Постанова 4855 № 320/4663/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4663/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Коротких А.Ю., суддів: Сорочка Є.О., Єгорової Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 року по 31.01.2019 року здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду; зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 року по 31.01.2019 року здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, а також подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22000,00 грн. та судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 року по 04.08.2015 року та у період з 19.08.2015 року по 31.01.2019 року здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 року по 04.08.2015 року та у період з 19.08.2015 року по 31.01.2019 року здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області судовий збір у розмірі 768,40 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. ОСОБА_1 , не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на її користь витрат на професійну правничу допомогу, також подала апеляційну скаргу, в якій просить стягнути з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань. На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, в якому останнє просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви повністю. Також на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вона просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області частині без змін. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 02 червня 2008 року Броварська центральна районна лікарня за вих. №271 надала заключення ЛКК ОСОБА_2 , 1944 року народження, інваліду ІІ групи, відповідно до якого за станом здоров`я ОСОБА_2 нездатна до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду довічно. Відповідно до висновку Територіального центру обслуговування пенсіонерів та самітних непрацездатних громадян щодо необхідності надання соціальних послуг та призначення компенсаційної виплати від 05.06.2008 року №165, вказаним центром зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 дійсно не здатна до самообслуговування і потребує сторонньої допомоги, яку надає непрацююча ОСОБА_1 . 05 червня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги №786, в якій просила призначити компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги інваліду ІІ групи. У вказаній заяві також зазначено, що ОСОБА_2 дає згоду на надання соціальних послуг від своєї дочки ОСОБА_1 05 червня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою про призначення компенсаційної виплати №786 по догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , 1944 року народження. Згідно протоколу від 09.06.2008 року №786 Управління праці та соціального захисту населення Броварської міської ради призначило позивачу компенсаційну виплату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 05.06.2008 року по 16.03.2020 року. Згідно довідки про отримання допомоги від 27.02.2014 року №04-14/447, яка видана Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради та їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 05.06.2008 року до 17.03.2020 року призначено допомогу, а саме компенсацію за надання соціальних послуг громадянці похилого віку, інваліду ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 02 вересня 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила перерахувати компенсацію фізичним особам по догляду за інвалідом ІІ групи у зв`язку з тим, що з 05.08.2015 року по 18.08.2015 року вона працювала та не повідомила Управління соціального захисту. У вказаній заяві позивач також просила відрахувати переплату, яка виникла за цей період, з поточного нарахування. У цей же день позивач надала відповідачу заключення ЛКК Комунального закладу Броварської міської ради "Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" від 02.09.2015 року №105, відповідно до якого за станом здоров`я ОСОБА_2 , 71 рік, інвалід ІІ групи нездатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду довічно. Згідно рішення Управління соціального захисту населення Броварської міської ради про призначення компенсації від 03.09.2015 року позивачу призначено компенсаційну виплату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 02.09.2015 року по 16.03.2025 року. Відповідно до рішення Управління соціального захисту населення Броварської міської ради про призначення компенсації від 07.02.2019 року позивачу призначено компенсаційну виплату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 01.02.2019 року як особі, яка здійснює нагляд за ОСОБА_2 , яка є інвалідом І групи. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, у зв`язку з чим компенсаційні виплати позивачу були припинені. Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.02.2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за ОСОБА_1 був сплачений єдиний соціальний внесок за надання соціальних послуг особі з інвалідністю І групи ОСОБА_2 . Позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою щодо зарахування страхового стажу періоду догляду за матір`ю ОСОБА_2 . Листом від 15.05.2019 року №01-10.1/113 відповідач повідомив позивача про те, що за надання послуг у період з 05.06.2008 року по 31.01.2019 року не передбачено сплату єдиного соціального внеску, оскільки соціальні послуги надавались особі з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, позивач повторно звернулась Управління соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою про нарахування та сплату єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за надання соціальних послуг ОСОБА_2 у період з 05.06.2008 року по 31.01.2019 року. Листом від 23.07.2019 року №01-12/6187 відповідач повідомив позивача про те, що період надання соціальних послуг з 05.06.2008 року по 31.01.2019 року особі з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 не передбачає сплату єдиного соціального внеску та зазначив, що сплата єдиного соціального внеску передбачена за особу, яка надає послуги інваліду І групи або особі похилого віку. Однак, згідно заключення ЛКК №271 від 02.06.2008 року ОСОБА_2 - особа з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду довічно, та не є особою похилого віку. Вважаючи вищезазначені дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, дійшла наступних висновків. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058) загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема: непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства. Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Частиною 6 статті 20 Закону №1058, зокрема, передбачено, що за осіб, зазначених у пунктах 8, 11-14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються в порядку і строки, визначені Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога і компенсації. Відповідно до підпункту 3 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №178 (далі - Порядок №178), нараховується та сплачується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також за непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства. Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку №178 єдиний внесок нараховується за осіб, зазначених у підпункті 3 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги або компенсацій, нарахованих за базовий звітний період. Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1058 участь застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування припиняється: у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи; у разі закінчення терміну дії договору про добровільну участь або дострокового розірвання цього договору у випадках, передбачених цим Законом; у разі якщо застрахованій особі відповідно до цього Закону призначено пенсію і вона не продовжує працювати або якщо застрахована особа відповідно до цього Закону набула права на довічну пенсію чи одноразову виплату; у разі смерті застрахованої особи. Відповідно до пункту 1 Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 29.04.2004 року №558 (далі - Порядок №558), непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата (далі - компенсація). Згідно з пунктом 16 Порядку №558 структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської ради, що призначають та виплачують щомісячну компенсацію, здійснюють контроль за діяльністю фізичних осіб, які надають соціальні послуги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем надавалися соціальні послуги хворій особі похилого віку, яка не була здатна до самообслуговування і потребувала постійної сторонньої допомоги, і яка не обслуговувалася соціальними службами. Зокрема, за висновками, які містяться у заключеннях ЛКК Броварської центральної районної лікарні від 02.06.2008 року №271 та Комунального закладу Броварської міської ради "Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" від 02.09.2015 року №105, ОСОБА_2 , 1944 року народження, інвалід ІІ групи - за станом здоров`я нездатна до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду довічно. При цьому, згідно довідки про отримання допомоги від 27.02.2014 року №04-14/447, яка видана Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради та їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 05.06.2008 року до 17.03.2020 року призначено допомогу, а саме компенсацію за надання соціальних послуг громадянці похилого віку, інваліду ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Щодо тверджень відповідача про те, що позивач не підлягав загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню за період з 05.06.2008 року по 31.01.2019 року, як особа, яка надає соціальні послуги, у зв`язку з тим, що згідно заключення ЛКК №271 від 02.06.2008 року ОСОБА_2 - особа з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду довічно, однак не є особою похилого віку, суд зазначає наступне. Згідно зі ст.10 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку" від 16.12.1993 року №3721-XII громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року. При цьому суд звертає увагу на те, що в статті 10 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку" від 16.12.1993 року №3721-XII в редакції станом на 05.06.2008 року (станом на момент призначення позивачу компенсації за надання соціальних послуг громадянці похилого віку, інваліду ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) встановлено, що громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. У свою чергу, відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в діючій редакції) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 станом на день визнання її такою, що за станом здоров`я нездатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду, тобто станом на 05.06.2008 року, досягла пенсійного віку, оскільки їй було 63 роки, а тому згідно із законодавством, що діяло на той час, вона була громадянкою похилого віку (престарілою особою). Враховуючи зазначені обставини справи та норми законодавства, колегія суддів доходить висновку про те, що відповідачем протиправно не нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 , як непрацюючу працездатну особу, яка здійснювала догляд за особою похилого віку та згідно з висновком медичного закладу потребувала постійного стороннього догляду. Однак, як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 02.09.2015 року (а.с. 54) у період з 05.08.2015 року по 18.08.2015 року вона працювала, про що повідомила відповідача для здійснення перерахунку та вирахування переплати з поточних нарахувань. У зв`язку з цим, суд зазначає, що у даному випадку відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 за період з 05.08.2015 року по 18.08.2015 року. На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка здійснювала догляд за особою похилого віку та згідно з висновком медичного закладу потребувала постійного стороннього догляду за період з 05.06.2008 року по 04.08.2015 року, та за період з 19.08.2015 року по 31.01.2019 року. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 стосовно стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З аналізу наведених правових норм вбачається, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Слід зазначити, що у разі недотримання вимог пов`язаних зі співмірністю судових витрат, згідно частини шостої статті 134 та частини сьомої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу долучено договір від 04.07.2019 року про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Івана Хомича», якими встановлено ціну договору та порядок оплати. Згідно з пунктом 4.1 Договору, за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокатському бюро "Івана Хомича" протягом 3 календарних днів суму в розмірі 20000,00 грн. У пункті 4.3 цього Договору сторони домовилися, що клієнт зобов`язується додатково сплатити адвокатському бюро 2000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом адвокатського бюро в судовому засіданні, яке відбулось та не було відкладене. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту Адвокатським бюро факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, Адвокатське бюро може надавати Акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією (пункт 4.5 Договору). В матеріалах справи наявний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 19.09.2019 року на суму 23 500,00 грн. (консультації з правових питань - 2000,00 грн. за 1 год., правова оцінка та аналіз судової практики - 3500,00 грн. за 4 год., збирання (отримання) доказів - 6000,00 грн. за 4 год., написання позовної заяви - 10000,00 грн. за 10 год., підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду - 2000,00 грн. за 1 год.) та копія квитанції від 05.07.2019 року №0.0.1400224962.1 про сплату ОСОБА_3 правничої допомоги за договором у сумі 20000,00 грн. згідно р/ф ь104/19 від 04.07.2019 року від ОСОБА_1 . З огляду на зазначене та вимоги частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів зазначає, що позивачем у повній мірі не доведено розмір витрат на правничу допомогу, оскільки не надано до суду акту виконаних робіт, складення якого передбачено пунктом 4.5 вказаного Договору. Крім того, на думку суду, є слушними доводи відповідача, викладені в клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу, що понесені позивачем витрати в сумі 20000,00 грн. є не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, оскільки згідно зі статтею 12 КАС України дана адміністративна справа є справою незначної складності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Указане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.03.2018 року у справі №815/4300/17 (73021615) та від 11.04.2018 року у справі №814/698/16 (73356068). Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У даному випадку суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань, за результатами якої адміністративний позов задоволено не у повному обсязі. Беручи до уваги подані суду докази наявності понесених позивачем судових витрат та враховуючи складність адміністративної справи, обсяг та зміст поданого відзиву, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області судових витрат в сумі 5000,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На думку колегії суддів, оскаржуване рішення в частині стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу прийняте судом першої інстанції за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року скасувати в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позові вимоги задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03193637) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 (п`ять тисяч) грн. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Єгорова Н.М.