Постанова КЦС ВС № 607/8916/13-ц

Постанова Іменем України 13 лютого 2020 року м. Київ справа № 607/8916/13-ц провадження № 61-44389св18 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Деревянчук Христина Олегівна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2018 року у складі головуючого-судді Вийванко О. М. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 27 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Хоми М. В., Костів О. З., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Деревянчук Х. О. про відкриття виконавчого провадження від 18 травня 2018 року № 56399625. На обґрунтування скарги зазначав, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року провадження у справі № 607/9916/13-ц закрито, а тому відсутні правові підстави для відкриття виконавчого провадження № 56399625 за виконавчим листом № 607/9916/13-ц. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив скасувати постанову старшого державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Деревянчук Х. О. про відкриття виконавчого провадження № 56399625 від 18 травня 2018 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2018 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем правомірно вчинено дії щодо відкриття виконавчого провадження, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, в добровільному порядку боржником не виконано. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2018 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив наявні у справі докази, унаслідок чого обґрунтовано відмовив в задоволенні скарги. Ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року не може бути підставою для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки вказаною ухвалою вирішувалося лише питання щодо можливості відновлення втраченого провадження. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що судом, як першої так і апеляційної інстанцій при вирішенні даної скарги не досліджувалися матеріали виконавчого провадження, унаслідок чого не враховано, що зокрема через п`ять років після ухвалення рішення, виконавча служба надсилає боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження, при цьому не з`ясовується де оригінал виконавчого листа. При прийняті оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для її вирішення; склали висновки, які не відповідають матеріалам справи; не дослідили матеріали виконавчого провадження; не взяли до уваги ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року, яка має преюдиційне значення; не встановили, чи надсилався боржнику виконавчий лист, унаслідок чого розгляд справи здійснено без дотримання принципу повного та всебічного дослідження обставин справи, неправильно визначено обставини правовідносин, порушено рівність сторін та не надано правову оцінку матеріалам справи. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 53 316,15 грн заборгованості за кредитним договором від 22 вересня 2008 року№ 251850-CRED. На підставі заяви представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття виконавчого провадження згідно виконавчого листа № 607/8916/13-ц старшим державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Деревянчук Х. О. 18 травня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56399625, яку згідно листа від 18 травня 2018 року № 23228 направлено ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 , як на підставу для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 56399625 від 18 травня 2018 року, посилався на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року, якою закрито провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором. Натомість ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року справа по суті позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» не розглядалася, а лише вирішувалося питання про відновлення втраченого унаслідок пожежі судового провадження, й розгляд такого питання закрито, зважаючи на те, що сторони у судове засідання не з`явилися й не надали документів, або їх копій, необхідних для відновлення втраченого провадження. Отже, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором вирішені по суті рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2013 року, яке є чинним і в добровільному порядку ОСОБА_1 не виконано. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За правилом частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно зі статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. За приписами статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із засад судочинства. Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Зазначене конституційне положення відображено й у частинах першій та другій статті 18 ЦПК України,судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Виходячи із встановлених у справі обставин та доводів ОСОБА_1 , заявлених у суді першої інстанції, проаналізувавши норми закону, якими регулюються спірні правовідносини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки державний виконавець з метою виконання відповідного рішення суду здійснив заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема за заявою стягувача відкрив виконавче провадження. Ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року не є підставою для скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. З огляду на наведене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що судами неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи, не досліджено матеріали виконавчого провадження та не взято до уваги ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2016 року, яка має преюдиційне значення, та не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Аргументи ОСОБА_1 наведені на обґрунтування касаційної скарги про те, що виконавче провадження відкрито через п`ять років після винесення рішення є безпідставними, оскільки постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з підстав недотримання стягувачем строків пред`явлення виконавчого документу до виконання ним не оскаржувалася, єдина підстава на обґрунтування скарги - це ухвала суду, якою закрито провадження у справі. Крім того, строки пред`явлення виконавчих документів до виконання встановлені у статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», поряд з цим, Закон України «Про виконавче провадження» та процесуальне законодавство передбачають можливість поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко