Постанова 4824 № 369/11404/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/11404/19 Головуючий у суді першої інстанції: Пінкевич Н.С. № апеляційного провадження: 22-ц/824/603/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Головуючого Волошиної В.М. Суддів Мостової Г.І., Слюсар Т.А. при секретарі Маличівській Н.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : 02 вересня 2019 року заявник ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою про видачу обмежувального припису. Свої вимоги мотивував тим, що він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 2007 року. Проживали разом в будинку по АДРЕСА_1 . Мають спільну дитину сина ОСОБА_5 , 2013 року народження. Після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу, до їх будинку приїхали батьки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вони почали перешкоджати побаченню з сином та користуванню будинком, про що він неодноразово звертався до поліції з відповідними заявами. Тому, він вимушено почав проживати окремо від родини. Його ж право користування житловим приміщенням підвтерджено судовими рішеннями. Зазначав, що у лютому, березні, квітні, травні, червні 2019 року на виконання рішення суду він приїждав до свого житла - будинку в с.Віта-Поштова, однак колишній тесть та теща, які проживають там, перешкодили йому, не впустили до приміщення. Вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по відношенню до нього застосовано економічне насильтво та фактично позбавлено його житла, на яке він має право за законом. На його думку, вони є кривдниками та умисно вчиняють дії, які містять ознаки домашнього насильства по відношенню до нього - як до постраждалої особи. Просив суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - кривдниками; внести ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства; внаслідок умисних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що мають ознаки економічного насильства по відношенню до ОСОБА_1 винести строком на 6 місяців для них обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувати у місті спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежити їх у спілкуванні з постраждалим - ОСОБА_1 ; заборонити їм наближатись на відстань 500 метрів до місця його проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якшо ОСОБА_1 за власним бажанням перебуває у місці невідомому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , переслідувати ОСОБА_1 та будь-яким способом спілкуватись з ним; заборонити особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. Про видачу обмежувального припису повідомити Києво-Святошинський РВ УМВС України для взяття кривдників на профілактичний облік. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису відмовлено. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати у зв`язку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове про задоволення його вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що суд першої інстанції неправильно встановив правовідносини, не зазначивши, що право на користування житлом існує та систематично порушується і твердження про існування цивільного спору щодо наявності права є безпідставними. При цьому вказував, що ним були надані допустимі та вичерпні докази ( письмові, відеодокази, фото, покази свідків) , що саме діями ОСОБА_2 умисно чиняться перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житлом. А відтак , судом неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, не надана оцінка фото та відеодоказам, показам свідка. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його заяви. Заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у визначений ухвалою суду строк, не скористалися своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. На виклики в судові засідання Київського апеляційного суду заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, заінтересована особа ОСОБА_3 для участі у справі направила свого представника. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з вимог Закону України « Про запобігання та протидію домашньому насильству» , а також з того, що подані матеріали не містять підтвердження та причинно-наслідкового зв`язку, що саме діями заінтересованих осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вони були завдані. Не було надано позивачем і відповідних підтверджень про вчинене насильство, в тому числі економічне, а зареєстровані звернення не підтверджують даних обставин. Доказів, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вживають будь-яких дій щодо розшуку ОСОБА_1 , намагаються йому телефонути, надсилають смс, або будь-яким іншим чином переслідують заявника суду надано не було, як і клопотань про їх витребування також. З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного. У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду у повній мірі відповідає вказаним вимогам цивільного процесуального права. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набрав чинності 07 січня 2018 року. Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. При ухваленні рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини. 21 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції в м. Києві. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2015 року шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мають неповнолітнього сина: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що неповнолітня дитина проживає разом з матір`ю. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2017 року зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 брати участь у спілкуванні та вихованні з дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановлено участь батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду: кожної неділі місяця з 10 години до 19 години в присутності матері ОСОБА_4 ; у подальшому: у вихідні дні: кожної неділі місяця з 10 години до 19 години. За рішенням суду був виданий виконавчий лист та постановою головного державного виконавця Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 26 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання судового рішення. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2017 року визначено спосіб участі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у спілкуванні та вихованні онука - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : один тиждень (сім календарних днів) на три місяці, за умови не порушення порядку дошкільного навчання, а в подальшому навчання у школі, за попередньою домовленістю з матір`ю дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та участі у його вихованні, у визначений судом час. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Києво-Святошинського районного відділу Державної міграційної служби України в Київській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року визнано за ОСОБА_1 право на користування будинком за адресою АДРЕСА_1 та усунено перешкоди у користування зазначеним житловим будинком з боку ОСОБА_4 шляхом вселення ОСОБА_1 у житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Постановою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року та постановою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року рішення районного суду Київської області залишено без змін. Отже, вищевказані судові рішення свідчать лише про неприязні стосунки, які склалися між заявником, його колишньою дружиною та її родичами. А саме по собі невиконання судових рішень не є підставою видачі обмежувального припису і такий припис не тягне за собою в подальшому виконання рішення суду. Примусовому виконанню рішень наділено державну чи приватну виконавчу службу, куди і слід звертатися щодо виконання судових рішень. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існують обопільні конфліктні відносини, які призводять до викликів та звернень до правоохоронних органів. Подані висновки поліції по зверненню заявника вказують на наявність між учасниками саме цивільно-правових відносин щодо користування будинком. Пояснення заявника про нанесення фізичного та психологічного насилля, крім порушеного кримінального провадження, не містять причинно-наслідкового зв`язку, що саме діями заінтересованих осіб вони були завдані. Подані матеріали не містять підтвердження того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вчинили щодо заявника будь-яке насильство, в тому числі, економічне. Зареєстровані звернення не містять таких даних. Оскільки судом не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_1 зі сторони заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також ризиків настання насильства у майбутньому, то суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Порушення кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за зверненням тієї чи іншої особи, не є доказом вини заявника чи заінтересованих осіб у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені. Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права та порушення процесуальних норм, а також неможливості вирішення житлових прав в інший спосіб, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення. Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга заявника не містить, в ході апеляційного розгляду заявник також не навів таких обставин. За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав до скасування оскаржуваного рішення немає. Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: