Постанова 4855 № 640/24642/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24642/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 57890846; - зобов`язати Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 57890846. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 лютого 2019 року Київський апеляційний суд своєю ухвалою затвердив мирову угоду у справі №760/6896/15-ц, укладену між позивачем та Акціонерним товариством «Універсал Банк», який є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», та визнав нечинним заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року та закрив провадження у справі №760/6896/15-ц, тому позивач 14 березня 2019 року та 17 квітня 2019 року звертався до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві із заявами про закінчення виконавчого провадження №57890846 враховуючи відсутність підстав для виконання постанови про стягнення виконавчого збору та взагалі відсутність підстав для встановлення розміру такого збору. Згідно з відзивом на адміністративний позов відповідачем зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору від 10 грудня 2018 року №50607245 є окремим виконавчим документом, яка виконується в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження з її виконання на підставі п.5 ч.1 ст.39 даного Закону. При цьому, відповідач наголосив, що вказана постанова учасниками виконавчого провадження не оскаржувалась та не є скасованою. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що визнання нечинним заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року у справі №760/6896/15-ц є беззаперечною підставою для закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 10.12.2018, враховуючи взаємопов`язаність даних рішень. Крім того, вказує, що виконання постанови про стягнення виконавчого збору є неможливим з огляду на визнання нечинним відповідного судового рішення, тобто не існує суми, що підлягає примусовому стягненню, а відтак не існує суми для визначення 10% виконавчого збору, що підлягає стягненню. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року задоволено позов ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №07Ф-125 від 12 червня 2007 року станом на 14 травня 2015 року в розмірі 9 748 632,93 грн. На виконання вказаного рішення Солом`янським районним судом м. Києва 03 березня 2016 року видано виконавчий лист №760/6896/15-ц. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Пишного А.В. 24 березня 2016 року відкрито виконавче провадження №50607245 з примусового виконання виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва №760/6896/15-ц, виданого 03 березня 2016 року, на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року у справі №760/6896/15-ц, в якому боржником зазначено ОСОБА_1 . Пунктом 3 резолютивної частини постанови зауважено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. 10 грудня 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також, 10 грудня 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречуха О.Я. від 11 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження №57890846 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №50607245 від 10.12.2018 у розмірі 974 863,29 грн та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а також постанову про арешт майна боржника №57890846. В подальшому, ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року затверджено мирову угоду у справі №760/6896/15-ц, укладену між ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» (правонаступник ПАТ «Брокбізнесбанк»), визнано нечинним заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року та закрито провадження у справі №760/6896/15-ц. В зв`язку з наведеними обставинами позивач 14 березня 2019 року звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження №57890846. 17.04.2019 позивачем повторно було подано заяву щодо закінчення виконавчого провадження №57890846. Враховуючи, що заяви позивача задоволені не були і виконавче провадження №57890846 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 974 863,29 грн не закінчено, вважаючи таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач помилково вважає, що виконання постанови від 10 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору є подальшим примусовим виконанням заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року, визнаного нечинним, постанова про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом, на виконання якого відкрито окреме виконавче провадження №57890846, дії в якому вчиняються державним виконавцем у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі -Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 згаданого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з абзацами 13-14 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Абзацом 1 частини четвертої статті 27 Закону передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Положеннями частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає. Згідно з частиною сьомою статті 27 цього Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; визнання боржника банкрутом; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням. У той же час за приписами ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Водночас, згідно з частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», що кореспондується з положеннями абзацу 12 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що державним виконавцем може бути прийнято рішення щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору як на стадії відкриття виконавчого провадження, так і на стадії його закінчення. Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає виконанню у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку шляхом відкриття на його підставі окремого виконавчого провадження. Суд першої інстанції вірно вказав, що виконавче провадження, відкрите з метою виконання постанови про стягнення виконавчого збору, має свій номер, а саме №57890846, та не є продовженням виконавчого провадження №50607245, в межах якого її винесено, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, винесеним державним виконавцем у межах повноважень, передбачених Законом №1404. Окремо необхідно зауважити, що частиною сьомою статті 27 цього Закону передбачено єдину підставу нестягнення або повернення стягнутого виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження - це скасування рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Тобто Закон чітко визначив що рішення моє бути скасованим, а не визнано нечинним. Скасоване рішення не породжує для боржника правових наслідків у вигляді стягнення з моменту його ухвалення, тоді ж як визнане нечинним припиняє свою силу і не тягне подальших наслідків лише з моменту визнання його нечинним. З матеріалів справи встановлено, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у м. Києві Гречухом О.Я. від 10 грудня 2018 року у рамках виконавчого провадження №50607245 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Тобто, виконавче провадження №50607245 не закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, у державного виконавця були усі підстави для винесення постанови від 10 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження №57890846 у відповідності до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». В свою чергу, оскільки постанова від 10 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору не є виконавчим документом, виданим на виконання заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року, виконавче провадження №57890846 не може бути закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 39 цього Закону, оскільки виконання постанови від 10 грудня 2018 року про стягнення виконавчого збору не є подальшим примусовим виконанням заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року, визнаного нечинним, а є окремим виконавчим документом, на виконання якого відкрито окреме виконавче провадження №57890846. Позивачем не спростовано висновок суду першої інстанції, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №57890846 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги, а саме зобов`язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про закінчення виконавчого провадження №57890846. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про допущення відповідачем бездіяльності щодо не закінчення виконавчого провадження № 57890846 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII спростовується вищенаведеним, оскільки визнання нечинним рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року не стосується виконавчого провадження № 57890846. Вказане рішення було предметом виконання виконавчого провадження № 50607245, у той час як у виконавчому провадженні № 57890846 підставою для його відкриття була постанова державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору. Зважаючи на ту обставину, що постанова державного виконавця про стягнення суми виконавчого збору від 10.12.2018 року №50607245 та відкриття виконавчого провадження з її виконання № 57890846 не скасовані, колегія суддів приходить до висновку, що при вчиненні виконавчих дій в оскаржуваному виконавчому провадженні державний виконавець діє згідно приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Колегія суддів вважає, що в діях відповідача відсутні ознаки протиправної бездіяльності, та відсутні підстави для його зобов`язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 57890846 щодо стягнення з позивача виконавчого збору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 20.02.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна