Постанова 4857 № 260/1392/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1392/19 пров. № 857/11913/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Хітрень О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (суддя Дору Ю.Ю., час ухвалення 08:52, місце ухвалення м.Ужгород, дата складання повного тексту 28.10.2019 року), в адміністративній справі №260/1392/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області, Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, встановив: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідачів ГУ ДФС у Закарпатській області, Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, в якому просила: 1) скасувати як протиправну вимогу ГУ ДФС у Закарпатській області від 06.11.2018 року за №Ф-1994-50 про сплату боргу в сумі 15819,54 грн.; 2) зобов`язати старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області закінчити провадження №58702764. Відповідач ГУ ДФС у Закарпатській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову повністю. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДФС у Закарпатській області від 06.11.2018 року за №Ф-1994-50. Зобов`язано Ужгородський МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області закінчити виконавче провадження №58702764. Стягнено з ГУ ДФС у Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1536,80 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції від 28.10.2019 року не погодився відповідач ГУ ДФС у Закарпатській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є незаконним та необгрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, винесене з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що станом на 31.10.2018 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем у розмірі 15819,54 грн.. Зазначає апелянт, що позивач перебуває на обліку в контролюючому органі, як фізична особа-підприємець з 13.04.1995 р. на загальній системі оподаткування та як платник єдиного соціального внеску, про що свідчать дані податкового обліку та реєстрів, що відображені у єдиній інформаційній системі контролюючого органу. Також звертає увагу апелянт на те, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань почав функціонувати з 01.07.2004 року, тому відсутність запису у ньому відносно позивача ОСОБА_1 не є доказом припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Крім цього, зазначає апелянт, що позивачем не заперечується факт її реєстрації фізичною особою-підприємцем. Також вважає апелянт, що лист Ужгородської міської ради про відсутність записів щодо ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не можна брати до уваги, оскільки він містить неправдиву інформацію щодо позивача. Тому, враховуючи вимоги Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (з врахуванням змін внесених Законом України №1774 від 06.12.2016р.), позивач зобов`язана сплачувати єдиний внесок, нарахований за 2017 рік та І-ІІІ календарні квартали 2018 року, незалежно від отриманих доходів від здійснення підприємницької діяльності. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 28.10.2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Позивач апеляційної скарги не визнав, у суді апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду від 28.10.2019 року без змін. Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 06.11.2018 р. ГУ ДФС у Закарпатській області сформовано відносно позивача ОСОБА_1 . Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1994-50 на суму 15819,54 грн. зі сплати єдиного внеску, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 16). Таку Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1994-50 від 06.11.2018 р. направлено ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , однак, вказана кореспонденція повернута відправнику без вручення адресату (а.с. 17, 18). На виконання вказаної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн. Ужгородським МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області відкрито виконавче провадження ВП №58702764, а постановою від 23.07.2019 року старшого державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області оголошено розшук майна боржника ОСОБА_1 (а.с. 13, 14). З матеріалів справи, а саме копії паспорта громадянина України, видно, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 (а.с. 10-зв.). Також судом першої інстанції встановлено, що позивач при затриманні її транспортного засобу органами Національної поліції України, дізналась про наявність розшуку майна, у зв`язку з чим, звернулась 18.06.2019 року до ГУ ДФС у Закарпатській області зі заявою про надання інформації щодо наявності податкового боргу. 20.06.2019 року ГУ ДФС у Закарпатській області надано позивачу відповідь №7848/Г/07-16-50-17-17 про те, що станом на 19.06.2019 року згідно інтегрованої картки платника податків заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 становить 21030,90 грн. та додано оскаржувану Вимогу №Ф-1994-50 від 06.11.2018р. на суму боргу 15819,54 грн. (а.с. 15). Рішенням Державної фіскальної служби України від 31.07.2019р. №36501/6/99-99-11-05-02-25 скаргу позивача ОСОБА_1 від 25.06.2019 року щодо скасування Вимоги №Ф-1994-50 від 06.11.2018р. залишено без розгляду, у зв`язку з порушенням строку для подання скарги (а.с. 19-20, 41-43). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що оскаржена Вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована відповідачем неправомірно, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про державну реєстрацію Гресь ОСОБА_2 . ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця, а тому у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску за розглядуваний період 2017р. 2018р.. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Судом першої інстанції вірно зазначено та враховано, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Так, відповідно до п.2 ч.1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно ч.1 ст.4, п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску. Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 цього Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Також, частиною 1 статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей (абз.2 ч.1 ст.5 Закону). Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (абз.7 ч. 1 ст. 5 Закону). Згідно ч.2, ч.3 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Судом першої інстанції також вірно враховано, що відповідно до ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Частиною 4 статті 18 цього Закону передбачено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Так, судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач ОСОБА_1 13.04.1995 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 09.07.1996 року перебувала на обліку в ГУ ДФС у Закарпатській області. Крім цього, судом першої інстанції вірно встановлено, що записів щодо ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.05.2019 року і на 27.09.2019 року не знайдено (а.с. 11, 12). Також, зі змісту листа ВК Ужгородської міської ради від 24.10.2019р. №3286/03-17 щодо надання інформації видно, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів, як фізичної особи-підприємця та реєстраційної справи у паперовій формі на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не знайдено (а.с. 78-80). При цьому, в матеріалах адміністративної справи відсутні та апелянтом не надано будь-яких доказів, які б свідчили про неправдивість інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань чи у у листі ВК Ужгородської міської ради від 24.10.2019р. №3286/03-17. Судом першої інстанції також вірно зазначено, що наданий відповідачем ГУ ДФС у Закарпатській області витяг з інформаційної системи «Податковий блок» не підтверджує того, що позивач перебувала на податковому обліку як фізична особа-підприємець в періоди нарахованої суми боргу та здійснювала підприємницьку діяльність. Крім цього, для встановлення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, колегія суддів звертає увагу на наступне правове регулювання. 01 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. 01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011 року. Відповідно до п.2, Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (п.3 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI). Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців (п.7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI). Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (абз.2 п.7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI). Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (п.8 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI). За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (абз.2 п.8 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI). Враховуючи наведені вище правові норми, судом першої інстанції вірно зазначено, що у випадку припинення позивачем своєї підприємницької діяльності, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містив би відомості про такого суб`єкта підприємницької діяльності з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця «вважається недійсним», оскільки позивач отримала вищевказане свідоцтво ще до 01.07.2004 року. При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що в матеріалах справи відсутні та ГУ ДФС у Закарпатській області не надано будь-яких доказів того, що позивач подавала державному реєстратору, у встановлений п.2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI строк, реєстраційну картку для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва. Також в матеріалах справи, відсутні будь-які належні та допустимі докази отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань немає відомостей про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 , а тому в позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ГУ ДФС у Закарпатській області протиправно виніс Вимогу №Ф-1994-50 від 06.11.2018 року про сплату позивачем податкового боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 15819,54 грн. за період 2017 року та 1-3 кварталів 2018 року. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції від 28.10.2019 р. в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Ужгородського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області закінчити виконавче провадження №58702764 відповідачем Ужгородським МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області не оскаржено в апеляційному порядку. Таму, в цій частині рішення суду першої інстанції слід також залишити без змін. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 28.10.2019 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа в частині позовної вимоги до відповідача ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування податкової вимоги від 06.11.2018 року є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції в цій частині не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. В іншій частині, тобто щодо позовної вимоги до відповідача Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про зобов`язання закінчити виконавче провадження №58702764, - рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку, відповідно до приписів ч.4 ст.272 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року в адміністративній справі №260/1392/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області, Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання закінчити виконавче провадження №58702964, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправною і скасування податкової вимоги №Ф-1994-50 від 06.11.2018 року - касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 21.02.2020 року