Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/11507/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11507/19 Головуючий у 1-й інстанції: Попова Оксана Гнатівна Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 20 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Охрімчук І.Г. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (м.Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області про стягнення майнової шкоди, В С Т А Н О В И В : До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом, в якому просила: - стягнути з Державного бюджету України на мою користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 33993 грн. (тридцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні) 81 коп. майнової шкоди, завданої законом, що визначений неконституційним. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Зазначений позов був предметом розгляду судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Так, постановою Житомирського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року провадження у цивільній справі №296/12441/18 було закрито у зв"язку з визначенням судом іншої підсудності - в порядку адміністративного судочинства. Згідно частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлені статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України. Також статтею 161 КАС України визначено перелік документів, що додаються до позовної заяви. Відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Тобто процесуальним законом передбачено повернення позовної заяви за умови невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 11 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Так, суддею в ухвалі про залишення подання без руху зазначено, що недоліки позовної заяви повинні бути усунутими шляхом подання нової позовної заяви, у якій зміст позовних вимог повинен відповідати викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та вимогам КАСУ. На виконання вимог ухвали без руху, позивачем, 20 листопада 2019 року надано нову уточнену позовну заяву, в якій позивач просить стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 33993 грн. 81 коп. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Повертаючи ухвалою позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що зміст заявлених позивачем позовних вимог, не відповідає вимогам ч.1 ст.5, ч.5 ст.21 КАС України, адже вони не містять жодного із визначених положеннями цих статей способів захисту порушеного права у сфері публічно-правових відносин, за захистом якого особа може звернутись до адміністративного суду. Надаючи правову оцінку оскарженій ухвалі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст.245 КАС України, України встановлено повноваження суду при вирішенні справи. Згідно частин 1, 2 цієї статті, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Отже, зазначеною нормою передбачено повноваження суду при вирішені справи по суті. Відповідно до прохальної частини нової позовної заяви, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 33993 грн. 81 коп. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Виходячи з підставності повернення позовної заяви, колегія суддів не погоджується з правомірністю такого рішення. Так, визначившись з юрисдикцією зазначеного спору, повертаючи позовну заяву виходячи зі змісту заявленої вимоги, суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі дійшов передчасного висновку про неможливість її розгляду, як з підстави, яка може бути усунутою особою, яка звернулася до суду (не дотримано ст.160 КАС України). Колегія суддів вважає, що оцінка правильності обраного способу захисту порушеного права можлива при вирішенні спору по суті, а не на стадії відкриття провадження. Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином не усунуто недоліки позовної заяви. Відповідно до ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, на підставі вищезазначеного, судова колегія дійшла висновку про порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, а тому, дане судове рішення (ухвала) підлягає скасуванню, а матеріали справи - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області про стягнення майнової шкоди скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 20 лютого 2020 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Охрімчук І.Г. Смілянець Е. С.