Постанова 4822 № 727/6172/16-ц

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року м. Чернівці Справа № 727/6172/16-ц Провадження №22-ц/822/25/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Владичана А.І., Височанської Н.К. секретар - Собчук І.Ю. за участю: представників позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом зобов`язання виселення, головуючий у І-й інстанції - Смотрицький В.Г., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у серпні 2016 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом зобов`язання виселення. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28 січня 2014 року та від 05 жовтня 2015 року після смерті ОСОБА_12 є власниками по 1/2 частки житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0143, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач ОСОБА_5 разом з сім`єю ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 після смерті ОСОБА_12 самовільно вселилися в спірний житловий будинок, та звернулись до них з пропозицію допомогти належним чином оформити спадщину, оскільки мали намір придбати вказаний будинок та земельну ділянку. Зазначали, що оформлення спадщини потребувало тривалого часу, відповідачі продовжують протягом двох років безоплатно самовільно користуватися їх майном, хоча не є членами їхньої сім`ї, між ними не укладались договори оренди або договори найму. Вони неодноразово усно вимагали звільнити будинок, однак відповідачі відмовляються виселятись з будинку та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю, перешкоджаючи тим самим використовувати належний їм на праві власності будинок для проживання чи надати його в оренду. З урахуванням змінених позовних вимог, просили усунути їм перешкоди в користуванні власністю - житловим будинком з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 ,і шляхом зобов`язання ОСОБА_5 разом з сім`єю ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виселитись з житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено. Усунуто ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перешкоди в користуванні власністю, а саме житловим будинком з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_5 разом з сім`єю ( ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ) виселитись з житлового будинку в АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. На зазначене рішення представник відповідача ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що ОСОБА_5 з самого народження проживає в будинку по АДРЕСА_1 . Під час поховання ОСОБА_12 позивачі стверджували, що ніяких претензій до родинного будинку ОСОБА_13 не мають і не будуть мати. З народження відповідач ОСОБА_5 проживав разом із ОСОБА_12 однією сім`єю, ставився до неї як до рідної матері, а вона до нього як рідного сина, чим спростовується висновок суду про самовільне вселення в спірний будинок. Також судом не взято до уваги те, що у жодного з відповідачів немає власного житла, а будинок АДРЕСА_1 є єдиним житлом. Не враховано думку служби у справах дітей Чернівецької міської ради, що задоволення позову порушить права чотирьох малолітніх дітей. Крім того, зазначає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи, без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. На апеляційну скаргу позивач ОСОБА_7 подав відзив, у якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що відповідачі та їх діти мають інше житло, а тому права неповнолітніх жодним чином не порушуються, вони зареєстровані за іншою адресою і мають інше місце проживання та реєстрації. Відтак, виселення з житла осіб, які не є членами їхньої сім`ї та з якими не укладалось жодних договорів оренди або ж найму на будинок після зміни власника у порядку спадкування переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не зареєстровані в житловому будинку, зайняли житлове приміщення незаконно, без достатньої правової підстави, відмовляються залишати будинок добровільно, чим чинять перешкоди позивачам у користуванні спірним житловим будинком, який вони отримали у спадок після смерті ОСОБА_12 та який належить позивачам на праві власності. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12 . Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 січня 2014 року та 05 жовтня 2015 року після смерті ОСОБА_12 є власниками по 1/2 частці житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 7310136300:18:003:0143, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до акту КЖРЕП-5 від 24 вересня 2015 року № 233 в будинку АДРЕСА_1 проживають без реєстрації відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 . Довідкою КЖРЕП № 5 від 03 березня 2018 року за № 951 підтверджується, що відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 . Згідно з довідкою виконавчого комітету Берегометської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 05 березня 2018 року відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстровані по АДРЕСА_3 . Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. На підставі частини 1 статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 391 ЦК України). Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16. Частиною 3 статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. За змістом частини 1 статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Також у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснено, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Отже, права члена сім`ї власника жилого приміщення є похідними від прав власника. Законом не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири). Отже, права ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на користування будинком АДРЕСА_1 є похідними від права власності колишнього власника ОСОБА_12 , з припиненням права власності на майно, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 втрачають право користування будинком АДРЕСА_1 . Ураховуючи наведене, зміна власника будинку АДРЕСА_1 є юридичним фактом, що тягне втрату ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 права користування зазначеним жилим приміщенням. З огляду на наведене, підлягає захисту право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про усунення перешкод користування власністю шляхом виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з будинку АДРЕСА_1 . Велика Палата Верховного Суду у своєму правовому висновку, викладеному у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, вказала, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Велика Палата Верховного Суду вважає, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_14 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсними свідоцтв, визнання права власності на спадкове майно, встановлено, що 14 травня 2005 року ОСОБА_5 був знятий з реєстрації по АДРЕСА_1 та зареєстрований по АДРЕСА_4 ; 01 жовтня 2004 року були зняті з реєстрації за зазначеною адресою та зареєстровані в АДРЕСА_5 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про те, що у жодного з відповідачів немає власного житла, а будинок АДРЕСА_1 є їх єдиним житлом. Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не вселялися самочинно в будинок, а ОСОБА_12 з ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, також спростовуються встановленими в вищезазначеному рішенні суду, яке набрало законної сили, обставинами, і не підлягають повторному доказуванню (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Отже, право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на будинок може бути захищено шляхом усунення перешкод в користуванні власністю, а саме житловим будинком з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_5 разом з сім`єю ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виселитись з житлового будинку по АДРЕСА_1 . З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_5 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 20 лютого 2020 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: А.І. Владичан Н.К. Височанська