Постанова 4807 № 320/68/19

Дата документу 18.02.2020 Справа № 320/68/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/68/19 Провадження №22-ц/807/696/20 Головуючий в 1-й інстанції - Ковальова Ю.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О. З., секретарБабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року, ухвалене у м. Мелітополь (повний текст рішення складено 06 грудня 2019 року) у цивільній справі за позовом заступника прокурора прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Бердянське агроторгове підприємство», ТОВ «ЛВЗ-2017» про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,- В С Т А Н О В И В: У січня 2019 року заступник прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до суду з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, посилаючись на наступне. Так, між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_2 08.09.2014 було укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2 договору, частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури Запорізької області, визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, а також зобов`язано відповідача у справі ОСОБА_2 повернути Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України вищевказані об`єкти нерухомості, що були предметом недійсного договору. Рішення неодноразово переглядалось в судах вищих інстанцій і відповідно до постанови Верховного Суду України від 06.09.2017 залишено в силі. ОСОБА_2 рішення суду не виконано і на підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 09.01.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 . У подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора ОСОБА_3 передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1. ОСОБА_2 , достеменно знаючи про відсутність у нього станом на 12.01.2018 повноважень щодо відчуження спірного майна (був стороною у справі № 320/4812/15), створивши видимість законної поведінки, здійснив його передачу до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017», засновником якого він є, а у подальшому вказаним підприємством передано зазначене майно учаснику підприємства - ОСОБА_1 у якості вартості його долі у статутному капіталі товариства. Отже, відповідач незаконно набув право власності на спірні об`єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства, тому спірні об`єкти нерухомості, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1, що розташовані по АДРЕСА_2 , підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року позовну заяву заступника прокурора прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства аграрної політики та продовольства України, до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Бердянське агроторгове підприємство», ТОВ «ЛВЗ-2017», про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно - задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587539223107, а саме комплекс, що складається з будівлі Б-3 та будівлі Р-1, загальною площею 3448,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області понесені судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 23332 /двадцяти трьох тисяч триста тридцяти двох/ гривень 00 копійок. В решті позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що згідно судових рішень по справі №320/4812/15, на приюдиційне значення яких вказує позивач, сторонами у справі були Фонд державного майна України, як позивач та ОСОБА_2 та Міністерство аграрної політики та продовольства України, як відповідачі. При цьому Міністерство не визнавало позовних вимог. Під час вчинення правочинів, що були підставою набуття відповідачем у подальшому права власності на спірне майно, законність права власності ОСОБА_2 , ТОВ «ЛВЗ-2017» була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації.Витребування майна у відповідача, як у добросовісного набувача, становить порушення його права на мирне володіння майном. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, заступник прокурора прокуратури Запорізької областізазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок зроблено правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга зводиться до переоцінки досліджених доказів та не містить нормативно-правового обґрунтування. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 08.09.2014 року між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 243-246). Відповідно до умов п. 2 вищевказаного договору, частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури області, визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт (т.1 а.с. 25-29). Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року у справі № 320/4812/15 було скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органів прокуратури відмовлено (а.с.30-43). Постановою Верховного Суду України від 06.09.2017 рішення апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.02.2017 скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 в частині повернення ОСОБА_2 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08 вересня 2014 року договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку з визнання судом зазначеного договору недійсним, скасовано, справа в цій частині передана на новий розгляд суду першої інстанції. Зазначено, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області від 13.07.2016 обґрунтовано постановив рішення про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним у зв`язку з тим, що нерухоме майно було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фондом державного майна України (т.1 а.с. 30-43). Таким чином, ОСОБА_2 з 06.09.2017 року був зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. Однак, на підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 09.01.2018 року за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 , до складу якого увійшли: виробнича будівля, літ. Б-3, загальною площею 3395,9 кв.м., будівля спиртосховища, літ. З-1, загальною площею 176,3 кв. м., будівля матеріального складу, літ. К-1, загальною площею 540,4 кв. м., будівля пождепо, літ. О-1, загальною площею 16,8 кв. м., будівля матеріального складу, літ. П-1, загальною площею 72 кв. м., будівля побутового приміщення, літ. Р-1, загальною площею 51,8 кв. м., огорожа № 1 (т.1 а.с.44-46). В подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора ОСОБА_3 передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1 (т.1а.с.48-49). При цьому, за повідомленням Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18.06.2018 № 213 вказаному комплексу, а саме будівлям Б-3 та Р-1, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.47). Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак спірне нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, таким чином комплекс загальною площею 3448,3 кв. м., який складається з будівель Б-3 та Р-1, що розташовані по АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України, частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17. У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу правочином, яким у вказаному спорі є акт приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 3, укладений між ТОВ «ЛВЗ-2017» та ОСОБА_1 , права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим правочином у ланцюгу правочинів. Вказаний правовий висновок міститься у наступних постановах Верховного Суду: від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17, від 07.11.2018 у справі № Б26/161-09, від 06.09.2018 у справі № 914/2045/17, від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17, 13.11.2018 у справі № 914/1621/17. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам. Як правильно вказав суд першої інстанції, продаж Міністерством аграрної політики та продовольства України спірного майна з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі Держави на відчуження майна. Отже відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його «титульного» власника - Держави шляхом укладення 08.09.2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_2 . Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, що є підставою витребування спірного майна з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. Що стосується доводів скаржника з приводу того, що прокурор не мав повноважень на звернення з вказаним позовом до суду в інтересах позивача, то колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції в рішенні суду обґрунтовано викладено підстави такого звернення і апеляційний суд погоджується з такими висновками. Нездійснення Міністерством аграрної політики та продовольства України своєчасного захисту порушених інтересів держави, щодо спірного майна, стало підставою у відповідності до вимог ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» здійснення представництва інтересів Міністерства прокуратурою Запорізької області. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 20 січня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков