Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/3835/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1254/20 Справа № 205/3835/19 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Городничої В.С. суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В. при секретарі - Порубай М.Л. розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: У травні2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що банк на підставі заяви б/н від 20.07.2007 року надав відповідачу кредит у розмірі 25 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 17.04.2019 року склав 47 618,95 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача, а також просив стягнути судові витрати по справі у сумі 1921,00 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року позовні вимоги АТ КБ ПриватБанкзадоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» суму непогашеного тіла кредиту за кредитним договором б/н від 20.07.2007 року в розмірі 21 135,08 грн. (двадцять одна тисяча сто тридцять п`ять гривень 08 коп.). , а також судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).В іншій частині позову відмовлено. З таким рішенням суду в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту позивач не погодився, та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати частково, та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, а в іншій частині рішення залишити без змін. В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк, не скористався. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду скасувати та відмовити АТ КБ ПриватБанк у задоволені позову у повному обсязі за наступних підстав. Звертаючись до суду першої інстанції з позовними вимогами до відповідача позивач послався на те, що 20.07.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 25 000,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. (а.с. 9). До позовною заявою представником АТ КБ ПриватБанк було надано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (а.с10) На підставі ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2019 року справу розглянуто у порядку спрощеного провадження. Вирішуючи спір, та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення між банком та ОСОБА_1 кредитного договору б/н від 20.07.2007 року, за яким останній отримав кредит у розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, неналежного виконання відповідачем своїх кредитних зобов`язань, в результаті чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 21135,08 грн., розмір якої суд також вважав встановленим. Але, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на те, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Обґрунтування наявності обставин, на які посилається позивач, як на підстави позову, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що повинно відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. За загальними положеннями ЦПК України, на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Відповідно ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Під час розгляду справи судом першої інстанції всі вищевказані норми права враховані не були. Як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладання з відповідачем кредитного договору. Так, в матеріалах цивільної справи відсутня Анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг від 20.07.2007 року, розрахунок заборгованості за договором б\н від 20.07.2007 року, засвідчений підписом посадової особи банка, а також копія першого та другого листа паспорту відповідача ОСОБА_1 ,на підставі якої можливо б було встановити особу позичальника. Наявні в матеріалах справи, нечитабельні копії вищевказаних документів, не можна розцінювати, як належні докази. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про обґрунтованість судового рішення. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що позовна заява, разом з документами доданими до позову, оформлені позивачем не належним чином, а саме, не мають підпису представника позивача, та належним чином не завірені, що потрібно було врахувати суду першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження по справі. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 вересня 2019 року скасувати. В задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова