Постанова 4814 № 541/501/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/501/19 Номер провадження 22-ц/814/448/20Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Панченка О.О. Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П. за участю секретаря: Філоненко О.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2019 року, у складі головуючого судді Городівського О.А., дата виготовлення повного тексту рішення 05 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та прийняття спадщини,- в с т а н о в и в: У березні 2019 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання понад п`ять років з ОСОБА_2 та прийняття спадщини, заінтересована особа: Зуєвецька сільська рада Миргородського району Полтавської області. Заявник ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 понад п`ять років ( з 2005 року до моменту смерті та відкриття спадщини ОСОБА_2 ), а також встановити факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_2 , внаслідок його смерті відкрилася спадщина. Вказувала, що на момент смерті спадкодавця, проживала з ним в одному будинку протягом 5 років, по АДРЕСА_1 , спільно вела господарство, дбала про брата, оскільки він мав проблеми зі здоров`ям. Наголошувала, що встановлення даного факту має юридичне значення для подальшої реалізації її спадкових прав. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2019 року у задоволенні заяви - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просила рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті заяви. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права Апелянт стверджує, що проживала разом зі своїм братом ОСОБА_2 допомагала йому, доглядала його, була пов`язана з ним спільним побутом, розпоряджалася його речами, майном, грошима виключно на його користь. Мала з братом взаємні права та обов`язки. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 також наголошує, що судом не було встановлено обставини вказуючих на те , що вона не проживала з братом постійно понад 5 років. Зазначає, що сільська рада погоджувалася з доводами стосовно спільного життя з братом. Відповідно до вище зазначеного, скаржник зазначає, що встановивши обставини справи, судом не було зроблено правильні правові висновки, що потягло за собою винесення незаконного рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, заявницю, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується статтею 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що постійне проживання заявника з ОСОБА_2 державною реєстрацією не підтвердилось. Також було встановлено, що зареєстрованим місцем проживання заявника є с. В. Байрак Миргородського району Полтавської області, де ОСОБА_1 має сім`ю та працює, що свідчить про міцні соціальні зв`язки з відповідним населеним пунктом. Отже, суд першої інстанції встановивши, що належні, допустимі та достатні докази постійного проживання понад 5 років заявника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до моменту його смерті, та прийняття заявником спадщини ОСОБА_2 відсутні, у задоволенні заяви про встановлення факту відмовив. Судова колегія погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Зуївці Миргородського району Полтавської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Заявниця ОСОБА_1 являється рідною сестрою померлого ОСОБА_2 , що підтверджуються копією свідоцтва про народження. Відповідно до довідки Зуєвецької сільської ради на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Встановлено, що зареєстрованим місцем проживання заявника є с.В. Байрак Миргородського району Полтавської області, де ОСОБА_1 має сім`ю та роботу. Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів, звертає увагу на те, що для встановлення факту спільного проживання необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявність у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.07.2019 у справі № 521/14695/16-ц. Показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є належними доказами спільного проживання заявника з померлим, оскільки з їх змісту не можливо встановити проміжок часу перебування ОСОБА_1 за місцем проживання ОСОБА_2 , отже дані пояснення свідчать тільки про епізодичне перебування апелянта за місцем проживання спадкодавця. Інших доказів апелянтом не надано. Суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини справи, давши належну оцінку зібраним доказам та вірно пославшись на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки заявником не було доведено факту спільного проживання з ОСОБА_2 . Належних доказів на підтвердження даних обставин матеріали справи не містять, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2019 року - без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 01 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Головуючий суддя О.О. Панченко Судді Т.В. Одринська В.П. Пікуль