Постанова 4824 № 373/606/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 373/606/19 номер провадження: 22-ц/824/493/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівнина рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у складі судді Свояка Д.В., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 05 березня 2012 року, на підставі якої банк надав йому кредит у розмірі 15 500 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Вказував, що за умовами договору про надання банківських послуг позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, має заборгованість, яка станом на 26 лютого 2019 року становить 30 922 грн 15 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 294 грн 54 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 5 871 грн 92 коп., пеня за прострочене зобов`язання у розмірі 8 607 грн 02 коп., пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у розмірі 200 грн 00 коп., штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штраф (процентна складова) у розмірі 1 448 грн 97 коп. З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2012 року у розмірі 30 922 грн 15 коп. та судові витрати у розмірі 1 921 грн 00 коп. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову АТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ «КБ «ПриватБанк» - Крилова О.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував висновки, які містяться: у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17 про те, що саме по собі посилання на неознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц про те, що Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та правила були чинними під час укладення договору; у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 у справі № 666/388 16-ц про те, що посилання на не підписання позичальником Умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом, не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, оскільки з огляду на ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору; а за обставин укладення між сторонами договору приєднання у момент підписання заяви-анкети відповідач мав право вимагати від банку надання умов та правил надання банківських послуг, або відмовитись від укладення кредитного договору у такій формі. Зазначає, що суд помилково послався виключно на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки ці висновки зроблені в іншій справі та стосуються інших правовідносин. Вказує, що, встановивши, що банк надав відповідачу кредит та останній його не повернув, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у стягненні відсотків. При цьому, відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції порушив основоположні норми банківського кредитування. Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 30 922 грн 15 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі. Судом встановлено, що 05 березня 2012 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 15 500 грн 00 коп., що підтверджується копією анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку та копією паспорта відповідача (а.с.12, 29-30). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Також судом встановлено, що відповідач користувався отриманими кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту. Останнє погашення кредиту відповідач здійснив 20 грудня 2018 року на суму 1 800 грн 49 коп., після чого оплати відсутні, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с.7-11). З наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого позивачем, вбачається, що станом 26 лютого 2019 року у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 30 922 грн 15 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14 294 грн 54 коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 5 871 грн 92 коп., пені за прострочене зобов`язання у розмірі 8 607 грн 02 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у розмірі 200 грн 00 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 448 грн 97 коп. Висновок суду першої інстанції про те, що розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом заборгованості відповідача за кредитним договором, є помилковим з таких підстав. Як вбачається з розрахунку заборгованостівін підписаний представником банку, містить дані про складові кредитного договору, а саме, заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за простроченим тілом кредиту, пеню за прострочене зобов`язання, заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) та штраф (процента складова). Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами вказаний вище розрахунок заборгованості за кредитним договором, що є його процесуальним обов`язком відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Оскільки позичальник ОСОБА_1 користувався отриманими кредитними коштами і не повернув їх в повному обсязі, то колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14 294 грн 54 коп. та заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 5 871 грн 92 коп. За таких обставин позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту, є обґрунтованими і підлягають до задоволення. Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведеного вище належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за простроченим тілом кредиту. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача пені за прострочене зобов`язання у розмірі 8 607 грн 02 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у розмірі 200 грн 00 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн 00 коп. і штрафу (процентна складова) у розмірі 1 448 грн 97 коп., з таких підстав. Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). В матеріалах справи наявна анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти, і яка не містить умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) та їх визначеного розміру. За таких обставин, з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов й розміру сплати пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, дав їм належну оцінку і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі, досягли згоди щодо розміру процентів і неустойки, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів. Це ж стосується доводів скарги про те, що розмір неустойки (пеня, штраф) визначається Умовами та правилами надання банківських послуг. Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою (штрафом, пенею). Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Як вже зазначалося, Умовами та правилами надання банківських послуг не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов`язання як неустойка (пеня, штраф), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду. Апеляційна скарга містить посилання на неврахування судом того факту, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про не укладення договору. Колегія суддів відхиляє такі доводи з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці Умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачем анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доводи апеляційної скарги про те, що відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції порушив основоположні норми банківського кредитування, є безпідставними, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не заявляло позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, ці вимоги не були предметом судового розгляду та рішення суду по них не ухвалювалось. Посилання позивача на необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 у справі №666/388 16-ц, суперечать положенням процесуального закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів Касаційного цивільного суду, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований апеляційним судом при вирішенні спору. Посилання в апеляційній скарзі на довідку банку про видачу позичальнику за кредитним договором кредитних катком та виписку про рух коштів по рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01 жовтня 2014 року по 01 липня 2019 року, які подані позивачем разом з апеляційною скаргою (а.с.79-84), не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вказана довідка та виписка про рух коштів по рахунку подані АТ КБ «ПриватБанк» з порушенням процесуальних строків подання доказів. Згідно зі ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що надані банком апеляційному суду вказані вище документи не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції. АТ КБ «ПриватБанк» не надало апеляційному суду доказів неможливості подання вказаної довідки про отримання відповідачем кредитних карток та виписки по рахунку до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак ця довідка про отримання кредитних карток і виписка по рахунку не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.263 ЦПК України помилково відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, то колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14 294 грн 54 коп. та заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 5 871 грн 92 коп. з наведених вище підстав. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. АТ КБ «ПриватБанк» за подання позову до суду сплатило судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп., а за подання апеляційної скарги - 2 881 грн 50 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позов АТ КБ «ПриватБанк», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 132 грн 04 коп. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівнизадовольнити частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, за простроченим тілом кредиту, а також в частині розподілу судових витрат - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині. Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту -задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 294 грн 54 коп. та заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 5 871 грн 92 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 3 132 грн 04 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: