_1 в оману шляхом надання у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними. Інформація, яка надається кредитодавцем позичальнику перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, визначена статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору. Зокрема, кредитодавець зобов`язаний повідомити позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: - значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; - перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; - перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту (пункт 3.3 Правил). Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при укладенні кредитного договору № 55108С1 ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» надав ОСОБА_1 недостовірну і таку, що вводить в оману, інформацію про реальну процентну ставку за кредитом і абсолютне значення подорожчання кредиту. Такі твердження обґрунтував висновком судово-економічної експертизи № 2066 від 16 грудня 2016 року. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Згідно зі статтею 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Стаття 212 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, закріплює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу (стаття 147 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом), у взаємному зв`язку з іншими доказами; результати такої оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновок судово-економічної експертизи № 2066 від 16 грудня 2016 року, не спростував викладені у запереченнях на цей висновок доводи ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про те, що різниця у значеннях реальної процентної ставки за кредитом і абсолютного значення подорожчання кредиту виникла у зв`язку з самостійним обранням ОСОБА_1 при укладенні договору страхування майна громадян, що є предметом іпотеки, № 20/08-294-08/101 від 29 квітня 2008 року і договору страхування відповідальності позичальника № 14/15-012902 від 29 квітня 2008 року страховика із високими тарифами, а також видів страхування, не передбачених кредитним договором. Незважаючи на те, що експерт мотивував заниження показників реальної процентної ставки за кредитом і абсолютного значення подорожчання кредиту саме зазначенням у додатку № 2 до кредитного договору «Таблиця сукупної вартості та реальної процентної ставки» менших страхових платежів, ніж передбачено договорами № 20/08-294-08/101 і № 14/15-012902 від 29 квітня 2008 року, суд апеляційної інстанції зазначені договори не дослідив і у матеріалах справи їх примірники відсутні. Копії вказаних договорів надавалися експерту для проведення експертизи (супровідний лист ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на аркушах справи 1-3 другого тому) та повернулися до суду з експертної установи (супровідний лист на аркуші 4 другого тому), проте відповідні документи до матеріалів справи не приєднані і відомості щодо їх повернення банку також відсутні. Вказуючи на наявність невідповідності між зазначеними у договорах страхування і у додатку № 2 до кредитного договору «Таблиця сукупної вартості та реальної процентної ставки» розмірами страхових платежів, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зміст пунктів 2.8.3, 2.8.4 кредитного договору, у яких вказано про сплату позичальником страхових внесків за власний рахунок, не з`ясував передбачений договорами страхування порядок оплати страхових внесків і не визначився, чи сплачуються такі внески за рахунок кредитних коштів, збільшуючи таким чином тіло кредиту. Суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, що мають значення для справи, пославшись на договір страхування майна громадян, що є предметом іпотеки, № 20/08-294-08/101 від 29 квітня 2008 року і договір страхування відповідальності позичальника № 14/15-012902 від 29 квітня 2008 року, за відсутності таких договорів у матеріалах справи і не дослідивши їх безпосередньо. Також суд апеляційної інстанції не спростував положення розділу 6 кредитного договору, у якому вказано, що реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту визначені з наявних у банка на момент укладення цього договору показників і даних, у той час як для укладення договорів страхування надавався чотирнадцятиденний строк з моменту надання кредиту, тобто при підписанні кредитного договору позичальник знала про неврахування банком страхових платежів за тими ставками, які вона обере. Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Системний аналіз положень цієї статті визначає, що для віднесення умов договору до несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про несправедливість умов кредитного договору № 55108С1, оскільки платежі, сплачені ОСОБА_1 у рахунок погашення кредитної заборгованості, переважно зараховувалися у погашення процентів за користування кредитом, тобто навіть при належному виконанні зобов`язання ОСОБА_1 не могла суттєво зменшити суму боргу за тілом кредиту. При цьому суд не спростував доводів банку про те, що ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, тобто договір, яким передбачено сплату процентів за тривале користування наданими банком грошовими коштами, знала про обов`язок сплачувати проценти і порядок зарахування сплачених сум, погодилася на такі умови, тривалий час їх виконувала, за спільною згодою із банком вносила зміни до договору, у тому числі щодо відстрочення погашення основного боргу. Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив важливі для справи обставини, пославшись на договори страхування, примірники яких відсутні у матеріалах справи, не встановив порядок сплати страхових платежів і допустив порушення цивільного процесуального законодавства при оцінці висновку судово-економічної експертизи № 2066 від 16 грудня 2016 року, а саме не спростував заперечення ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» проти цього доказу, ухвалене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Так як до вирішення питання дійсності кредитного договору № 55108С1 від 17 квітня 2008 року вирішити первісний позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення кредитної заборгованості також неможливо, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням на новий апеляційний розгляд у повному обсязі. Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене та, оцінивши у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства подані сторонам докази, встановити, чи є заниження показників реальної процентної ставки за кредитом і абсолютного значення подорожчання кредиту наслідком самостійного обрання ОСОБА_1 страховиків із високими тарифами, яким є порядок внесення страхових платежів і за рахунок яких коштів вони оплачуються; чи свідчить узгоджений сторонами у договорі порядок зарахування платежів у рахунок погашення кредиту про істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Так як суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції із направленням справи на новий розгляддо апеляційного суду, немає підстав для поновлення виконання цього рішення. Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України», подану його представником Негодою Сергієм Петровичем, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня 2017 року скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов