Постанова 4803 № 214/3545/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2921/20 Справа № 214/3545/17 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року, ухваленого суддею Черновою Н.В. у м. Кривому Розі, відомості про дату складання повного тексту судового рішення відсутні, В С Т А Н О В И В: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, визнання права власності та поділ спільного майна.В обґрунтування позову зазначила, що вона та відповідач ОСОБА_2 з 2003 року перебувають у цивільному шлюбі, мешкаючи як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, разом ведуть спільний бюджет, господарство та виховують сина. Від шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Довгий час сім`я проживала у квартирах, що винаймала. Відповідно договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, за спільні сімейні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 . Правовстановлюючий документ оформлені на ОСОБА_3 . Після придбання квартири, сторони разом із неповнолітнім сином заселились до неї, як члени однієї родини та робити ремонт за кошти сімейного бюджету. Оскільки відповідач вигнав її з квартири у травні 2017 року, вона посилаючись, що квартира придбана у період спільного проживання, після уточнення позовних вимог просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу чоловіка та жінки, на час придбання квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, визнати квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; розділити її визнавши за кожним право власності по Ѕ частині. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу чоловіка та жінки, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час придбання квартири АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним Ігорем Анатолійовичем, за реєстровим №131, у якому покупцем зазначений ОСОБА_2 Визнано, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Розділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру визнано за кожним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 960,00 грн. судового збору. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду в частині визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири та ухвалення нового рішення про відмову в їх задоволенні. В мотивування доводів апеляційної скарги зауважує, що судом не враховано, що усі кошти які заробляла позивач було витрачено на побутові витрати, сплату комунальних послуг, одяг та їжу. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що квартира придбана за рахунок спільно нажитого майна, не встановлено джерело коштів. Не ураховано, що кошти на придбання квартири надано його батьками, тому правоустановчі документи оформлено на його ім`я. Судом не здійснено запити про розмір отриманого доходу його батьком. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 записані батьками (а.с.9). Згідно відомостей, що містяться в паспорті позивача ОСОБА_1 з 28 травня 2004 року шлюб із ОСОБА_4 розірваний (а.с.8). Відповідно договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним Ігорем Анатолійовичем, покупцем квартири АДРЕСА_1 , зазначений ОСОБА_2 (а.с.11). З квитанції Дзержинського відділення ощадбанку про утримання із заробітної плати від 04.03.2011 року та 05.04.2011 року, видно, що з доходів ОСОБА_1 утримувалась частина грошових коштів на оплату комунальних послуг з утримання житла за адресою АДРЕСА_2 (а.с.14). З абонементу на підписку газети «Червоний гірник» за 2012 рік та 2013 рік, видно, що підписка на газету виписувалась та оплачувалась ОСОБА_1 на адресу доставки АДРЕСА_2 (а.с.14). З довідок про оплату комунальних послуг, які надавалися постачальниками за адресою: АДРЕСА_2 за період з травня 2011 року по грудень 2013 року здійснювалися сторонами, платником зазначений і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с.81-112). Як видно з довідки про реєстрацію місця проживання від 22.05.2017 року, зареєстроване місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 значиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10). Згідно інформації, що міститься в довідці №269 від 01.06.2017 року, виданої Криворізькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №128 КМР Дніпропетровської області, учень 7-а класу КЗШ №128 ОСОБА_3 з січня 2011 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Його мати ОСОБА_1 , працює вчителем в КЗШ №128 та з січня 2011 року по теперішній час проживає разом з сином за вказаною адресою (а.с.15). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що зібраними у справі доказами доведений факт спільного проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. На час придбання спірної квартири 22.01.2011 року вели спільне господарство, мали спільний побут, бюджет, здійснювали витрати на придбання за рахунок спільних коштів. Суд виходив з презумпції спільної сумісної власності майна набутого в період спільного сумісного проживання сторін без реєстрації шлюбу та недоведеності відповідачем протилежного. Розподілив майно придбане в період спільного проживання сторін без укладання шлюбу в рівних частках, кожному по Ѕ частині. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, вважає його вірним. Спір між сторонами виник з приводу розподілу майна, набутого у період спільного проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Питання правового режиму майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано Сімейним кодексом України. Відповідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь -якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 60 СК України конкретизовано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Статтею 63 СК України закріплено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до положень частин першої та другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. Позивач обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги надала докази спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу за однією адресою, ведення спільного сімейного бюджету, видатків по утриманню спірної квартири. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували чи поставили під сумнів достовірність наданих стороною позивача документів. Посилання на отримання коштів від батьків для придбання спірної квартири не підтверджені доказами. Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що суд не витребував докази доходу батька відповідача є неприйнятними, оскільки не відповідає вимогам процесуального законодавства. Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Саме на відповідача покладений обов`язок довести його заперечення та надати докази придбання спірної квартири не за рахунок коштів спільного сімейного бюджету, спільної праці сторін. Проте, відповідач не заявляв клопотання суду про витребування доказів, в разі наявності об`єктивної неможливості витребувати їх власноруч. Отже, доводи відповідача, що спірна квартира придбана ним за кошти батьків не знайшли свого документального підтвердження. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України колегія суддів, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складений 20 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: