Постанова 4805 № 289/1036/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №289/1036/19 Головуючий у 1-й інст. Луньова Д. Ю. Категорія 26 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Житомирі цивільну справу № 289/1036/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Луньової Д.Ю. у м. Радомишль, в с т а н о в и в : У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом, в обґрунтування вимог якого зазначило, що 20.04.2010 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, а тому станом на 22.05.2019 виникла заборгованість у розмірі 15295,43 грн., яка складається з 5101,57 грн. заборгованість за тілом кредиту; 3078,77 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 5110,55 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 800,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн. - штраф (фіксована складова); 704,54 грн. - штраф (процентна складова). У зв`язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором та судовий збір. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема зазначає, що відповідач разом з Анкетою-заявою підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», а тому висновки суду, що в договорі не зазначено його істотних умов не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує, що позичальник отримав кредитний ліміт на кредитну картку та користувався кредитним лімітом Банку, що підтверджується випискою про рух коштів, проте своїх зобов`язань за договором не виконав та не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 20.04.2010 між Приватбанком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн. У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між банком та ним Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Згідно розрахунку позивача у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань відповідачем станом на 22.05.2019 виникла заборгованість у розмірі 15295,43 грн., яка складається з 5101,57 грн. заборгованість за тілом кредиту; 3078,77 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 5110,55 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 800,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн. - штраф (фіксована складова); 704,54 грн. - штраф (процентна складова). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, позивач не пред`являв. Суд також виходив з того, що у заяві від 20.04.2010, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, з розрахунку заборгованості станом на 31.08.2015 встановлено, що відповідачем на погашення отриманого кредиту за період з 20.05.2013 по 31.08.2015 було сплачено 11927,31 грн., за період з 01.09.2015 по 22.05.2019 було сплачено 16712,22 грн. що значно більше зазначеної суми заборгованості кредиту. Колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, цих висновків суду першої інстанції, не спростовує. Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення кредиту, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, сплати процентів за користування кредитними коштами, стягнення пені та штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені, штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме до такого правового висновку, на який обґрунтовано посилався суд першої інстанції, дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Звертаючись до суду з позовом, Банк вказав на відсутність заборгованості за нарахованими відсотками та просив, крім тіла кредиту (простроченого тіла кредиту), стягнути заборгованість за нарахованою пенею та штрафами. Однак, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача, тому колегія суддів вважає, що Банком не доведено обов`язку сплати відповідачем суми пені, штрафів у зазначеному банком розмірі, а тому висновки суду першої інстанції є обґрунтованими. Колегія суддів також вважає, що у даному випадку позивач також не довів підстав для стягнення заборгованості за тілом (5101,57грн.) та простроченим тілом кредиту (3078,77грн). Так, позивач вказує, що відповідач отримав кредит у розмірі 5000грн. Такий кредитний ліміт підтверджується з 26.06.2013 розрахунками заборгованості за договором №б/н від 20.04.2010, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 (а.с.5-9). З виписки з основної карти ОСОБА_1 за період з 20.04.2010 по 20.01.2020 вбачається, що на момент укладення договору кредитний ліміт становив 300грн (а.с.60). Доказів того, що кредитний ліміт позичальника було збільшено, після встановленого 5 000грн., матеріали справи не містять. Тобто позичальником отримано кредит (тіло) 5 000 грн. Статтею 534 ЦК України визначено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу сплачуються проценти і неустойка, у третю чергу сплачується основна сума кредиту. Отже у зв`язку з погашенням кредитної заборгованості тіло кредиту має лише зменшуватись, а не збільшуватись, як у зазначеному позові. У цьому позові Банк фактично просить стягнути тіло кредиту (з урахуванням простроченого) на 3180,34 грн. більше фактично отриманого (5101,57+3078,77-5000). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з розрахунку заборгованості станом на 31.08.2015 встановлено, що відповідачем на погашення отриманого кредиту за період з 20.05.2013 по 31.08.2015 було сплачено 11927,31 грн., за період з 01.09.2015 по 22.05.2019 було сплачено 16712,22 грн. що значно більше зазначеної суми заборгованості кредиту. До того ж з жовтня 2016 року відповідач не здійснював жодних дій щодо зняття коштів з кредитного рахунку (а.с.8,64). Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» є безпідставними, оскільки така довідка не тільки не містить підпису позичальника, але навіть не містить рядка (графи), де такий підпис мав би бути проставленим (а.с.11). З огляду на наведене апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна правова оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 грудня 2019 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді