Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/9193/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року м. Рівне Справа № 569/9193/19 Провадження № 22-ц/4815/182/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Галінської В. В., ухвалене в м. Рівне о 12 годині 15 хвилин, повний текст рішення складено 04 листопада 2019 року, в с т а н о в и в : Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит у сумі 17219,08 грн.. 19 липня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», на баланс якого була передана заборгованість за кредитним договором. Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк, внаслідок чого має заборгованість, яка станом на 22 квітня 2019 року складає 39836,92 грн., з яких: 12362,32 грн. - заборгованість за кредитом; 1112,64 грн. - заборгованість процентами; 3744,12 грн. - заборгованість за комісією; 22617,84 грн - штрафні санкції., яку і просить суд стягнути на свою користь, а також судові витрати. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване відсутністю належних і достовірних доказів на підтвердження доказів на підтвердження укладення кредитного договору, а саме видачі Банком коштів (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо), оскільки за нормами п. 2 ч. 1 ст. 1046, ч. 2 ст. 1054 ЦК України кредитний договір є укладений з моменту передачі грошей. Судом також враховано, що умови кредитування між сторонами погоджені не були, оскільки відповідач як позичальник підписав лише оферту, у якій відсутні умови щодо нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені), а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення цих сум за договором кредиту. Судом взято до уваги порушення з боку позивача Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні спірного договору кредиту. Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, АТ «Перший Український Міжнародний Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про відсутність доказів укладення договору кредиту з відповідачем та пояснює, що надана Банком оферта містить усі необхідні умови кредитного договору, включаючи суму кредиту, мету та строк кредитування, дату укладення договору, розмір комісійної винагороди за надання та обслуговування кредиту, графік платежів, розмір відсоткової ставки, реквізити та підписи сторін. Звертає увагу, що на підтвердження виконання сторонами кредитних зобов`язань було надано Довідку про стан та історію заборгованості, в якій міститься інформація про виданий кредит, періоди нарахування платежів, дати їх сплати позичальником, періоди та суми несплати. Додає, що довідка про стан та історію погашення заборгованості за кредитним договором є обліковим зведеним документом, який формується банком у сертифікованому програмному комплексі, призначеному для видачі позичальникам з метою деталізації операцій. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 03 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Ренесанс Капітал`було підписано Пропозицію укласти договір (оферта) з доданими до неї Загальними умовами договорів кредитування, відкриття та подання рахунків, що в цілому становили кредитний договір №GP-8026471. 19 липня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк». 25 липня 2017 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» направив відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення) про погашення в строк до 01 серпня 2017 року існуючої заборгованості за вищевказаним договором кредиту у розмірі 19584,15 грн.. Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої Банк і звернувся з даним позовом до суду. Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що Банк визначив заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № GP-8026471 від 03 листопада 2015 року станом на 22 квітня 2019 року у розмірі 39 836,92 грн., куди включено: 12362,32 грн. заборгованість за кредитом; 1112,64 грн. заборгованість процентами; 3744,12 грн. заборгованість за комісією; 22617,84 грн штрафні санкції. Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. На обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Оферта складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Матеріали справи містять копію Заяву на підключення до системи дистанційного управління рахунків, підписана ОСОБА_1 , де він підтвердив, що ознайомлений з чинною редакцією Правил дистанційного обслуговування клієнтів фізичних осіб в системі інтернет-банкінг «ПУМБ-online», а також з Тарифами Першого Українського на обслуговування фізичних осіб. Разом з тим, докази на підтвердження того, що він ознайомлений із банківськими документами, які встановлюють умови, правила кредитування, тарифи банківського обслуговування, із Загальними умовами договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків Банку, на які міститься посилання в Оферті, відсутні. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Перший Український Міжнародний Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді Оферти, підписаної сторонами, не містить і строку повернення, умови, зокрема й щодо зміни кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні таких позовних вимог АТ КБ «Перший Український Міжнародний Банк». Доводи апеляційної скарги про те, що факт видачі відповідачу кредитних коштів підтверджений первинними бухгалтерськими документами, апеляційним судом відхиляються як такі, що не відповідають нормам закону та матеріалам справи. Так, згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 42 розділу III Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018р. №75, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.51 розд. ІІІ Положення, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Згідно з п.48 розд. ІІІ Положення, в первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку (ч.3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Таким чином, первинний документ фіксує факт здійснення господарської операції та повинен бути складений під час здійснення цієї господарської операції, а якщо це об`єктивно та технічно неможливо безпосередньо після її закінчення. Необхідність дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 30.01.2018р. в справі №161/16891/15-ц. Правова позиція щодо первинних документів відображена в постанові Верховного Суду України від 14.06.2018р. в справі №364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Відповідна правова позиція була висловлена в ухвалі Верховного Суду Українии від 15.06.2011р. в справі №6-4882св11, де вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» Надані позивачем до суду першої інстанції Довідка про стан та історію заборгованості від 20.03.2019р. та виписка з рахунку ОСОБА_1 станом на 22.04.2019р., на які покликається в апеляційній скарзі Банк, були складені під час звернення до суду з позовом, а не безпосередньо під час здійснення господарської операції або одразу після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, прізвищ, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення, а тому не відповідають вимогам до первинних документів, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з п.52 розд. ІІІ Положення, первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Надана довідка про стан та історію заборгованості від 20.03.2019р. не відповідає вимогам ЦПК України до письмових доказів, оскільки не містить жодних підписів із зазначення прізвищ, ініціалів та посад осіб, відповідальних за її складання, а також не засвідчена позивачем. Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, пені та штрафах. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. За ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ««Перший Український Міжнародний Банк»» залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 19 лютого 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Гордійчук С. О. Хилевич С. В.