Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/728/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2923/20 Справа № 214/728/17 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м.Кривий Ріг справа № 214/728/17 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - Прокуратура Дніпропетровської області, керівник Криворізької місцевої прокуратури №3 Кондратов Володимир Гарійович, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, начальник Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Романов Віталій Адольфович, Державна казначейська служби України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 04 грудня 2019 року, яка постановлена суддею Ткаченко А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст ухвали складено 06 грудня 2019 року, - ВСТАНОВИВ: Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 04 грудня 2019 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 Кондратова В.Г., Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Романова В.А., Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання протиправними дій, встановлення факту порушення прав, на підставі п.1ч.1ст.255 ЦПК України. В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом порушено норми процесуального права та її право на доступ до правосуддя, яке гарантовано Конституцією України та Цивільним кодексом України. Позивач зауважує на тому, що ст.ст.1167,1173,1174 ЦК України деталізують порядок відшкодуванню шкоди, спричиненої органами держави та відповідачами у даній категорії справ є юридичні особи. У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу представник Прокуратури Дніпропетровської області просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Новікову С.А., представника Прокуратури Дніпропетровської області Хоружко С.Л., представника Міністерства юстиції України Стельмаха І.В., які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, керівника Криворізької місцевої прокуратури № 3 Кондратова В.Г., Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Романова В.А., Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання протиправними дій, встановлення факту порушення прав, суд першої інстанції керувався п.1ч.1ст.255 ЦПК України та виходив з того, що з позовних вимог позивача вбачається публічно-правовий спір. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 19 ЦПК України до компетенції судів щодо розгляду в порядку цивільного судочинства справ відносить справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 5. та п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 07.12.2016 року, діями працівників поліції, які намагалися проникнути до її квартири та вели при цьому відеофіксування, були порушені її права людини, а саме презумпція невинуватості та право не давати свідчення проти себе, право особи на приватність, право на недоторканість, у зв`язку з чим позивач просить визнати протиправними дії правоохоронців по спробі їй вручити повістку чи інший документ, встановити факт порушення її прав людини, встановити факт порушення права на приватність та захист прав недоторканості,тобто позивач оскаржує дії правоохоронців, як суб`єкта владних повноважень. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що судом порушено норми процесуального права оскільки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України, до компетенції судів щодо розгляду в порядку цивільного судочинства справ відносить справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 5. та п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності. В даному випадку характер спірних правовідносин, який пов`язаний із оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, виключає розгляд справи в порядку цивільного судочинства. Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що ухвала суду першої інстанції перешкоджає їй у доступі до правосуддя, оскільки вона не позбавляє позивача права звернутись з даним позовом до суду відповідною юрисдикції. При цьому ОСОБА_1 роз`яснено положення ЦПК України щодо подання заяви про передачу справи за її позовом до суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Також не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що ст.ст.1167,1173,1174 ЦК України деталізують порядок відшкодуванню шкоди, спричиненої органами держави та відповідачами у дані категорії справ є юридичні особи, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 20 вересня 2018 року залишені без розгляду, та ухвала суду першої інстанції в цій частині залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року. Таким чином, позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, не є предметом розгляду даної справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі дотримався вимог ст.ст.175-177 ЦПК України, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374,381,382 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 04 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: